Сонний полустанок. Кому потрібно їхати з Ужгорода до Рівного зі швидкістю мопеда
У письменника Віктора Пелевіна є повість "Жовта стріла", в якій герої живуть в нескінченному, мчащемся кудись у невизначену далечінь поїзді. Він рухається безупинно — ні станцій, ні міст, ні полустанків на шляху, тільки цілодобовий стукіт коліс і похитування вагонів. Поїзд став для пасажирів будинком. Вони в ньому народжуються, одружуються, роблять бізнес і вмирають.
Відчути себе героєм повісті Пелевіна сьогодні можна, купивши квиток на поїзд Ужгород–Лисичанськ. Цей маршрут "Укрзалізниця" запустила з 10 грудня. Це один з найдовших маршрутів, який коли-небудь пропонувала "Укрзалізниця".
Поїзд з'єднає 10 областей України із заходу на схід", — розповів в. о. голови правління Української залізниці Віктор Кравцов.
Проїхатись у такому поїзді — задоволення сумнівне: маршрут в 1664 км — від західного кордону України з Європейським Союзом, до східної з "Мордором", поїзд "Закарпаття" буде долати за 32,5 години. На шляху — 43 станції. Як кажуть в народі, "він буде кланятися кожного стовпа". Охочих проїхатися в ньому від початкової до кінцевої станції знайдеться мало — задоволення добиратися одне з краю України в інший зі швидкістю 50 км на годину вельми сумнівне. Хіба що такий поїзд міг би бути цікавий етнографам, збирачам фольклору і соціологам, адже він буде слідувати в режимі електрички: кожні півгодини-годину — зупинка, то Батєво, то Лавочне, а потім і Яблонець з Боромлей і Кабанячим І на кожній станції — все нові пасажири. "Закарпаття" по достоїнству зможуть оцінити іноземці, які хочуть глибоко пізнати Україну та її мешканців у рекордно короткі терміни.
А якщо без жартів, то запуск такого поїзда свідчить про те, що на інших напрямках, які б наблизили Україну до цивілізованого світу, "Укрзалізниці" поки що похвалитися нічим. І по всій видимості, революційного ривка найближчим часом не передбачається. Весь світ в сфері транспорту рухається вперед вже 70-мильними кроками, а в Україні, так і не зумівши розвинути цей успіх хоча б до половини, придумують нові маршрути поїздів, що будуть перетинати країну зі швидкістю мопеда.
Взагалі, зі швидкістю пересування по залізниці у країні велика проблема. Якщо в Китаї високошвидкісні поїзди носяться по країні зі швидкістю 300 км на годину, то в Україні найбільш просунуті — корейські "Інтерсіті" — можуть розвивати максимальну швидкість в 160 км на годину, але середня швидкість руху — близько 100 км на годину. А звичайні поїзди рухаються ще повільніше — трохи більше 50 км на годину.
Якщо в китайському Таньшане вже побудований завод, який штампує швидкісні поїзди десятками, то в Україні, яка всього в двох кроках від швидкісний Європи, основу локомотивного парку складають машини, побудовані мало не в середині минулого століття.
У нас примудрилися лише закупити десяток корейських Hyundai (і то завдяки футболу), а також чотири швидкісних поїзди вітчизняної розробки. Китаю вже тісно в межах своєї країни, і він проштовхує свої локомотиви на російський ринок, де збирається боротися з Німеччиною — країною з віковою історією передового і якісного машинобудування. В Україні ж тільки зараз будують плани спільно виробляти локомотиви з General Electric, але при цьому конкретних домовленостей поки немає.
Поки Китай побудував чи реконструював 16 тис. км залізничних шляхів, які дали можливість запустити швидкісні маршрути, в Україні на ремонт залізничної інфраструктури виділяються лише ті гроші, які "Укрзалізниця" запрацює сама, — інвестицій з боку держави на ці цілі не надходить.
Їх і не може бути найближчим часом — на це потрібні мільярди, яких поки немає звідки взяти. Крім того, якщо ми хочемо запустити по Україні потяги з такою ж швидкістю, як в Китаї, потрібно розділити залізничні гілки на вантажні і пасажирські. Не виключено, що пасажирські лінії полотна доведеться просто побудувати заново.
Але планів таких в Україні поки немає. У нас не дуже люблять заглядати в майбутнє на 20-30 років, не кажучи вже про 50.
Європейський Союз сьогодні планує скорочення викидів в транспортному секторі на 60% до 2050 р., і тому у Франції та Німеччині укладаються контракти на постачання поїздів, що працюють на водневих паливних елементах. В Україні ж досі безуспішно борються з крадіжками дизельного палива на залізниці.
Українська залізниця з кожним роком все більше стає схожою на полустанок, який швидкісні поїзди прогресу минуть не зупиняючись. Тільки на перон з вікон летять огризки і порожні пляшки. Як сказав експерт Реанімаційного пакету реформ Святослав Павлюк, "світ настільки швидко рухається вперед повз нас, що іноді складається враження, що ми посилено гребемо в протилежному напрямку".
