Сергій Ліщина: Не забороняючи імпорт російських ДСП та інших товарів, Україна завдає шкоди своїй економіці

Й досі в торговельних відносинах з країною-агресором переплітаються інтереси безлічі бізнесів, а українська влада, перш за все, уряд і Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства, зокрема, з якоїсь причини воліють потурати їхнім інтересам на шкоду всій економіці країни і окремим її галузям.

Днями Кабмін виключив з проєкту постанови про заходи у відповідь деревинно-стружкові плити і затвердив документ, що дозволяє Росії поставляти ДСП в Україну, тоді як українські плити потрапити на ринок РФ не можуть з 2018 р. Потім уряд виключив зі забороненого списку російський імпорт газетного паперу.

І якщо в питаннях війни з Росією і спробах "пригасити" її дипломатичним шляхом можна знайти сенс (якщо постаратися), то здача Україною своїх позицій у питаннях торгівлі не тільки позбавлена сенсу, але і обіцяє істотними економічними втратами в короткостроковій і довгостроковій перспективі.

Сергій Ліщина, бізнесмен, співвласник компанії, що виробляє ДСП, вважає, що відповідати на російську агресію в торгівлі можна і потрібно не тільки дзеркальними заборонними заходами: Україна вже давно могла б перетворити Росію на свій сировинний придаток, створюючи за її рахунок продукти з доданою вартістю. Але для цього потрібна відповідна державна стратегія, якої немає, і неясно, чи з'явиться вона в найближчому майбутньому.

"Відсутність національної стратегії, популізм, безвідповідальність — це далеко не всі приклади того, як нещадно діє державна бюрократія по відношенню до бізнесу. Підприємець в Україні змушений витрачати свою енергію, час і кошти на пошук рішення проблем, руйнування перешкод і подолання бар'єрів. В Україні потрібен свій, абсолютно оригінальний підхід, якщо говорити про побудову стратегії сталого розвитку бізнесу", — упевнений Ліщина.

"Треба просто перестати стріляти"

У 2020 р. у порівнянні з 2019-м обсяг зовнішньої торгівлі між Україною і Росією скоротився більш ніж на третину, впавши до $5 млрд, за даними Державної митної служби. Тенденція падіння зберігається як мінімум з 2013 р., а з 2014 р. його темпи прискорилися. При цьому найбільше зусилля для згортання торговельних відносин з Україною прикладає Росія. Москва регулярно і демонстративно робить дві речі: або скасовує пільговий митний режим для імпорту на свою територію українських товарів у рамках Світової організації торгівлі — тобто піднімає митні збори з нуля, або повністю забороняє ввезення товарів з України і навіть транзит.

Станом на сьогодні перелік товарів, що повністю заборонені до імпорту в РФ з України, займає кілька сторінок. У заборонену товарну номенклатуру включені пшениця, олія соняшникова, м'ясо, риба, соки, овочі і фрукти, а також будівельні матеріали, такі як деревинно-стружкові плити, вапняк, труби, прилади та промислове обладнання, меблі і навіть банальні грілки. Перелік регулярно поповнюється.

Втрачаючи Росію як ринок збуту або як транзитний маршрут в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан і Грузію, український бізнес поступово виходить на західний ринок — в Європу, як це сталося і в разі Ліщини.

"Ця переорієнтація дається бізнесу досить важко. Але найважче не в тому, щоб відповідати європейським вимогам і стандартам, і не стільки в тому, щоб вигравати там у конкурентній боротьбі, а в тому, що по більшості товарних позицій український бізнес не відчуває підтримки з боку свого ж уряду на внутрішньому ринку", — сказав Ліщина.

Зараз у торговельній війні, яку розв'язала Росія проти України, наша країна вважає за краще не відповідати пострілом на постріл. Тобто, коли РФ забороняє ввезення або підвищує мито на ті ж українські ДСП, в Києві не забороняють ввезення з РФ в Україну аналогічного продукту. Хоча варто було б заборонити і зовсім не з міркувань помсти, мовляв, "ах, ви так? тоді ми ось так!" — це ж не гра.

Справа в тому, що український бізнес, втрачаючи зарубіжний ринок збуту, повинен бути захищений своїм урядом від імпорту такої ж продукції, яка йде з того самого закордонного ринку. В іншому випадку і українські виробники, і зарубіжні — у даному випадку російські — починають надмірно наповнювати внутрішній український ринок аналогічними товарами. А з Росії йде саме демпінговий імпорт. Як наслідок, локальні виробники теж змушені знижувати ціни, щоб не втратити частку ринку.

"Все це в комплексі призводить до зменшення як окремих українських бізнесів, так і скорочення економіки в цілому — просто тому що зростає безробіття і зменшуються податкові відрахування. А прибуток виводиться в Росію. Здавалося б, все очевидно, і зрозуміло, що потрібно робити", — вважає Ліщина.

Україна, звичайно, теж періодично відповідає "взаємністю", і перелік російських товарів, заборонених до ввезення в нашу країну, також поповнюється.

Так, 25 листопада 2020 р. Кабінет Міністрів України продовжив дію постанови "Про заборону ввезення на митну територію України товарів з Російської Федерації" від 30 грудня 2015 р. до кінця року поточного. Причина такого рішення була мотивована тим, що "Росія в односторонньому порядку припинила дію Договору про зону вільної торгівлі в рамках СНД щодо України, в зв'язку з чим до товарів українського походження застосовується ввізне мито в розмірі ставок Єдиного митного тарифу ЄАЕС". Тобто Росія підняла мита для українських товарів. Правда, зробила вона це аж в 2016 р. — Україні, щоб дати дзеркальну відповідь, знадобилося чотири роки.

"Зазначені дії з боку РФ завдають шкоди інтересам національної економічної безпеки, економічним інтересам України і законним інтересам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і містять ознаки дискримінаційних дій щодо України в сфері торгівлі", — йдеться в постанові українського уряду, але, зрозуміло, немає ніякого пояснення, чому потрібно було чекати стільки років, щоб щось зробити.

Зроби сам

Спостерігаючи за бездіяльністю влади, український бізнес вирішив захищати себе сам. Причому не тільки від Росії, а й від "дружньої" їй Білорусі.

Так, наприклад, Всеукраїнська асоціація виробників автоклавного газобетону за підтримки юридичної фірми "Ільяшев і Партнери" відстояла в суді введення антидемпінгових мит для Білоруської цементної компанії і імпортера "СК "Комфорт-Буд ЛТД", так як за період з 2014 по 2017 рр. частка білоруського демпінгового імпорту в загальному імпорті збільшилася на 94%. Білоруси звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва, щоб скасувати введення мит. 2 березня 2021 р. український суд став на захист українських виробників.

На свій захист стали і виробники ДСП, продукцію яких РФ заборонила ввозити на свою територію або провозити транзитом.

ДСП є основним компонентом для виробництва меблів. Ці плити довгий час успішно експортувалися в Росію і далі по її території на схід. У грудні 2018 р. РФ прийняла рішення не пускати українські ДСП на свій ринок і через свою територію. Україна відповіла мовчанням. І наш внутрішній ринок так і залишився беззахисним перед імпортом ДСП з Росії.

Тому в інтересах українського виробника ДСП юрфірма ініціювала антидемпінгове розслідування відносно імпорту в Україну деревинно-стружкових плит походженням з Росії і Білорусі. 20 лютого цього року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі прийняла до уваги цю аргументацію і порушила антидемпінгове розслідування проти російських і білоруських ДСП.

"Рішення почати таке розслідування ще до його закінчення свідчить про те, що продукція з РФ і Білорусі ввозиться в Україну за заниженими цінами свідомо — імпортери досить цинічно користуються забороною на ввезення ДСП з України в Росію, завдаючи пряму втрату і нашим виробникам, і українській економіці в цілому. Так, за результатами розслідування може бути введене антидемпінгове мито на імпорт ДСП в Україну, але на це може піти цілий рік або більше", — зазначив Ліщина.

Два кроки наліво, два кроки направо

Тим часом, 29 березня, Кабмін прийняв постанову про розширення списку продукції, забороненої до ввезення з РФ. У нього потрапив, зокрема, газетний папір. Але ДСП у цьому списку знову не знайшлося місця, хоча в проєкті документа плити значилися — в останній момент у Антимонопольного комітету раптом з'явилися якісь зауваження. Та й Мінекономіки зовсім не поспішає вирішувати цю проблему, хоча зробити це можна до смішного просто.

Через два дні уряд видалив зі свого сайту свіжу постанову і оприлюднив нову, з якоїї стало зрозуміло, що імпорт російського газетного паперу відновлюється.

Ось ці "крок вперед, два назад" і "два кроки наліво, два кроки направо" роблять Україну як суверенну економіку вкрай вразливою. І, не дивлячись на заклики і клятви захищати вітчизняного виробника і інвесторів, влада цей захист забезпечує вибірково і не завжди — будь-якої системи або стратегії тут не спостерігається.

Тому підприємці і далі будуть рятуватися за рахунок саморегуляції, самоорганізації і самозахисту — як і було досі. Принаймні, нові бізнеси на російський ринок вже не орієнтуються. Так що Мінекономіки цілком може пересидіти цей час мовчки, поки необхідність когось захищати від РФ відпаде сама собою. Але тоді що таке, в розумінні цього відомства, розвиток економіки і торгівлі?

У своєму інтерв'ю виданню "Дело" Ліщина зазначив: "Підприємець в Україні змушений витрачати свою енергію, час і кошти на пошук рішення проблем, руйнування перешкод і подолання бар'єрів. В Україні потрібен свій, абсолютно оригінальний підхід, якщо говорити про побудову стратегії сталого розвитку бізнесу".

Так, у питаннях торговельної війни з Росією арсенал оборонних і наступальних засобів не такий маленький, як може здатися. Але стратегія, звичайно, на першому місці.

"Україна не тільки має захищати свій ринок від країни-агресора, але ще вона може використовувати ринок РФ у своїх інтересах. Такою стратегією може бути закриття кордону для продукції з доданою вартістю з Росії, але відкриття її для сировини. Зокрема, у випадку з ДСП варто було б дозволити імпорт кругляка з РФ, а ось самі плити будуть виробляти українські компанії. У випадку з бензином і дизелем — дозволяти ввезення нафти, але переробляти її всередині України. У випадку з добривами — імпортувати російський газ, але робити добрива самим. І цей список можна продовжувати", — вважає Ліщина.

Просто хтось повинен про це подумати і зробити. Але думати і робити, схоже, нічим і нікому.