Рідний офшор. Як перетворити Зміїний острів Мен
Неурядова організація Tax Justice Network (доповідь The Price of Offshore Revisited) ще в 2012 році оцінила суму капіталів, які були виведені з різних країн в офшорні зони за останні роки.На 2010 рік в офшорних зонах сконцентрована колосальна сума коштів, за найскромнішими оцінками перевищує $21 трлн. А це ні багато ні мало - суверенний борг США і значно більше, ніж річний бюджет Америки, Китаю або ЄС.
Лідером з виведення капіталу є Китай - за сорок років найбільш активної політики щодо розвитку нової економічної моделі, з країни пішло $1,19 трлн. До трильйона "витекло" з РФ і Південної Кореї, приблизно за півтрильйона з таких країн, як Бразилія, Аргентина, Кувейт. Але й Україна не пасе задніх.
Наша країна впевнено входить у десятку "передових" країн світу, випередивши за цим показником навіть сировинної Казахстан - сумарний відтік капіталу з України склав $167 млрд.
І це станом на 2010-й, без урахування активного періоду з виведення грошей за кордон за часів Януковича і втечі еліт в 2014-му, а також не беручи до уваги показники останніх чотирьох років.
Нинішнє портфоліо України в західному фінансовому світі залишає бажати кращого. Ми так і не імплементували базові стандарти BEPS та дорожня карта з обов'язковим "кроків" у цьому напрямку поки що перебуває на початковій стадії: нам як державі вже стукне 27 років, а цей "немовля" лише намагається зробити крок у світ країн, де платять податки і поважають закон. Поки Україна попередньо підписала міжнародну угоду MLI, яке ще доведеться остаточно ратифікувати українському парламенту. Воно стосується такої "тонкої матерії" як функціонування договорів про уникнення подвійного оподаткування. Спочатку при їх підписанні переслідувалася блага мета звільнення іноземних компаній від надмірного податкового пресу при роботі в іноземних юрисдикціях. Наприклад, податок на прибуток на Кіпрі за деякими типами операцій 5%, а по іншим 0%. В такому випадку, кіпріотам не вигідно "заходити" в Україну, адже тут доведеться платити 18%, тобто більш ніж в три рази більше. А адже нам так потрібні іноземні інвестиції. Саме з цією метою і підписувалися міжнародні договори, які встановлюють просте правило: нерезидент платить податок за місцем реєстрації, а не за місцем одержання доходу і якщо на Кіпрі було сплачено 5%, в Україні подвійного оподаткування бути не повинно.
Але це в теорії. На практиці сталося наступне: тисячі українських підприємців почали реєструвати свої компанії в країнах, де були підписані відповідні угоди, а також у чистої води офшорах. Іноді, перші і другі збігалися. Нова конвенція намагається вирішити цю проблему, встановлюючи поняття "ділової цілі". В такому випадку, право на податкові пільги отримують лише ті компанії, які використовують міжнародні угоди для реальної підприємницької діяльності. Всі інші - обкладаються за повною програмою в місці свого резиденства.
Для чого такий докладний опис цього механізму? Справа в тому, що Україна суттєво відстала від прийняття всіх необхідних стандартів, затверджених Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). РФ, до речі, їх вже благополучно затвердила. Саме тому, Україна сьогодні - остання європейська країна, де розмивається оподатковувана база, відмиваються кошти, отримані злочинним шляхом, недостатньо моніторяться банківські операції (точніше сказати, немає реальних дій за результатами моніторингу).
За даними нашого Фінмоніторингу, за перше півріччя 2018-го року були виявлені підозрілі фінансові операції, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) коштів або з іншими кримінальними правопорушеннями на 276,5 млрд гривень.
Це майже 10% річного ВВП, мінімум 90 млрд. грн. недоотриманих бюджетних доходів, або в два рази більше, ніж рекордна кошторис на ремонт доріг у цьому році. Тобто гроші в країні є.
У що все це виливається для легального бізнесу? А в те, що нашим компаніям і банкам не раді на заході. Вже почастішали випадки, коли українським підприємцям не відкривають поточні рахунки у Великобританії, посилаючись на .... санкції. Парадоксально, але в Лондоні українці починають відчувати себе менш комфортно, ніж росіяни в лещатах заходу. Хоча проблема, звичайно, не в санкції щодо деяких українських громадян, з оточення побіжного президента або причетних до анексії Криму. Українська фінансова система причетна до відмивання корупційних коштів, а в західних банках є модель оцінювання клієнта і його ризикового профілю. Якщо ти клієнт з України - значить з країни, яка недостатньо бореться з податковою оптимізацією. А в разі, якщо ситуація кардинально не зміниться на краще до кінця року - і ризикуємо потрапити в "чорний" список FATF.
Значить потрібно подолати опір олігархату, ввести заповітні стандарти і стати як "всі". Враховуючи нашу любов до "чорно-білим", дискретним рішень в стилі "зрада/перемога" так воно може і бути. Ось тільки подібний курс може взагалі призвести національну економіку та ринок капіталу до тотального фінансового блек-аут. Як Монгольська народна республіка в свій час не змогла зробити стрибок з феодалізму в комунізм, так і нинішня Україна не зможе застрибнути "у фінансову" Швейцарію.
Якщо зараз закрутити банківські та податкові гайки, то, по-перше, може зірватися різьблення, а по-друге це загрожує повним фінансовим колапсом.
Адже з одного боку, згадані вище $167 млрд так і залишаться у закордонних офшорах (ні багато ні мало - півтора річних ВВП України), а з іншого - підприємці "вийнятий" з легального обігу залишилися кілька десятків.
Та й самі розвинені країни на практиці застосовують зовсім інші моделі. З одного боку - жорсткий фінансовий моніторинг та фіскальна дисципліна, а з іншого - наявність спеціальних буферів зі зняття надлишкового тиску, через які можна повертати капітали на батьківщину і в яких вони можуть відстоюватися у разі виникнення умов для відтоку. Мова йде про квазивнутренних офшорах.
У США є штат Делавер, у Великобританії - острів Мен. Ці юрисдикції зручні для іноземних компаній тим, що у випадку, якщо ти не здійснюєш комерційну діяльність у даній країні, то не повинен платити місцеві податки, обмежуючись лише фіксованим збором. Крім того, в цих офшорних юрисдикціях діє окремий суд, який знаходиться за межами повноважень національної судової системи. В такому випадку, іноземна компанія, реєструючи там свій бізнес, отримує гарну прописку і при цьому пільговий режим оподаткування укупі з якісним і швидким судочинством, що гарантує їй збереження титулів власності.
Для пострадянських країн, такі дворівневі моделі цікаві не так в частині залучення нерезидентів (хоча така можливість не виключається), а в контексті повернення в "рідну гавань" біглих капіталів, які ніколи не повернуться в країну, просвечиваемую рентгенівськими променями фінансового моніторингу. Для їх повернення або потрібен національний офшорний буфер або повноцінна податкова амністія. Про останньою у нас не говорив хіба що німий, але справа в тому, що ментальний код українця не дозволяє прощати багатого сусіда. Крім того, амністія можлива лише в країні, де є гарантії правової спадкоємності в разі зміни влади і термін таких гарантій повинен складати десятки років. Поки у нас немає громадських і політичних інституцій, які могли б гарантувати тощо.
Схожі проблеми є і в РФ. Саме тому там розробили проект закону про створення спеціальних адміністративних районів (САР), розташованих на двох островах в протилежних кінцях федерації: на острові Російською біля Владивостока і на острові Жовтневому в Калінінградській області. Концепція САР нагадує класичний офшор: ніякого промислового виробництва і сфери послуг, лише володіння корпоративними правами (холдинги) і перерозподіл дивідендів між учасниками. Для цього, компанії, які зареєструються там, отримають фіскальні пільги з податку на прибуток та дивіденди (ставка 5%).
В Україні також цілком застосовна дана модель, хоча цілі з РФ у нас різні: в Росії цей проект "заточений" під "санкционных" олігархів. А у нас дещо інші завдання: перемістити вітчизняні холдинги з Кіпру та Нідерландів в рідній офшор, з тим, щоб їх валютні ресурси перебували всередині національної фінансової системи (а це десятки мільярдів доларів) і податки з дивідендів платилися в український бюджет - а це сотні мільйонів доларів. В корумповану і репресивну адміністративну систему з неефективними судами вони не повернуться - не для цього "бігли". А от у рідній офшор - цілком.
Створити його можна, наприклад, на острові Зміїний в Чорному морі, а корпоративний офіс з обслуговування - в Одесі (непоганий додатковий заробіток для одеситів, які як і кіпріоти, зможуть отримувати пару тисяч доларів за "директорство" і номінальна участь у капіталі на підставі трастової декларації з реальними власниками). А це і додаткові надходження в місцевий бюджет. Прибуток від функціонування офшору можна спрямовувати на розвиток острова та початок робіт з видобутку вуглеводнів на шельфі Чорного моря. Так і в частині захисту Зміїного від претензій Бухареста (не дивлячись на рішення міжнародного суду) та інших чорноморських сусідів, його офшорна спеціалізація може лише посилити не тільки наш бюджет і ринок капіталу, але і державний суверенітет.
