Сімка за паспортом. Чому у Зеленського злякалися гніву українського народу
За білоруським зразком
Вчора в Україні дуже багато шуму наробив законопроект №1083, який разом з колегами з "Слуги народу" розробив наймолодший віце-прем'єр в історії України — 28-річний Михайло Федоров. В уряді він відповідає за цифрову трансформацію, однак чомусь вирішив цю саму трансформацію почати з введення тотального державного контролю за спілкуванням українців один з одним.
Що цікаво, положення законопроекту №1083 дуже сильно нагадують російські норми і правила для телеком-галузі, а ось білоруські взагалі копіюють майже один в один. Перше: всі, хто користуються мобільним зв'язком, повинні зареєструвати свої SIM-карти. А надалі купити сімку можна буде лише за паспортом. Друге: оператори зв'язку (стільникові компанії та інтернет-провайдери) зобов'язані зберігати інформацію про те, які надали послуги, поки не пройде термін позовної давності (три роки), а за розсилку спаму можуть відключити абонента від зв'язку.
Третє: VPN, Tor, анонімайзери та інші засоби забезпечення анонімності в мережі можуть заборонити — закон створює законодавчу базу для цього. Четверте: повинні бути створені реєстри провайдерів, каналів зв'язку, телефонів, планшетів і взагалі будь-яких пристроїв, в які вставляється SIM-карта (IoT-пристроїв, "розумних" сигналізацій тощо). І вишенька на торті: сірі телефони (ввезені в країну без реєстрації їх IMEI) можуть відключити від мобільного зв'язку.
Після прочитання законопроекту виникає одне питання: а коли потрібно буде реєструвати персональні комп'ютери і відносити їх в кінці робочого дня в спецкімнату під розписку, як було при товариша Сталіна з друкарськими машинками?
У Білорусі, правда, не додумалися відключати "сірі" телефони. Зате є така фішка, як заборона залишати анонімні коментарі на білоруських сайтах — спершу потрібно розкрити свою особистість адміністрації сайту і спецслужбам.
Питань тут, звісно, куди більше, ніж відповідей. Так, закон пропонує всі сірі телефони відключати від мобільного зв'язку. Але що робити з туристами? Чи будуть відключати їх від мобільного зв'язку, так як IMEI в базу вони не вводили? Або відправляти всіх на реєстрацію? А як бути українцеві, який купив телефон за кордоном? А як бути нам з дружиною — ми, переїжджаючи півтора року тому з Білорусі, привезли з собою чотири смартфона і досі ними користуємося. В якому відомстві нам доведеться доводити, що купили їх легально? А за товарними чеками на ці смартфони нам у Мінськ їхати доведеться?
Взагалі, цікаво, розробники законопроекту хоча б приблизно підраховували, які збитки для економіки він спричинить? Узяти хоч би обов'язок операторів зберігати весь трафік (в оригіналі — розмиті формулювання, суть яких така) на "строк позовної давності". Це в першу чергу корупційна діра, бо строк позовної давності в Україні може становити до 30 років. Це стеження за громадянами та порушення таємниці листування. Тому що, якщо все записано — що і коли ти дивився, то рано чи пізно це буде використано проти тебе.
Але головне — це подорожчання послуг зв'язку в рази, а можливо, і в десятки разів. Тому що усі витрати по зберіганню користувача трафіку, зрозуміло, звалять на плечі провайдерів. Їм потрібні будуть дата-центри, їх обслуговування і т. п. І все для того, щоб зберігати дані про те, з ким, де і про що спілкувався кожен українець. У РФ після прийняття аналогічного закону Ярий" було підраховано, що витрати операторів зв'язку складуть кілька мільярдів доларів. Ну, припустимо, в Україні це буде $1 млрд. На кого оператори зв'язку перекладуть ці витрати?
Заборона VPN та інших засобів анонімізації — це взагалі прямий удар по свободі слова. У всьому світі їх використовують насамперед для боротьби з цензурою. Відкрийте будь-які рекомендації, скажімо, "Репортерів без кордонів", і там використання VPN для вільного доступу до інформації буде в перших рядках.
Коли українців почнуть саджати за репости?
Сьогодні вся наша життя зав'язана на мобільні пристрої. Не тільки смартфон, але і проста кнопкова "звонилка" знає, коли і де ми знаходимося, з ким розмовляємо, чим цікавимось в інтернеті і неймовірно багато всього іншого. Зрозуміло, що у влади виникає непереборний спокусу заволодіти всією цією інформацією.
І в Білорусі, і в Росії контроль, подібний до законопроекту №1083, теж вводився з самими благородними намірами — "протидія тероризму", "боротьба з кіберзлочинністю" і т. д. А тепер в цих країнах садять за особисту думку, опубліковане в мережі, — он, вчора в Москві хлопцеві дали п'ять років таборів за висловлювання у Twitter.
Розробники законопроекту та інші прихильники державного контролю за комунікаціями зазвичай апелюють до світового досвіду. Мовляв, і в багатьох країнах Європи, і в інших країнах світу SIM-карти продаються тільки з розкриттям особистості абонента.
Але це не зовсім так. 80 країн світу — меншість — обмежують купівлю SIM-карт. Так, у Німеччині, Норвегії, Франції та багатьох країнах Азії і Африки потрібно авторизуватися, укладаючи договір на мобільний зв'язок. Але в Естонії, Польщі, Чехії, США і багатьох інших країнах такого немає. І зв'язок з безпекою тут дуже умовна. У Ботсвані та Венесуелі теж SIM-карти за паспортом — і що, дуже там безпечно?
У ряді країн (Канада, Великобританія, Чехія, Румунія, Нова Зеландія) можливість обов'язковій реєстрації SIM-карт розглядалася, але введена не була. Зокрема, у Великобританії питання детально розглядала група експертів з безпеки, представників спецслужб, провайдерів і зв'язківців після теракту в Лондоні в 2005 р. Вони прийшли до висновку, що це не дасть нових переваг, а лише відштовхне користувачів від бажання реєструватися самостійно.
Крім того, в тій же Європі діяльність правоохоронців та спецслужб знаходиться під щільним контролем громадянського суспільства. Якщо там якийсь особіст без санкції суду поцікавиться чиєїсь особистої життям за допомогою доступних йому технічних засобів, його кар'єра буде закінчена раз і назавжди. А у нас... Як кажуть, "ну ви ж самі все розумієте".
Звичайно, дуже багато людей купують додаткові SIM-карти далеко не з самими благородними намірами. Однак у більшості випадків це проблема моральних норм, а не Кримінального кодексу. Що ж стосується, так званих хакерів, про які всі чули, але мало хто бачив, то вони діляться на дві категорії. 15-річні школярі ("я у мамки хакер") відмінно ловляться фахівцями кіберполіції, і анонімні SIM-карти їм особливо не допомагають. А хакери-професіонали легко вирішують проблему анонімності іншими способами.
І в Росії, і в Білорусі, і в Німеччині досить зайти на будь-підпільний хакерський форум в мережі, щоб переконатися: пропозиція лівих SIM-карт (оформлених на підставних осіб) перевищує попит на них. Потрібен Україні свій подібний кримінальний ринок — велике питання.
Втім, підпільний ринок SIM-карт — це ще квіточки. Як тільки в країні з'явиться прив'язка SIM-картки до паспорта, тут же сформується кримінальний ринок баз даних операторів зв'язку, а також ринок "пробивов за сімки", "відстеження абонентів" і всього іншого. Купити будь-яку базу номерів з прив'язаною до неї інформацією дуже легко і в Росії, і в Білорусі, як би не лютували там відповідно ФСБ і КДБ.
Нарешті, закони України зворотної сили не мають. А значить, статус абонентів, які вже підключилися, не може змінюватися без їх згоди. Можливо, до речі, в деякій мірі і з цієї причини законопроект №1083 моментально був відкликаний з ВР "на доопрацювання".
Це те, з-за чого ми з дружиною виїхали з Білорусі, — тотальне стеження, "ніс" держави у всіх твоїх справах, контроль спецслужб за висловленими думками. І в Білорусі, і в Росії починалося однаково — з вимоги персоніфікувати мобільний та стаціонарний зв'язок ("сімка за паспортом"), з контролю спецслужб за інтернет-трафіком. І закінчується тепер теж однаково — судами і тюремними термінами за висловлені в інтернеті думки, а нерідко — навіть за лайки і репости в соцмережах. Українцям таке треба?
Дали задню
Втім, більшість українців, які обурилися планами нової влади, швидше за все, злякалися не стільки перспектив переслідування за інакомислення в соцмережах (так далеко наперед пересічні українці зазвичай не думають), скільки побутових незручностей при купівлі SIM-карт і спроби обмежити їхню особисту свободу новим забороною, без якого всі прекрасно обходилися довгі роки.
І нова влада відреагувала на цей гомін обурення просто блискавично. Вже ввечері один з авторів законопроекту — нардеп від "Слуги народу" Олександр Федієнко, повідомив, що документ відкликаний, съехидничав, правда, при цьому в дусі того, що нічиєї свободи ця ідея не обмежувала, але раз "анархія нашому суспільству подобається", то "слуги народу" змушені з дратівливими народ планами як мінімум почекати.
Тобто від ідеї встановити контроль за мобільним зв'язком остаточно влада не відмовляється, але народного невдоволення явно боїться. Схоже, "Слуга народу" в якійсь мірі стала заручником власного приголомшливого успіху, який, у свою чергу, став результатом їх максимально піднятої планки популізму. І тепер будь-яка ініціатива, яка може припасти простим людям не по душі, загрожує партії влади втратою найціннішого свого досягнення — популярності.
Можливо, коли пристрасті поуляжутся, влада знову спробує витягнути з довгої шухляди ідею "сімка за паспортом" і непомітно її пропхнути в Раді, а може, так і не зважиться на цей явно непопулярний крок. Як би там не було, Україна — не Росія і не Білорусь, ніж у всіх нас зайвий раз переконала ця історія. Навіть користується безпрецедентно високою підтримкою народу влада в Україні змушена діяти з оглядкою на думку цього самого народу.
