Старий і Куба. Навіщо Трамп обібрав жебраків кубинців

Коли мова заходить про Кубі, у свідомості українця виринають приємні образи - сонце, океан, ром, сигари, скачані вручну на розкішних стегнах темношкірих туземок. Хемінгуей, пише "Старий і море". Острів свободи. Хтось згадає Карибська криза: операцію "Анадир" і перші радянські ядерні ракети, встановлені поза території СРСР. Мир на грані ядерної війни. Згадано і кубинську медицину.

Здалеку Куба бачиться цілком нормальною країною. Не без недоліків, але і не без переваг.

Середня тривалість життя кубинців, за даними ВООЗ, становить 77 років для чоловіків і 81 рік для жінок. Державні медичні витрати складають $2475 на душу населення в рік. Для порівняння: аналогічні дані по Україні - 66/76 років і $584 на одного українця.

До 2005 р. на Кубі побувало понад 20 тис. чорнобильських дітей - Куба прийняла державну програму "Діти Чорнобиля" ще в 1990 р. В Україні аналогічна програма була прийнята лише через сім років - у 1997 р. Інші країни пропонували українським дітям загальне оздоровлення і соціальну реабілітацію, кубинська програма була виключно медичною - комплексне обстеження і лікування.

На папері кубинська медицина вважається однією з кращих у світі. У країні найвищий показник кількості лікарів на душу населення - 1 до 138. Дев'ять з 10 кращих ортопедів світу, за даними ВООЗ, живуть і працюють на Кубі. Місії кубинських лікарів направляються в кризові точки по всьому світу понад 50 тис. медперсоналу працюють у 66 країнах світу. Куба стала лідером по боротьбі з эболой в Західній Африці. Кубинська державна система медичного реагування на кризові ситуації працює за типом "Лікарів без кордонів" - по закінченню навчання докторові надається можливість взяти участь в програмі, в рамках якої його можуть викликати на медичну місію, таку як епідемія еболи або допомогу при стихійному лихові. Ці програми розраховані на один-два роки, і персонал проходить серйозну підготовку не тільки з лікування специфічної недуги, але й вивчає історію та культуру регіону призначення.

"Кубинський медичний інтернаціоналізм", як називають феномен участі в міжнародних місіях кубинський медперсонал, - це також і валюта диктаторського режиму Кастро, за яку він намагається купити прихильне до себе ставлення решти світу. Але цінність цієї валюти відносна: чим ближче до самої Кубі, тим менше вона коштує.

Не забудемо, не пробачимо

"Ми продовжимо боротьбу за свої права, розуміючи, що наш обов'язок - знайти свободу, але ми не можемо зробити це в поодинці. Це також обов'язок всіх людей світу, яким дорога свобода", - такий лист отримав Дональд Трамп від лідера найбільшої кубинської дисидентської групи Damasde Blanco. Це сталося на наступний день після його виступу в Майамі, де президент США скасував низку послаблень, прийнятих стосовно режиму Кастро попередньою адміністрацією, і пообіцяв, що "...з Божою допомогою Куба скоро стане вільною країною".

Обмеження будуть застосовані до ділових транзакцій, фінансову вигоду від яких отримують кубинські військові і розвідувальні служби, деталізують помічники Трампа, додаючи, що "...деякі американські авіалінії і круїзні лайнери все ще зможуть здійснювати рейси на острів".

Критики нової американської політики стверджують, що фінансові обмеження завадять зробити Кубу вільною країною.А от обмін туристами може сприяти урядового перевороту в Гавані. Берта Солер, лідер DamasdeBlanco, нагадує тим, хто підраховує, скільки доларів могла б отримати економіка США, торгуючи з кубинськими військовими, про те, що насправді стоїть на кону: "У ці дні, коли велика частина світу відповідає гробовим мовчанням на переслідування, незаконні затримання, побиття, обшуки помешкань та грабежі мирних опонентів, борців за права людини і безпомічних жінок, ваші слова підбадьорення як не можна до речі", - дякує Трампа дисидентка Солер.

У Дональда Трампа залізні аргументи не йти на зближення з Кубою.

"Майже шість десятиліть кубинський народ страждав під комуністичним гнітом. Донині Кубою правлять ті, хто вбив сотні тисяч власних громадян, хто сподівався поширити свою репресивну занепадницьку ідеологію по всій земній кулі, хто одного разу намагався встановити вороже ядерну зброю в 90 милях від наших берегів", - нагадує президент США. Режим Кастро постачав зброю Північній Кореї і підігрівав хаос у Венесуелі. Поки невинні нудяться в катівнях, він дає притулок вбивцям поліцейських, викрадачів літаків і терористам. Він підтримував торгівлю людьми, примусова праця та експлуатацію у всіх частинах світу. "Це проста правда про режим Кастро. Моя адміністрація не буде ховатися від нього, не стане його прославляти і не пробачить. Ми знаємо, що відбувається, і ми пам'ятаємо, що відбувалося", - обіцяв Трамп.

Серед умов для зняття обмежень Дональд Трамп назвав звільнення політв'язнів, право на зібрання та проведення демократичних виборів. У відповідь кубинський уряд заявило, що "Революцію не зламати".

Бен Родс, архітектор програми лібералізації відносин з диктатом Кастро, вважає, що в жалюгідному стані Куби винувато ембарго, а не комуністичний режим. "Так, кубинський уряд теж частково винне, - пише Він в TheAtlantic, - але існують дюжини авторитарних урядів; ми не застосовуємо ембарго до Китаю або В'єтнаму, Казахстану або Єгипту".

"Як інструмент просування демократії ембарго зазнало невдачі. Чи може хтось сказати, що кубинська політика Трампа мотивована його відданістю прав людини?" - натякає Бен Родс на те, що Куба стала заручником передвиборчих обіцянок Трампа.

Для того щоб виграти Флориду - один з ключових штатів, президент пообіцяв політично активної та потужної в цьому штаті кубинської діаспори скасувати послаблення, прийняті його попередником. Американці кубинського походження, як і дисиденти Острова свободи, не бажають скасування ембарго - вони не готові обміняти надію повалити режим на американський туристичний долар.

Біжи або помри

Фабрі Сільва виріс на Кубі та в 22 року втік до США, де живе вже більше 10 років. Він регулярно відвідує батьківщину і підтримує зв'язок з деякими приятелями, що залишилися на острові - більшість його друзів покинули країну. "Уряд стверджує, що Куба - це соціалістична країна, що намагається досягти комуністичних ідеалів. У реальності ці поняття давно втратили сенс у повсякденному житті кубинців. З початку 90-х більшість кубинців просто намагаються вижити. У них немає ні ресурсів, ні надії. Немає часу обмірковувати, як і чому вони живуть так, як живуть", - каже Сільва. Кубинці могли лише погоджуватися з лінією партії, і на якомусь етапі їх перестала хвилювати політика взагалі. "Уряд жахливо" або "тільки б не Кастро" - стандартні фрази, але за ними більше немає реального сенсу", - стверджує Фабрі Сільва, представник покоління, чиїм девізом стало: "Біжи або помри".

Шість десятиліть, кубинці біжать на плотах і човнах, на яких легше проскочити повз морських патрулів.

Саме по собі подорож небезпечно, і не всім вдається вижити. Виконавчий директор Cuba Archive, меморіального спільноти жертв режиму Кастро, розповідає, що ніхто не знає справжню кількість загиблих при втечі, як невідомо і скількох із зниклих втікачів поглинула стихія, а скільки були застрелені кубинськими патрулями при виявленні. Уникнути потрібно і зіткнення з береговою охороною США. Але пройшли цей шлях завжди була обіцяна нагорода.

У 60-х президент Ліндон Б. Джонсон заклав в основу ставлення до кубинських іммігрантів принцип "відкритих дверей": брали всіх. На початку 90-х адміністрація Буша змінила його на принцип "сухих ніг, мокрих ніг" (wetfoot, dryfoot") - якщо ти встиг ступити на землю - отримуєш статус біженця, якщо тебе зловили на море - будеш депортовано назад в Кубу.

Офіційно кубинські влади пожурять втікача і відпустять з світом, але штамп залишиться. Того ж, у кого раніше були проблеми з військовими, чекала в'язниця, розповів Іван Пікон, голова спільноти Barseros Cubanos (кубинських власників плотів). "Ті, хто не працює на кубинський уряд, хочуть покинути країну. З політичних або економічних причин більшість кубинців хочуть іммігрувати", - стверджує Пікон.

В останнє десятиліття кількість втікачів збільшилася майже втричі. Якщо у 2009-2012 рр. відділ внутрішньої безпеки США реєстрував близько 20 тис. новоприбулих кубинців, то в 2013 р. їх зареєстровано понад 30 тис., у 2016 р. - понад 56 тис. Така масова втеча пов'язували з побоюванням, що уряд Обами скасує імміграційні пільги. Зокрема, до останнього часу діяла пом'якшене еміграційне законодавство, яке давало кубинцям можливість отримати грін-карту вже через рік після прибуття.

І імміграційні пільги скасували. У січні 2017 р. Барак Обама поклав кінець принципом "мокрих ніг, сухих ніг", поставивши кубинських іммігрантів в загальну чергу на отримання громадянства. Але все було обставлено красиво: Обама з родиною відправився на Кубу, де навіть "пускав хвилю" на трибуні стадіону з Раулем Кастро під час бейсбольного матчу.

Житлове питання по-кубинськи

Політика попередньої адміністрації США по відношенню до Куби будувалася на переконанні, що чим багатша окремо взятий кубинець, тим активніше він буде протистояти місцевим режиму, захищаючи своє нажите добро. Тому Обама розширив категорію осіб, яким можна пересилати гроші на Кубу, що давало додатково $300-500 млн в рік грошових переказів на острів.

Другим кроком була активізація туризму. Здача туристам в оренду свого житла - це чи не єдиний легальний спосіб заробити кубинцеві додатковий песо. І це право вистраждане кубинцями роками.

Після приходу до влади уряд Фіделя Кастро прийняв закон про міську реформу, щоб уникнути масових виселень і знизити орендну плату. Міська земля була націоналізована. За законом приватні власники змушені були продавати землю за низькою ціною тим, хто готовий був на цій землі будувати. Закон також перетворив половину населення, що орендував житло в міській місцевості, у власників цього житла, і багато отримали довгострокові безоплатні контракти на оренду. Міські жителі отримали можливість орендувати урядове житло за плату, що не перевищувала 10% доходу домогосподарства, що з набуттям права власності через 5-20 років оренди. Було накладено заборону на здачу житла, і одне домогосподарство мало право володіння однією міською квартирою і однієї дачею.

Коли в 1962 р. посилення санкцій США призвело до майже повного ембарго Куби, оновлення та розширення житлового фонду стало скрутним - не вистачало будматеріалів. Держава частково переклав проблему на плечі місцевого населення - організовувалися програми самодопомоги і взаємодопомоги.

У 70-х пройшла хвиля створення будівельних бригад на підприємствах: одні робітники будували будинки, інші - виконували за них виробничий план.

І ті, і інші робили додаткову роботу безкоштовно.

У 80-ті р. була проведена ще одна реформа - відповідальність за житлові умови несуть самі мешканці. До чого це призвело, розповідають очевидці: багато будинків, особливо в Гавані, знаходяться в аварійному стані - практично розвалюються на частини. Крізь деякі з них ростуть дерева, а мешканці змушені тулитися на балконах.
Розвал СРСР і соціалістичного блоку завдав істотної шкоди кубинської економіки - ВВП країни скоротилося на 35%. Це змусило кубинський уряд звернутися до туризму і відкрити свій ринок - йому треба було відшкодувати втрату фінансових коштів, які забезпечувалися Радянським Союзом.

Іноземним фірмам дозволили брати участь у спільному бізнесі з кубинським урядом, а іноземні громадяни отримали можливість купувати будинки на Кубі. А головне, кубинцям дозволили здавати в оренду кімнати іншим кубинцям і туристам - не більше двох кімнат на одне домогосподарство. В цих умовах чекати, коли кубинці збагатяться за рахунок туристів, не було сенсу, вважають в адміністрації Трампа і скасували всі пільги для Куби, прийняті попередньою адміністрацією. Нинішнє посилення, зокрема, зобов'язує американських туристів їздити групами і, відповідно, жити і харчуватися в урядових готелях, що сильно вдарить по приватному туризму.

Кому на Кубі жити добре

Кубинські лікарі, фармацевти, юристи, вчителі, клерки отримують близько $20-30 в місяць. Навіть українцям здасться, що це не так вже й багато, але на Кубі все сплачено урядом - медицина, освіта, житло. Базові продукти видаються в пайках або дуже дешеві. Тільки от на Кубі військовий уряд вирішує, що є базовим і дешевим, а що кубинцям не потрібно взагалі. Наприклад, така дрібниця, як спрей від москітів.

Сезон дощів і супутніх їм москітів на острові триває з квітня по листопад. Кубинські москіти практично нешкідливі і переносять тільки дві хвороби - лихоманку денге і вірус чикунгуньи. За рішенням влади інсектицид не входить в набір товарів першої необхідності. У США такий спрей коштує близько $10, стільки ж за нього візьмуть і на Кубі - це становить третину місячної зарплати держслужбовця, тобто для нього це предмет розкоші.

Це навряд чи розуміють ті, хто готовий іммігрувати на Кубу -пенсіонери з Іспанії та Франції. Їх приваблює "кубинський стиль життя" - повільний і спокійний, без надмірностей.

Звичайно ж, у європейських пенсіонерів є накопичення, які дозволяють їм відчувати себе вільно в злиденній Кубі. Благо чорний ринок там процвітає, і вони цілком можуть купувати те, що не доступно місцевому населенню. Зокрема, спрей від комарів, який допоможе їм вигідно відрізнятися від покусаних комахами хворих чикунгуньей корінних жителів "Острова свободи".