Сам собі інвестор. Як Україні розвиватися без зовнішніх вливань
Три типи внутрішніх інвестицій
Одне з класичних (і найефективніших) коштів підняти економіку країни - інвестиції. З іноземними інвестиціями у нашої країни проблема: великі інвестори побоюються вкладати гроші в країну, де триває збройний конфлікт, нестабільна економічна і політична ситуація, не захищені на належному рівні права власників, а значна частка національної економіки знаходиться в тіні.
Щоб докорінно змінити ставлення міжнародних інвесторів до України, потрібно чимало часу. Але економіку треба розвивати зараз, сьогодні, і саму велику допомогу в цій ситуації можуть надати власні внутрішні інвестиції. З якими, втім, теж усе непросто.
Економісти виділяють три типи внутрішніх інвестицій: державні, за рахунок накопичень громадян та інвестиції великого бізнесу. Перший варіант - вкласти в економіку держави, підтримати підприємства за рахунок бюджету - виглядає дуже простим і привабливим. Але на практиці спрацьовує рідко. Прямо під боком у України є сумний приклад країни, в якій уряд намагався фінансувати промисловість через емісію грошей.
З 2007 р. кілька років поспіль у Білорусі Нацбанк практично необмежено друкував гроші, які вливалися в контрольовану державою промисловість у формі держінвестицій. Економічне зростання не змусив себе чекати: зарплати швидко росли, ріс і ВВП країни - на колосальні 8-10% в рік. Розплата настала в 2011-му у вигляді обвальної девальвації національної валюти - в три рази по відношенню до долара. На тлі швидко зростаючих цін реальні доходи людей впали у кілька разів. Щоб не розвалилася економіка, довелося продати "Газпрому" газотранспортну систему країни - компанії "Бєлтрансгаз".
Тепер про інвестиції з заощаджень населення. При більш-менш стабільній економіці частина коштів витрачається на споживання, а гроші, що залишилися, люди можуть інвестувати. Однак для мобілізації заощаджень фізичних осіб в економіку потрібно два важливих умови: довіра людей до банків і розвинений фондовий ринок є велика кількість інструментів (акцій, облігацій тощо), в які можуть вкладатися дрібні приватні інвестори. Але в Україні поки що не реалізовано ні одне з цих двох умов.
Залишається третій варіант - капіталовкладення успішних підприємств. Це етап розвитку, через який у другій половині ХХ ст. пройшли всі нині успішні країни Європи. Сьогодні ми знаємо Францію, Італію, Німеччину як джерела інвестиційних грошей для всього світу. Але відродження економіки цих країн після Другої світової війни йшло саме через внутрішні інвестиції. У післявоєнній Європі накопичень у громадян не було - американський план Маршалла допоміг хіба що розібрати руїни міст, і далеко не у всіх залишилася навіть дах над головою.
У результаті відновлення економіки Західної Європи в 1950-х і бурхливе економічне зростання в 1960-х забезпечувалися інвестиціями західноєвропейських компаній: вони залишали весь отриманий прибуток у себе вдома, вкладаючи її в нові виробництва і модернізацію вже існуючих. Підприємці Європи сприймали це як соціальну відповідальність перед народами своїх країн. А їхні уряди всіляко сприяли цьому, створюючи сприятливий клімат для внутрішніх інвесторів.
У Центральній та Східній Європі ця історія повторилася в 1990-х, після розпаду соціалістичного блоку. Так, нові держави, від Чехії і Угорщини до Чорногорії і Литви, отримували чималі інвестиції з-за кордону. Їм було простіше, ніж післявоєнним країнам кінця 1940-х. Але і "новим європейцям" не вдавалося вирішити всі проблеми зростання тільки за рахунок зовнішніх інвесторів. Латвія, яка зробила ставку на іноземний капітал і "вбила" свою промисловість на догоду сектору послуг і фінансового сектору, поплатилася за це найглибшою кризою, вже увійшов в підручники з макроекономіки.
Практика останнього десятиліття, що пройшов після світової фінансової кризи, показала: іноземні інвестиції можуть легко піти разом із зміною фінансового клімату. Але якщо в країні створені нормальні умови для реалізації великих проектів вітчизняних компаній, то її внутрішній ринок буде розвиватися незалежно від світової кон'юнктури.
Українські приклади
В сьогоднішній Україні, незважаючи на тривалу економічну та політичну кризу, доволі випадків, коли великі компанії за рахунок власних коштів реалізують інвестиційні проекти - насамперед у промисловості. Втративши значну частину своїх активів у результаті військової агресії на сході країни, компанії інвестують у модернізацію і розширення виробництва, активно завойовують зовнішні ринки.
Наприклад, група "Метінвест" тільки в першому півріччі 2018 р. інвестувала в розвиток своїх потужностей $420 млн. Ці кошти пішли на модернізацію ключових українських металургійних та гірничих підприємств, таких як ММК ім. Ілліча, "Азовсталь" і криворізькі гірничо-збагачувальні комбінати.
Зокрема, масштабна реконструкція найбільшої в Європі аглофабрики на ММК ім. Ілліча - унікальний екологічний проект із загальним бюджетом близько $220 млн - не має аналогів в історії незалежної України. Заміна всіх газоочисток фабрики на нові циклони і встановлення рукавних фільтрів з можливістю сіркоочистки дозволяють кардинально скоротити викиди і значно знизити техногенне навантаження на навколишнє середовище.
"Метінвест" за минулий рік забезпечив більше 10% всіх промислових інвестицій нашої країни. Компанія дає приклад усім, що потрібно інвестувати в економіку та екологічні проекти. Якщо вітчизняні інвестори не будуть розбудовувати нашу країну, західні не прийдуть ніколи", - говорить співвласник компанії Вадим Новинський.
Інший приклад - з аграрного сектора. Компанія "Авангард" Олега Бахматюка планує повернути собі друге місце в списку найбільших світових виробників яєць. "Протягом останніх чотирьох років ми вклали понад $2,2 млрд на сільськогосподарські активи в Україні. Ми працюємо над тим, щоб компанія "Авангард" повернула свої позиції другого за величиною виробника курячих яєць у світі. Ми втратили позиції не тільки з-за політичних подій 2013-2014 років, але і з-за втрати внутрішнього ринку в східних областях України", - каже Олег Бахматюк. У його компанії внутрішні інвестиції підтримують весь виробничий цикл: від комбікормових заводів, інкубаторів, фабрик для підрощування молодняку і утримання курей-несучок, а також двох птахокомплексів повного циклу, до складів тривалого зберігання продукції, заводу з переробки яєць і біогазового заводу.
"Перспективні напрямки для внутрішніх інвесторів - альтернативна енергетика, проекти енергоефективності. Саме енергетичний сектор, ринок энергомодернизации стане серйозним напрямком інвестування та кредитування. Тим більше, що прийнятий Закон "Про електроенергетику", який фактично повністю змінює правила гри, лібералізує ринок, відкриває окремі величезні напрямки для роботи", - говорить голова правління Ощадбанку Андрій Пишний. "Потенціал України для залучення інвестицій у цю сферу величезний, - погоджується директор ДТЕК ЕСКО Євген Бушма. - Енергоємність української економіки в три рази вище середньоєвропейського показника. Для досягнення європейського рівня енергоефективності Україні, за різними оцінками, потрібно від $25 до $60 млрд інвестицій".
Але для відновлення економіки інвестувати в неї необхідно на всіх рівнях. У малого і середнього бізнесу також колосальний потенціал в Україні, впевнений Андрій Пишний. "Ми цим займаємося спеціалізовано і нещодавно презентували загальнонаціональну програму підтримки малого бізнесу "Будуй своє!". Вона передбачає співпрацю держави, муніципалітетів, банку і великих компаній для розвитку малого підприємництва, - говорить банкір. - Україна в кроці від того, щоб економічний процес в нашій країні почав розвиватися за сценарієм вибухового зростання. Тим більше цьому сприяють і глобальне економічне зростання, і зона вільної торгівлі з ЄС у рамках асоціації".
Ми звикли чекати іноземних інвесторів, сприймаючи їх як рятівників економіки України. Забуваючи при цьому, що одним із наслідків діяльності на території країни іноземних інвесторів - наступний висновок прибутку, отриманої в результаті цих капіталовкладень. Якщо ж активніше задіяти внутрішніх інвесторів, робити ставки на їх проекти і допомагати їх розвивати, всі кошти залишаться всередині країни і будуть працювати на її економіку.