Розіграш від Коболєва. Кого "Нафтогаз" хоче обдурити зниженням цін для населення

Голова НАК "Нафтогаз" Андрій Коболєв запропонував скасувати режим ПСО і відкрити для населення ринок газу. Варто розуміти це як наступ ери переміг лібералізму або спробу максимально використати специфіку історичного моменту?
Фото: УНІАН

Майстри розіграшу

Є в преферансі поняття "розіграшу". Кожен учасник "столу" повинен викласти по одній карті. Перша карта ходить, яка задає масть. І вже всі інші гравці зобов'язані або ходити картами масті ходу, а якщо таких немає, то козирем. Умовну "хабар" візьме той, хто викладе старшу карту "в масть" серед козирів. Сьогодні "в масть реформ" спробував піти Андрій Коболєв, запропонувавши позбавити населення від газової опіки держави.

В історії реформування "Нафтогазу" є кілька реперних точок, проходження яких може кардинально змінити рельєф національного газового ринку і системи видобутку українського газу. Не кажучи вже про можливість втрати кореляції між ресурсним і транзитним потенціалом країни і гаманцями простих українців, коли утримання домашніх "портмоне" буде не те щоб наповнюватиметься по мірі реалізації зазначеного вище потенціалу, а, навпаки, убожіти.

Перша реперна точка — це зняття будь-яких обмежень з ціни на газ для населення і підприємств теплокомуненерго (ТКЕ). Поки таким обмежувачем виступає Кабмін, але в разі відкриття "шлюзів" все відрегулює кістлява рука Адама Сміта, тобто горезвісна рука ринку. А вона діє, як флюгер під час торнадо. Може показати правильний напрямок, а може і відірватися, прибивши пару "роззяв". У будь-якому випадку зобов'язання по прив'язку ціни на газ до імпортного паритету закладено в меморандумі з МВФ. Це зовсім не означає, що уряд не зможе ініціювати перегляд даної норми, але для цього просто необхідна зовсім інша політика управління витратами в "Нафтогазі" (Direct Costs), тобто методологічно і, головне, ідеологічно, новий підхід до обліку витрат у держкомпанії і його дочірніх структурах. Ще в 1936 р. американський економіст Д. Харріс ввів поділ витрат на постійні і змінні. Сьогодні так працює весь світ, ось тільки спроби "Укргазвидобування" обґрунтувати ціну на український газ понад рівня 10 тис. грн за 1000 куб. м за допомогою включення в ціну інвестиційних витрат замість їх поступальної амортизації протягом десятків років говорять про те, що калькуляція вартості газу в державному монополісту походить від зворотного, тобто не в процесі визначення економічно обгрунтованих витрат і середньої по економіці норми рентабельності, а виходячи з хотілок всіляких департаментів закупівель та інвестицій.

Друга реперна точка — це скасування режиму ПСО, тобто зобов'язань "Нафтогазу" з продажу енергоресурсів населенню та підприємствам ТКЕ. У цьому випадку з 15 млрд куб. м ресурсу компанія отримує одноосібне домінування на комерційному ринку газу, контролюючи більшу частину його обсягів. А враховуючи потенційну можливість, як гронами, обсадити газовидобувну компанію потрібними трейдерами, схема виходить просто ідеальна. З одного боку, мільярдні державні інвестиції у видобуток природного газу і потенційна можливість встановлювати "смачні" ціни, а з іншого — конгломерат трейдерів, які зможуть продати "по ринку" газ промисловим споживачам. А населення? До іншим приватним трейдерам, вибирайте за смаком і кольором.

І третя реперна точка — можлива приватизація "Укргазвидобування" і передача частини магістральної ГТС в управління іноземним операторам. У такому разі пазл складеться майже ідеально, і новий власник колишніх державних газовидобувних потужностей цілком зможе продавати український газ і на експорт, залишаючи населення в стихії ринку. Ну і новий оператор ГТС (магістральної частини в бік Словаччини–Італії) зуміє вже без всяких стокгольмських арбітражів домовитися з РФ про транзит газу в бік ЄС за потрібною тарифом, який все одно вже піде в приватну кишеню, а не державний.

Всі зазначені вище реперні точки могли бути реалізовані протягом 2019-2020 рр. Але ринок допоміг "реформаторам" і у березні–квітні: склалася унікальна ситуація пропедалировать перші дві "швидким" оптом.

Горе від падіння цін

Ціна газу на європейських хабах в лютому поточного року впала до мінімальних позначок трохи більше $200 за тис. куб. м.

Це відбилося і на ринкових котируваннях в Україні: у другій декаді лютого ціна на природний газ (продаж) скоротилася з 8170 грн за 1000 куб. м до 7918 грн. Ці цифри цілком порівнянні з тими цінами, які платить за газ населення і які закладені в новому тарифі на опалення і гарячу воду. Справедливості заради, варто відмітити, що юридичні особи додатково оплачують послуги "Укртрансгаз" за транспортування енергоресурсу і облгазів за так зване розподіл. Для населення всі ці платежі вже зашиті в єдину ціну.

Але динаміка зниження ціни на газ сьогодні настільки стрімка, що вже в квітні, навіть з урахуванням відмінностей у моделях ціноутворення, газ для населення може стати дорожче ринкового. Як заявив глава "Нафтогазу", навіть з урахуванням транспортування та розподілу в квітні поточного року ціна на газ для промислових споживачів складе 8380 грн за 1000 куб. м (з ПДВ), що на 170 грн дешевше, ніж його купує за пільговою ціною населення і підприємства ТКЕ.

У зв'язку з цим цілком логічно було б очікувати від "Нафтогазу" ініціювання пропорційного зниження ціни на газ для населення або хоча б пропозицій щодо заморожування цінової динаміки, враховуючи, що черговий раунд підвищення цін на газ в режимі ПСО запланований на найближчий травень. Що стосується можливостей цінових коригувань, то тут глибина відкату назад визначається вже не ринком, а ефемерним поняттям совісті. І як би це словосполучення не пересмикувало прихильників вульгарного лібералізму, навіть найбільш конкурентоспроможні ринкові економіки включають в деяких економічних сегментах режим обмежень ринкових екстерналій, тобто впливу третіх осіб, які не можуть бути амортизовані ринковими інструментами. В Україні такий экстерналией є саме ціна на газ, яка в умовах бідності населення і наявності внутрішнього ресурсу не може бути амортизирована ринком для соціальних споживачів без участі (прямої або непрямої) держави.

По суті, у "Нафтогазу" могло бути три варіанти (за згодою уряду, який приймає остаточне рішення): заморожування ціни до наступного опалювального сезону; зниження ціни до рівня ринку; зниження ціни від рівня 8550 грн за 1000 куб. м пропорційно падінню ринкових цін за останні місяці.

Тим більше, що динаміка ринкової маржі говорить про те, що зниження цін на природний газ на європейському ринку може стати досить тривалим трендом: протягом останньої декади лютого 2019-го маржа скоротилася з 320 грн до 173 грн, що говорить про те, що нова точка ринкової рівноваги практично знайдена і новий тренд "устоявся".

Прості рішення зі складними наслідками

Але замість цього голова "Нафтогазу" вирішив "поставити масть": він запропонував прем'єр-міністру скористатися ситуацією і пошкодувати простих українців, які ризикують у квітні купувати газ дорожче, ніж він коштує на ринку для промислових споживачів. А для цього "необхідно і достатньо" просто скасувати пільговий режим ПСО, який вже і не пільговий зовсім, а швидше навпаки. "Ми впевнені, що побутові споживачі повинні отримати можливість вільно вибирати постачальника з урахуванням кращої ціни, надійності та сервісу", — заявив глава "Нафтогазу".

Дана ідея тут же зустріла ободрямс у "сонмища" "інвестиційних банкірів", які вже давно налаштували "нюх на газ" і негайно заявили про остаточну перемогу лібералізму в окремо взятому сегменті ринку, підтримавши відбувся цінової дисонанс "вставанням".

По суті, Коболєв не тільки вирішив, як у згаданому на початку статті "розіграші" поставити "масть", але і спробував загнати уряд стан цугцвангу, коли будь-яка дія буде апріорі помилковим: залишити режим ПСО — значить приректи населення платити за український газ більше, ніж промисловість платить за імпортний ресурс. Скасувати — значить, намагаючись врятувати миттєве положення, підставити мільйони споживачів під ціновий удар вже найближчої осені. Адже ні ринок газу, ні рівень антимонопольної політики на ньому поки не готові взяти соціальну відповідальність за забезпечення газом мільйонів побутових споживачів за прийнятними для них цінами. Ринкових трейдерів у нас, може, й багато, та ось їх власників можна перерахувати на пальцях однієї руки. В цих умовах, скасування режиму ПСО обернеться лише тим, що з нового ринку знімуть "вершки" і потім повернуть назад державі, коли новий зростання ринкових цін зробить газ недоступним для більшості населення.

Щоб оцінити, коли це може статися, досить поглянути на консенсус-прогнози нашого Міністерства економрозвитку і торгівлі щодо максимальних екстремумів падіння гривні в найближчі роки. В 2019-му цей показник може скласти 33 грн/$, в 2020-му — вже 37 грн/$, в 2021-му — 40 грн/$. Якщо ми візьмемо нинішній рівень досить низьких цін в розмірі $310 за 1000 куб. м, то в перерахунку на новий курс національної валюти ціна на природний газ для населення в наступному опалювальному сезоні може скласти 10 242 грн за 1000 куб. м, в 2020-му — вже 11 484 грн і в 2021-му — 12 415 грн.

Виходить, що в разі скасування ПСО не враховується головне — вже в найближчому опалювальному сезоні на населення будуть перекладені всі можливі курсові ризики, адже ціна на газ буде залежати не тільки від котирувань на європейському ринку, але і від динаміки курсу гривні до долара США.

У цьому контексті переклад домогосподарств в "ринкові безодні" варто порівняти з ринковим ціноутворенням на паливо на АЗС. От тільки якщо машину в разі зростання ціни на бензин можна поставити на стоянку до кращих часів, то опалення багатоквартирних будинків "гараж" не відправиш.

У цьому зв'язку щедру пропозицію "Нафтогазу" як банальне "перекручування карт", коли "жирний ринок" домогосподарств і підприємств ТКЕ розглядається як майданчик для миттєвого заробітку, для отримання якого "необхідно і достатньо" лише раскольцевать фінансові потоки, зав'язані поки на державну компанію.