Стабільність сільського кладовища. Чи зможе відставка Смолія змінити політику НБУ
Удар по Зеленському
Варто визнати, що з точки зору політтехнологій Яків Смолій вибрав найбільш вдалий час для свого кадрового демаршу, поставивши в незручну позу і президента, і його парламентську монорать. З одного боку, президент осіб гнучкий, в прямому і переносному сенсі, з хорошою розтяжкою (на цей раз лише в прямому значенні цього слова). Але не настільки ж... загалом У відставку глави НБУ зі старої команди нічого дивного немає. Можна згадати і політичне усунення за методом видавлювання пасти з тюбика керівника Нацбанку Володимира Стельмаха, і раптове зникнення колишнього командира десантно-штурмового взводу, розвідбатальйон і начальника розвідки полку Національної гвардії Ігоря Соркіна, який очолював НБУ напередодні Майдану 2013-2014 рр. Так і ротація місцями між Ющенком і Стельмахом навряд чи нагадувала аналогічний процес ФРС США...
Ніколи не потрібно забувати, що у нас функціонує "потокове" економіка, коли сила політичної сили (вибачте за тавтологію) визначається її вмінням "осідлати" базові фінансові потоки в країні. Головне в моделі контролю за внутрішнім економічним простором в Україні - це з'їм так званих економічних рент, які в умовах промислової анемії беруться виключно з ще теплящихся державних фінансових потоків.
Перефразовуючи класика-вождя, будь-яка партія, що має амбіції затриматися в Україні хоча б на термін одного політичного циклу, повинна взяти під контроль "Нафтогаз", Мінфін і НБУ. Як бачимо, в нинішній парадигмі президент Зеленський - це "отаман без золотого запасу", так як не контролює ні перший, ні другий, ні третій. З одного боку, можна наївно вирішити, що це символ нової політики і президенту більше не потрібні потоки. Можливо, це навіть в якійсь мірі і було правдою. Та ось тільки в такий нової парадигми "хлопці починають розбігатися в різні боки" - і так буде до тих пір, поки у "пана-отамана не з'являться гроші".
НБУ - ключовий елемент контролю за "потокової" економікою. Він контролює банківську систему, а після активації так званого спліта (ми писали про цю "реформу") - та інші фінансові ринки, включаючи страхові компанії, ломбарди, кредитні спілки. Нацбанк регулює параметри грошової емісії, простими словами, швидкість роботи "друкарського верстата". У його розпорядженні $25 млрд золотовалютних резервів країни і механізм рефінансування банків, фактично він кредитор останньої надії з безлимитом кредитування. Від перерахування ним прибутку залежить надходження в бюджет приблизно 50 млрд грн на рік. НБУ формує інфляційну і курсову політику, яка впливає на 90% економічних суб'єктів країни і опосередковано визначає кредитну політику комерційних банків. Як бачимо, бонусів контролю так багато, що сама думка про непідробною незалежності НБУ в наших реаліях виглядає для влади як відверта крамола.
Роль Нацбанку як глобальної "гаманця" добре розумів і попередній президент, розставляючи на посади регулятора своїх людей. По суті, після великого електорального перевороту квітня-серпня 2019-го, тільки Національний банк залишався цитаделлю старих осіб, що реалізують стару політику. І ця цитадель повинна була бути рано чи пізно зруйнована. А вийшло і не рано і не пізно, а просто не вчасно. Для нинішньої влади.
Плач Ярославни
З іншого боку, смішний і "плач Ярославни на валу", який влаштували фінансові спекулянти і політичні маніпулятори з приводу передчасної відставки". Аргументи "плакальниць&клікуш" досить прогнозовані: Смолій і Нацбанк наше все, остання "багратионова флеш" реформ, точка макроекономічної стабілізації, крихкий підвісний місток у бік західних партнерів та інші епітети. Відповідно, вчинок Смолія сприймається не як продумана ним же самим і спланована його оточенням відставка, а як вимушений відхід, типу "до чого д'артаньяна довели". Але як ми вже згадали, його відхід саме зараз - це дійсно удар під дих президенту.
Політику Зеленського щодо керівництва НБУ можна розділити на кілька етапів.
Етап перший - бажання зняти його, але при цьому і ще більш пекуче бажання отримати кредит МВФ, переговори з яким поновилися якраз у вересні минулого року. План тут був приблизно наступний - швидко отримуємо гроші і так само швидко знімаємо керівництво Нацбанку, але ближче до кінця року. Але кілька поспішних заяв прем'єра Гончарука щодо долі Приватбанку (про так званий "компроміс") - і фактор довіри у відносинах з МВФ був втрачений.
Етап другий - ще більш пекуче бажання зняти відразу на початку 2020-го, але ускладнення процедури з причини того, що значна частина фінансових кадрів" відринула з команди президента в активному і страдательном розумінні цього процесу. Ближче до весни нові кадри прилинули, і в команді Зеленського почали готувати країну до реструктуризації боргів та жорсткої бесіді з кредиторами. Відставка НБУ йшла в єдиному пакеті, але тут, як і в російській казці, звідки ні візьмися в Україну прийшла пандемія коронавіруса. Потрібно було терміново відновлювати переговори з МВФ і отримувати кілька мільярдів доларів на покриття дефіциту бюджету. І розмови про відставку керівництва НБУ перевели в формат "парламентських наїздів" у вигляді слухань і тимчасових слідчих комісій.
Здавалося, повинен був реалізуватися план номер три. Криза поставив кадровий галоп на паузу. Нова дорожня карта "взяття Нацбанку" складалася з наступних етапів: отримання першого і найбільшого траншу МВФ та інших пов'язаних з ним позик (макрофінансова допомога ЄС, кредити Світового банку та ЄБРР), розміщення випуску єврооблігацій на $1-2 млрд і підготовка до другого траншу МВФ у вересні, для отримання якого НБУ потрібно лише розробити програму списання проблемних кредитів з балансів держбанків. Після отримання ще одного мільярда у вересні, у міру наростання кризи в економіці, Смолія і можна було відправити у відставку, попутно десь з серпня запустивши хвилю звинувачень в його адресу, таким чином "вбиваючи" цілу "човен зайців": і гроші, і свої люди в НБУ, і скидання суспільного негативу по відношенню до влади з допомогою відставки головного банкіра, і додаткові рейтингові очки до місцевих виборів.
Всю цю струнку політичну мандалу одним дотиком і зруйнував Яків Смолій. Тепер нові кредити МВФ та інших МФО під питанням, Україні довелося відмовитися від випуску євробондів на $1,7 млрд. У той же час сам Смолій може сказати, що виконав свої зобов'язання перед країною і своєю відставкою не зірвав поточний план запозичень, а що буде після нього - вже не є зоною відповідальності. Крім того, він йде на своєрідному піку - стабільна гривня і низька інфляція. І якщо раніше можна було сказати, що "бог любить Гройсмана" (який пішов з поста прем'єра на піку зростання ВВП), то тепер те ж саме відноситься і до Смолія. Він іде на точці стабільності національної валюти, низьку інфляцію (1,7%) і при історично низької облікової ставки (6%), а також на тлі рекордних прибутків банківської системи (понад 100 млрд грн за п'ять місяців 2020-го) і прибутку (28 млрд грн, зростання на 24%). Цілком ймовірно, що вже восени він візьме участь у створенні нової політичної сили, яка буде підбирати який обсипався електорат "Голоси" та інших партій правового флангу. Зрозуміло, що погіршення макроекономічної ситуації в країні в найближчі півроку буде мати об'єктивний характер, і роль Смолія в історії явно переоцінена. Він не Грінспен і Бернанке, які могли поглядом зупиняти кризи. Але справа в тому, що велика частина населення так глибоко не дивиться і погіршення ситуації, наприклад в частині девальвації гривні, будуть пов'язувати саме з відставкою Смолія, помічаючи, що добив колись економіку та банківську систему.
На даний момент влада вирівнює бюджетний дефіцит за рахунок кредитів (МВФ), прихованої емісії (прибуток НБУ, перерахована в бюджет) і накопичень держкомпаній (Приватбанк, "Нафтогаз" та ін). Один тільки НАК раскуркулілі в червні на 40 млрд грн. Але комбінація цих джерел недовговічна, хоч і дозволяє використовувати їх набір без істотних токсичних наслідків інфляції і курсу. Варто розуміти, що вже восени цієї комбінації факторів покриття дефіциту не буде: кредит МВФ на паузі і порожні кишені держкомпаній.
Доведеться застосовувати моноэмиссионную модель вирівнювання дефіцитів в межах 300 млрд грн.
Нинішньої влади найбільш вигідно було списати цей провал на Смолія, відправивши його у відставку у вересні, але він провів несподівану контратаку і не на ферзя, а на самого короля, кинувши рукавичку президенту, заявивши про політичний тиск. Тепер будь-яке погіршення ситуації у фінансовій сфері будуть пов'язувати з відставкою Смолія, не вникаючи в такі дрібниці, як загальний тренд. Цю дуель Яків Васильович у Володимира Олександровича майже виграв.
Ухайдокал, та не той...
Проблема в тому, що в розмові про персоналії у нас забувають обговорити монетарну політику. А вона як раз у Смолія заслуговувала відставки - і не одного, а можна було б кілька разів поспіль.
Низька інфляція є згубною для відкритої сировинної економіки, яка поки що так і не зробила структурний стрибок розвитку і не перейшла на плато повільного стабільного розвитку, коли потрібно зорієнтувати ціни, а не темпи зростання і зайнятість, як на активній, динамічній фазі якісного стрибка
Враховуючи, що у нас інфляція попиту, а не пропозиції, то і низькі показники неї говорять не про те, що в Україні стали випускати більше товарів, а лише про те, що у людей різко скоротилась купівельна спроможність. А беручи до уваги, що бюджетоутворюючими доходами в Україні є непрямі податки на споживання (ПДВ і акцизи), зібрані з кінцевого споживача, отримуємо і взаємопов'язану модель: низька інфляція - низькі темпи зростання і потім падіння - скорочення податкових зборів.
І дуже не правий голова профільного комітету Верховної Ради Данило Гетьманцев, коли, коментуючи відставку Смолія, ставить йому в заслугу скорочення темпів інфляції до 1,7%, заявляючи, що вона є "податком на бідних". Це твердження справедливо при галопуючих темпів інфляції на рівні 20% і більше. Але кожному українцеві можна подумки вирішити просту задачу, яка модель інфляції йому вигідна: та, при якій ціни зросли на 10%, а зарплати на 15% (тобто реальні доходи +5%) або інша, коли при інфляції 1,7%, доходи скоротилися на 3,8% (як зараз)? Або інший уявний експеримент: що залишилося б від промисловості Китаю, якби той почув вимогам США та ревальвував юань? А якщо на 15%, як це зробив НБУ в 2019-му, забравши у експортерів $5 млрд експортної виручки і подарувавши їх у вигляді позитивних курсових різниць фінансовим спекулянтам, скуповували за гривню ОВДП. Що і стало відправною точкою системної деіндустріалізації, що знищила в тому числі паростки нової "одноцеховой" промисловості, виникла в 2017-2018 роках під попит ринку ЄС.
Нинішня макрофинасовая стабільність або стабільність сільського кладовища була куплена за рахунок руйнування продуктивного ядра економіки на користь лобі фінансових спекулянтів, адже у сполучених посудинах "реальний сектор - фінансовий сектор", хтось повинен бути донором, а хтось- реципієнтом.
Дотримання балансу інтересів - пріоритет не лише уряду, але й центрального банку країни і цей баланс був системно порушений.
НБУ виплекав дисфункціональну банківську систему, 60% якої належить держбанкам і яка нікого не кредитує як при обліковій ставці 18%, так і при 6%. Майже 150 млрд грн банківської ліквідності закрито в герметичній моделі "банки - НБУ" за допомогою обігу депозитних сертифікатів - і розкриття цієї пляшки з джином рівнозначно обнулення горезвісної цінової та курсової стабільності, укупі з банківською. НБУ тут як хірург, який хвалиться успішно проведеною операцією, але який так і не може вивести пацієнта з наркозу. Або не хоче. Або боїться.
Зеленський міг би переграти Смолія, залишивши того на посади і заявивши, що не знає про факти політичного тиску... Але вигляд порожнього крісла глави НБУ викликає напад слинотечі у його оточення, як у собаки Павлова. До речі, парламентський комітет з питань фінансів, податкової та митної політики вже підтримав постанову про відставку Смолія. Чим далі в ліс кризи, тим важливіше для утримання при владі контроль за "друкарським верстатом", і навряд чи на Банковій заявлять "не поспішайте його ховати". Швидше за все, там радісно вигукнуть: "Смолій відставлений, хай живе Смолій!", розуміючи під цією фразою збереження колишньої монетарної політики, яка привела країну до масштабної кризи. Адже, судячи за "банківським кураторам" з ОП, набір їх думок - цей той же стандартний набір монетарного лего, вкладеного в їх черепні коробки на прискорених курсах по освоєнню зльоту без посадки. І, швидше за все, нове призначення буде в стилі приходу до влади Олексія Гончарука. Таке ж безглузде й нещадне. Хоча, може, зроблять ставку і на досвідчених банкірів, таких як Лавренчук або згадуваний багатьма Шевченка. У такому разі дуель Зеленський - Смолій буде програна начисто: безглуздо міняти одноформатных гравців, розплачуючись за це своїм рейтингом...
