Від керованої торгівлі до ШІ в агросекторі. Що радять Україні іноземні економісти

Україна не сходить з перших шпальт міжнародних медіа, однак переважно в контексті бойових дій проти російського агресора. Численні економісти та ділові оглядачі згадують про наші події переважно в кількох контекстах: вплив війни на світові ринки, санкційна політика проти Росії та реакція Заходу на російське вторгнення в Україну. Але за кордоном не так і багато тих фахівців, хто радить саме Україні, як ефективно вибудувати економічну політику чи провести конкретні реформи. Це й зрозуміло, бо такий рівень участі вимагає глибокого занурення в наші реалії. Тим цінніші думки тих зарубіжних економістів, які доклали зусиль (чи навіть працювали тут), щоб розібратися, як функціонує економіка України, визначити наші сильні сторони, зважити ризики і можливості та дати конкретні поради, що варто зробити вже зараз і на етапі відновлення, щоб Україна виграла ще одну важливу битву — за добробут своїх громадян.

Ми вважаємо, що ці поради не мають загубитися на сторінках різних ЗМІ і в наукових роботах. Як ділове видання, ми також зацікавлені у різноманітті думок і охопленні широкого спектру тем, тому відібрали поради, що стосуються як промислової політики, так і розвитку агросектору. Святкування Дня Незалежності України — гарний привід зібрати їх на одній сторінці для української аудиторії — можливо, щось із написаного надихне людей, які ухвалюють рішення в Україні.

Джозеф Стігліц, лауреат премії Шведського центробанку з економічних наук пам'яті Альфреда Нобеля, професор Колумбійського університету

Використовуйте свої сильні сторони.

Тепер, коли молоді українці здобули світову репутацію завдяки своїм технічним навичкам, Україна може стати частиною глобальної цифрової економіки, особливо якщо уряд підтримає інвестиції в інфраструктуру, якісну технічну освіту та дослідження. Поширення технологій (на відміну від створення), ймовірно, відіграватиме ключову роль в економічному майбутньому країни. Україна може бути попереду за деякими технологіями — не в останню чергу тими, що стосуються оборони, — але в інших сферах вона все ще мусить наздоганяти. Отже, політика та інституції, що сприяють передачі технологій, повинні стати одним з пріоритетів у період відновлення…

Позаяк промислова політика повертається в моду в усьому світі, Україні слід проводити керовану торгівлю, як це робили чимало розвиткових країн, що досягли успіху.

Наприклад, замість того, щоб виставляти на аукціон ліцензії на право видобутку літію, як це робила Україна у 2021 та 2022 рр., уряд міг би наполягати на місцевому виробництві літій-іонних акумуляторів. Те саме стосується й інших українських рідкоземельних елементів та критично важливої сировини (титану, цирконію, кольорових металів). Світ не просто переживає енергетичний перехід, але й західні демократії намагаються не дати авторитарним режимам здобути монопольний контроль над критично важливими компонентами ланцюга поставок. Це дає Україні сильну переговорну позицію.

На додаток до експорту сировини та сільськогосподарської продукції, Україна повинна розвивати місцеві галузі, які виробляють проміжні та кінцеві товари з вищою доданою вартістю. Хоча ера експортно-орієнтованого зростання може закінчитися, Україна все ще може конкурувати або навіть демонструвати порівняльну перевагу в деяких передових галузях (інформаційні технології, оборонні технології, сільське господарство, певні медичні та стоматологічні послуги, розваги та культура, а також дизайн і мода).

За достатньої допомоги Заходу Україна здобуде перемогу над своїм набагато більшим і багатшим авторитарним сусідом. Щоб забезпечити цю перемогу і скористатися плодами, які вона може принести, Україні доведеться прискорити свій перехід від посткомуністичної олігархії. Але вона досягне успіху лише тоді, коли відмовиться від провального неоліберального капіталізму, який домінував останні півстоліття.

З зі статті The Way Forward for Ukraine’s Economy (Project Syndicate) у співавторстві з Андрієм Косенком, доцентом кафедри економіки у Школі менеджменту Марійського коледжу

Браян Мілаковскі, асоційований науковий співробітник LSE Ideas, експерт з питань економічного відновлення та стійкості

Наразі є величезний дефіцит фінансування великих капітальних проєктів, які необхідні, щоб відновити й модернізувати українську промисловість і забепечити можливість відбудови країни…

Багато політиків і аналітиків вказують на Український банк розвитку як на саме ту інституцію, що мала б залучати великі суми, необхідні для таких амбітних проєктів. Києву треба співпрацювати з західними партнерами, щоб отримати початковий фонд і гарантії, необхідні для початку фінансування українських підприємств в такому масштабі.

Окрім доступу до фінансування, Києву варто дослідити політичні важелі, які допоможуть надати більше ресурсів українським підприємствам… Київ може спробувати домовитися з ЄС про тимчасову вимогу щодо "місцевого вмісту", яка буде застосовуватися під час війни та на початку періоду відновлення. Встановлення мінімальної частки (наприклад, 60-70%) "місцевого вмісту" в будівельних матеріалах та інших ключових товарах, які Україна вже добре виробляє, підвищить впевненість українських компаній щодо доступу на ринок і стимулюватиме більше внутрішніх інвестицій. Також це пришвидшило б відновлення податкової бази, яка й стане джерелом виплати Україною європейських кредитів.

Український сектор "критичних корисних копалин", що зароджується тільки зараз, водночас показує потребу в підвищенні фінансування та в цілеспрямованій індустріальній політиці. Представники ЄС на конференції з ентузіазмом хвалили величезні поклади цих "критичних" корисних копалин в Україні (за деякими оцінками в Україні видобувають 22 з 30 мінералів з переліку Брюсселя), підкреслюючи важливість цих матеріалів для "стратегічної автономії" блоку та навіть "європейської незалежності". Всі доповідачі зійшлися на думці, що максимальна кількість доданої вартості має реалізуватися в межах України, але як побудувати необхідні заводи для обробки, збагачення та виробництва? Чи буде ПІІ й іноземних інвесторів достатньо, чи будуть вони вмотивовані не просто організувати перевезення сировини за кордон?

Український банк розвитку міг би забезпечити, щоб українські компанії стали гравцями в цій новонародженій галузі та щоб створення доданої вартості було пріоритетним, а вимоги щодо місцевого вмісту будуть необхідні для того, щоб ПІІ, які надходять у цей сектор, залучали українських постачальників для глибшого просування ефекту в українську економіку.

Зі статті "Це реальна економіка, дурнику!" (JPG Journal)

Мартін Кюлерц, доцент програми продовольчої безпеки Американського університету в Бейруті

Ми бачимо оптимістичну перспективу щодо встановлення миру та вступу України до Європейського Союзу. Але майбутній економічний розвиток означає серйозні виклики. Одним із них буде старіння, ймовірно, травмованого війною суспільства з невеликою кількістю молодих людей, які виходять на ринок праці, зокрема в сільському господарстві.

Але Україна може стати випробувальним майданчиком для іншого етапу корпоративного продовольчого режиму — майже повністю автоматизованого продовольчого режиму, пов´язаного з відокремленням від людської праці, наприклад, завдяки штучному інтелекту (ШІ).

Насправді, Україна майже не матиме альтернативи впровадженню ШІ, який може працювати з величезною кількістю публічних даних, наприклад про погоду і ґрунт, а також автоматичними системами моніторингу. Завдяки цьому буде можливість використовувати мінімальні ресурси, необхідні для оптимального вирощування сільськогосподарських культур, боротьби з бур'янами та шкідниками. В іншому випадку це були б трудомісткі, енергоємні та хімічно небезпечні завдання. Те саме можна сказати про пакування і переробку харчових продуктів. До речі, системи на основі ШІ вже використовуються в Україні для розмінування сільськогосподарських територій.

Високотехнологічний розвиток сільського господарства не буде дешевим. Україна потребуватиме капіталу від міжнародних фінансових організацій та/або приватних інвесторів, щоб належно модернізувати свій аграрний сектор. Політичні реформи відповідно до вимог членства в ЄС матимуть вирішальне значення для залучення такого капіталу…

Небагато країн можуть похвалитися сільськогосподарським потенціалом України та фінансовою потужністю європейських державних і приватних інвесторів.

Виробничі витрати з часом значно знизяться, якщо машини візьмуть на себе виробництво, а модернізована транспортна інфраструктура забезпечить безперебійні торговельні потоки.

Сільськогосподарський потенціал України як ключового експортера стратегічних зернових на ринки Глобального Півдня може стати наріжним каменем європейської зовнішньої політики. 

Зі статті Europe’s Brazil? How Ukraine could transform Europe’s role in global food supply (International Journal of Environmental Studies) у співавторстві з Екартом Вурцом та Майклом Гілмонтом

Андерс Ослунд, старший науковий співробітник Atlantic Council, експерт з питань національних економік України, Росії та країн колишнього СРСР

За винятком кількох бізнесменів, близьких до нинішнього Офісу Президента, проблема олігархів в Україні вже вирішена. Проблемою, що залишилася, є дефіцит серйозних великих українських бізнесменів. Коли я був членом правління "Укрзалізниці", я помітив, що лише три великі українські підприємницькі групи мали вражаючих менеджерів. Одна з них зараз перейшла у власність Росії. Хороших менеджерів в Україні бракує, і найкращі з них мають бути просунуті по кар'єрних сходах.

Ми всі заохочуємо малі та середні підприємства, і багато хто із задоволенням їх фінансує, але в Україні також багато великих підприємств важкої промисловості. Вони стійкі, але потребують багато фінансування, щоб вижити. Хто має фінансувати такі підприємства? В Україні є лише одне велике західне підприємство – "АрселорМіттал". Великі іноземні компанії не будуть інвестувати в Україну, якщо не побачать, що це роблять серйозні українські бізнесмени.

Західні уряди та міжнародні фінансові організації повинні подумати над тим, як і на яких умовах фінансувати великі підприємства з українським капіталом. Залишати цей сектор порожнім, державним (а отже, неефективним) або зарезервованим для іноземних компаній було б недоречно і марнотратно. Будь-який з цих варіантів з часом викличе обурення в Україні. Захід має вирішити, як він може підтримати великі приватні підприємства в Україні.

Зі статті Ukraine Needs Ukrainian Private Enterprises (Kyivpost)