Сам собі конкурент. Що таке монополія і як вона підриває ринок

Монополія — це ринок з настільки обмеженою кількістю продавців, що кожен з них може впливати на загальний обсяг пропозиції, а значить, і ціну товару або послуги. Ця здатність називається ринковою владою. Крайній приклад — коли в галузі діє лише одна фірма, що представляє собою чисту (абсолютну) монополію.

Таким монополістом може бути держкомпанія або приватна фірма, міжнародна організація. У сучасному світі частіше зустрічається ситуація, коли монополіст контролює не 100% ринку, але домінує на ньому. Наскільки такі компанії можна вважати монополіями, зазвичай законодавчо регулюється в кожній країні (про Україну — див. далі).

Важливо розуміти, що визнання або не визнання монополістом великої фірми на будь-якому ринку часто залежить від визначення меж самого ринку (або галузі). Приклад — діяльність енергохолдингу ДТЕК в межах так званого "бурштинського енергоостріва". НКРЕКУ визнавала загрозу монополізації ринку в зазначених межах (див. Ннижче). Однак якщо оцінювати весь енергоринок України (і всі види генерації), то назвати холдинг монополістом значно складніше.

З тієї ж причини багато постачальників комунальних послуг, кабельного телебачення і навіть деякі магазини можуть бути монополістами в певному населеному пункті, але не в цілому по регіону або країні.

Для цього використовується т. зв. індекс Херфіндаля-Хіршмана. (HHI). Він відображає ступінь концентрації конкретного ринку в руках його гравців. Вираховується як сума квадратів часток продажів кожної фірми в галузі:

де Si — частка ринку i-ої фірми, n — кількість фірм на ринку.

Отже, чим більше питома вага продукції фірми в галузі, тим вище потенційні можливості для виникнення монополії.

Високим рівнем конкуренції вважається показник від нуля до 1000, середнім від 1000 — до 1800. Якщо ж він вище — то мова йде про високий рівень концентрації ринку з низькою конкуренцією і загрозою монополізації.

Повернемося до прикладу вище. HHI на "Бурштинському енергоострові", за підрахунками НКРЕКУ, в III кварталі 2020 р. досяг пікового значення 8 855: компанія "ДТЕК Західенерго" мала 79% обсягу відпуску енергії у цій торговельній зоні, Калуська ТЕЦ — тільки 7%, ще кілька виробників ВДЕ займали менше 2% кожен.

В економічній науці описуються, хоча і досить умовно, кілька форм монополій:

Природна монополія зазвичай складається історично, коли задоволення попиту на будь-якому ринку ефективніше за відсутності конкуренції з-за технологічних особливостей виробництва, при яких витрати істотно знижуються зі збільшенням пропозиції. Товари та послуги, що виробляються суб'єктами природних монополій, як правило, не можуть бути замінені аналогами. Приклади: залізні дороги, газові та електромережі, мережа провідного телефонного зв'язку і т.д.

Адміністративна монополія в Виникає внаслідок дій державних органів та проявляється в наданні окремим господарюючим суб'єктам (зазвичай державним) виключного права на виконання певного роду діяльності.

Економічна монополія виникає в умовах ринкової конкуренції. Ринкову владу завойовують ті гравці ринку, які успішніше за інших розвивали бізнес, збільшували його масштаб, концентрували капітал і/або вивели на ринок новий продукт, розробили унікальну технологію. В останньому випадку компанія може тимчасово стати ексклюзивним постачальником. Приклади: копіювальні апарати фірми Xerox, завдяки яким ми досі називаємо "ксерокс" будь-копір; безпечна бритва зі змінним двосічним лезом Gillette, винайдений Кінг Кемп Жиллетт. Ще один шлях досягнення ринкової монополії — добровільне об'єднання підприємств або поглинання переможцями банкрутів. Дана ситуація іноді може становити загрозу ринку, тому уповноважені органи влади (типу українського АМКУ) дають або не дають дозвіл на подібні дії.

Розрізняють і види монополістичних об'єднань:

• Картель (від французького слова "союз"). Вхідні в картель компанії за договором між собою ("картельна змова") ділять ринки збуту, встановлюють ціни, узгоджують норми ("квоти") виробництва і збуту продукції. При цьому учасники картелю зберігають виробничу і комерційну самостійність.
• Синдикат (від грецького слова "згода"). Відрізняється від картелю тим, що компанії, які входять до нього, втрачають свою комерційну самостійність. Тобто якась єдина для всіх структура займається закупівлею сировини, збутом товарів, визначенням квот і т.д. Кожен учасник синдикату отримує від цієї єдиної структури свою частину прибутку, яка залежить від квоти виробництва та інших умов.
• Трест (від англійського слова "довіра"). Ще більш централізована монополія: учасники тресту не мають ні комерційної, ні виробничої самостійності. Керує всіма процесами правління тресту, а підприємства, що увійшли до нього, просто залишаються у власності своїх власників (акціонерів), які отримують певну частину прибутку відповідно вкладеного капіталу.
• Концерн (від англійського слова "підприємство"). В цьому випадку всі формально залишаються самостійними підприємства (часто з різних сфер бізнесу), проте їх контрольні пакети акцій належать одному власнику. Це може бути холдинг, банк або просто головне підприємство.

АТ "Укрзалізниця" — єдиний залізничний перевізник в Україні; "Енергоатом" — державне підприємство, оператор усіх діючих АЕС України; "Бєлавіа" — єдиний (і належить державі) пасажирський авіаперевізник в Білорусі; Deutsche Bahn AG — залізничний перевізник в Німеччині, Facebook — найбільша соціальна мережа в світі (не є абсолютним монополістом, але контролює левову частку ринку); операційна система Windows від корпорації Microsoft — під її управлінням працює 90% персональних комп'ютерів у світі.

Олігополія — ситуація, коли на ринку домінує не одна компанія, а кілька великих (виробляють ідентичний товар або надають аналогічні послуги), які конкурують між собою, але не дозволяють "вирости" дрібним гравцям. Саме наявність конкуренції всередині олігополії, але повна або часткова відсутність зовнішніх конкурентів дозволяє їй виживати і розвиватися.

При цьому конкуренція всередині олігополії часто буває досить умовною. Причина в тому, що співпраця компаній-олігополістів, їх узгоджена поведінка приносять кожної з них більше вигоди, ніж повністю незалежні дії. Так що в рамках олігополії, скажімо так, не вітаються відверті "цінові війни".

Приклади олігополій: в Україні на ринку поштових послуг — "Укрпошта" і "Нова пошта", на ринку стільникового зв'язку: "Київстар", Vodafone і lifeсell. У світі: на ринку великорозмірних літаків для пасажирських і вантажних перевезень домінують два виробники: Boeing і Airbus — основна конкуренція йде між ними. На ринку операційних систем для смартфонів залишилися два великих гравці: iOS і Android.

У сучасній економіці монополії, в тому числі природні, вважаються деструктивною силою, яка руйнує ринкові механізми, а значить, і економіку в цілому. Оскільки монополії не вигідно підтримувати конкуренцію, вона починає гальмувати всі — від розвитку ринку і до технічного прогресу в своїй галузі. Замість розвитку нових технологій, зниження витрати і розширення збуту, монополія починає все більш бюрократизовуватися і встановлювати монопольно високі ціни, нав'язуючи їх споживачам.

В результаті монополії роблять економіку країни неефективною, поглинають невиправдано багато матеріальних, фінансових і людських ресурсів.

Втім, треба сказати, що у монополій є і свої плюси — це можливість бути більш ефективними за рахунок ефекту масштабу, особливо яскраво вони проявляються при відкритті будь-якою компанією нового ринку. Втім, зменшення витрат при відсутності ефективного державного контролю монополії конвертують не в зниження цін, а в надмірне збільшення своїх же прибутків.

У всіх країнах світу є антимонопольне законодавство і державні органи, які борються з монополіями. В Україні це Антимонопольний комітет (АМКУ). Український закон "Про захист економічної конкуренції" визначає монополізацію як "досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку, підтримання або посилення цього становища".

Тобто монополіст в нашій країні — це не обов'язково єдиний гравець на конкретному ринку — досить, якщо він контролює досить високий відсоток цього ринку, щоб визнати його домінуючим. І тут треба відзначити, що сам факт появи монополії ще не вимагає відповідних дій з боку регулюючих органів до тих пір, поки не доведено, що така компанія почала зловживати своєю ринковою владою.

Завдання АМКУ — запобігання випадків зловживання монопольним становищем окремих суб'єктів господарювання на ринку, контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції. Також АМКУ контролює концентрацію і узгоджені дії компаній, які вирішили об'єднатися.

Якщо монополіст починає зловживати своїм становищем, антимонопольний орган може його попередити, оштрафувати, встановити певні обмеження за цінами або навіть ініціювати примусове розділення монополіста на кілька конкуруючих один з одним суб'єктів.