Санкції проти дволикого Януса. До чого Путін примушує Новинського, Вілкула і Ко

В оновлений список санкцій, схвалений Кремлем, увійшли 567 фізичних і 75 юридичних осіб. З переліком можна ознайомитися на сайті уряду РФ. Початковий санкційний пакет був сформований російськими урядовцями в жовтні 2017 р.

Не минуло й кількох місяців, як у старому доброму епістолярному стилі нас чекало знайоме P. S. - продовження слід. Майже як у відомому фільмі "Людина з бульвару капуцинів", коли новий кінопрокатник, який прибув на зміну своєму попереднику, сеявшему добре і вічне, закликав хлопців з салуна на зовсім інше видовище: "Хлопці, кінчайте ці сполом! Вас чекає друга серія".

"Многосерийность" санкційного телесеріалу в стилі "Війни престолів" закладена у спеціально прийнятому державною Думою РФ закон "Про заходи впливу (протидії) на недружні дії Сполучених Штатів Америки та інших іноземних держав", який був оперативно розроблений і затверджений влітку 2017-го.

Відтепер у Росії з'явився свій варіант закону в стилі "" отсель грозить мы будем...", і його основне завдання - формувати по можливості симетрична відповідь на аналогічний закон США "ПРО протидію ворогів Америки". Хоча з симетрією тут склалося не цілком, враховуючи, що Росія залежить від Заходу в частині продажу йому своїх енергоресурсів та залучення нових технологій і капіталу, а західний світ цілком міг би від цього відмовитися, якщо б не два фундаментальних "але": ніхто не може взяти на себе відповідальність за повну ізоляцію такої країни, як Росія, по іранському сценарієм, і боязнь економічних витрат, адже отримання енергії з альтернативних джерел збільшить їх вартість, а втрата російського ринку призведе до того, що на ньому будуть заробляти ті ж китайці.

Щодо України в Москві вирішили перейти "тонку червону межу" у ідеологічній грі, коли все, що відбувається в нашій країні списувалося на всюдисущих "піндосів", а українці представлялися якимсь табуном овець, що заблукали, яким потрібно було всього лише "дати" правильного "барана", здатного розгорнути неслухняну отару на схід. У цій парадигмі не було місця санкцій, адже "це ж наші барани" і нам їх рано чи пізно стригти. Ця стратагема відмінно працювала на внутрішнього споживача, коли мільйони росіян могли після перегляду чергового випуску новин відновити когнітивний дисонанс: "українці, росіяни і білоруси - один народ" і "військова загроза з боку натовської України близька як ніколи".

Але ця концепція була абсолютно не придатною для досягнення зовнішньополітичних цілей, адже, зокрема, вона дозволяла частині наших східних політичних еліт і фінансово-промислових груп займатися улюбленим видом місцевого регіонального спорту - сидінням на двох стільцях, на одному з яких було написано "особистий інтерес", а на іншому - "особливі відносини з РФ". Особистий інтерес вимагав бути максимально обережним відносно Москви, адже капітали, нерухомість, яхти, діти, коханки, дружини і собачки перебували не в Москві, а в Женеві, Монако чи Лондоні.

У той же час,"особливі відносини" з РФ були вкрай необхідні для збереження ринків збуту продукції, закупівель енергоресурсів, наприклад, вугілля, тобто для заробляння на згаданих вище дружин, коханок, собачок... Ну і для збереження ментальної зв'язку зі "своїм" електоратом, який забезпечував такого політичного дволикого "Януса" вічне бронь в українському парламенті.

Відтепер все буде не так.

Згаданий вище шаблон розірваний від частого вживання, як гумовий виріб №2. Якщо у Вашингтоні охолодження в російсько-американських відносинах розглядають у контексті геополітичного домінування в стилі "нічого особистого", то в Москві на ситуацію в Україні та ширше по всьому зовнішньому периметру дивляться вже як на певну екзистенційну межу, за якою будь-який потенційний союзник повинен зробити "правильний" з точки зору РФ вибір або перетвориться у "потенційного противника" з дуже коротким циклом життя по перетворенню в супротивника реального. А вибір тут особливо і невеликий: або в сонмі "мучеників", або в компанії тих, хто "просто здохне", висловлюючись словами Путіна про наслідки ядерної ескалації.

У Москві хочуть скоротити кількість стільців під сідничним нервом східно-українських політичних і економічних еліт до мінімально необхідного, щоб можна було просто "сидіти", без політичних вишукувань і викрутасів. Наша горезвісна двовекторність більше не буде підтримуватися в Москві у вигляді ринків збуту і доступних енергоресурсів - і навіть більше: Росія не дозволить визначився продавати її на найближчих виборах.

У попередніх статтях ми досить чітко передбачили, як буде розкручуватися секційна пружина: спочатку під її тиск потрапить київський провладний політичний і олігархічний пул з "вкрапленням" опозиційного активу і їх "грошових мішків". Прогнозували і блокування поставок вугілля на енергетичні об'єкти "Центренерго". По дотичній повинно було зачепити і ФПГ південно-сходу, щоб спонукати їх до "правильного вибору".

Після такого "меседжу" з Кремля тут же був запущений новий об'єднавчий політичний проект, про ймовірність якого ми також згадували. По суті, перше "ядро" санкцій було запущено в східні "опозиційні флеші", щоб примусити їх до консолідації на обраній ними не політичній платформі. Частина політиків цей посил почула, частина ні.

Крім очікуваних "Укроборонпрому" і "Укрспецекспорту" санкційний список потрапили "Центренерго" і Страхова група "ТАС". Серед персоналій, як раз ті, що "не почули": Борис Колесніков, Вадим Новинський, Олександр Вілкул.

За законом жанру тепер у Москві сідлають паузу, щоб переконатися в тому, що зазначені особи все-таки усвідомили всю екзистенційну глибину майбутнього вибору. Росії потрібна максимальна концентрація всього доступного електорату для отримання необхідного результату як на президентських, так і на парламентських виборах. І якщо на перше завдання - вийти у другий тур, показати "іншу Україну" і програти, то завдання на осінь - забезпечення оптимальної кількості депутатів, без яких побудова міцної коаліції буде неможливо.

Отже, вже в лютому варто очікувати нової хвилі санкцій, які остаточно "замаркируют" український політичний і економічний істеблішмент за принципом "свій-чужий" і, значить, у разі якщо меседжі Кремля не будуть знову почуті, варто очікувати тиск на Маріуполь, додаткові обмеження на поставки палива та нафтопродуктів (включаючи і вугілля), відмова від захисту інтелектуальної власності українських авіаційних і ракетобудівних підприємств на території РФ, блокування активів одного найбільшого ФПГ нашої країни в Росії і внесення в персональний список санкцій його власника.

В умовах відсутності в Україні планування превентивних заходів, що і було доведено подіями в Азовському морі, а також на тлі анемічній секційної політики, що реалізується нашими уповноваженими державними органами, нам залишається сподіватися лише на те, на що сподівався Стінг у часи "холодної війни", тобто вірити в те, що: "росіяни теж люблять своїх дітей".