Війна, блокада і бавовна. Як торгівля з ворогом допомогла Лінкольну перемогти сепаратистів
Не цуралися її і нинішні охоронці світового правопорядку і чесності — США. Звичайно, американські політики про це не скажуть, але досить проявити хоч дещицю цікавості, дістати з книжкової полиці книгу доброго американського історика (благо таких вистачає) і прочитати про те, як було у часи не такі віддалені.
Відкритим текстом Джеймс Макферсон у своїй книзі "Бойовий клич свободи. Громадянська війна в США 1861-1865" пише, що американці процвітали у контрабанді та торгівлі з противником і під час війни за незалежність, коли тільки намагалися відокремитися від Британії і коли у 1812 р. знову зчепилися в смертельній сутичці з колишньою метрополією. Що вже й говорити про громадянську війну? Як зазначає Макферсон, вона тільки значно розширила можливості для такого роду діяльності. Тим більше що до початку війни північні і південні штати США жили в економічному симбіозі.
"Реально кажучи, ми не можемо розділитись. Різні частини нашої країни не можуть зробити цього. Вони не можуть залишатися лицем до лиця, і стосунки між ними, дружні або ворожі, повинні продовжитися", — заявив у своїй інавгураційній промові президент Авраам Лінкольн у 1861 р.
І треба сказати, президент як у воду дивився. Торгівля не вщухав ні на хвилину, незважаючи на війну. Можна було скільки завгодно закликати до патріотизму, чесності та боротьбі з корупцією, але насправді економічний інтерес завжди брав гору над проповідниками.
Більш того, торгівля з ворогом тривала не тільки за приватною (найчастіше корупційної) ініціативи, але й підтримувалася державою. Так-так, американським урядом в особі міністерства фінансів, яке видавало спеціальні дозволи на торгівлю з сепаратистами. І така практика тільки посилилася після того, як армія жителів півночі досягла певних успіхів і окупувала значні території у долині Міссісіпі.
Треба було відродити територію до життя, і в американському мінфіні вирішили, що якщо вся економіка цих територій зав'язана на сусідні сепаратистські штати, то треба дати людям жити. При цьому і в мінфіні, і в адміністрації президента Лінкольна, не Петра Порошенка) вважали, що відродження економіки підштовхне людей до юнионизму, інакше кажучи, до об'єднання, до розуміння необхідності єдності країни.
Буквально на наступній сторінці історик Макферсон пише, що, незважаючи на невдоволення генералів-сіверян, які були прихильниками блокади, схема працювала і приносила результати.
У свою чергу, офіцери-південці теж скаржилися, що торгівля бавовною позбавляла сепаратистів бойового духу, деморалізувала і перетворила їх у хабарників. І тепер, замість того щоб спалити свій бавовна, вони піддаються на обіцянки союзу. Така ось, мовляв, біда!
Загалом, повний розрив відносин і тотальна блокада, добре виглядали в уяві патріотів і борців з корупцією, але погано співвідносилися з навколишньою дійсністю. Коли ж доходило до справи, до прийняття остаточного рішення, то навіть військове міністерство Конфедерації йшло на поступки і погоджувався з тим, що хоча торгівля з ворогом це погано, але коли мова йде про поповнення припасів для армії, то торгівля з ворогом стає неминучою.
Навіть кришталево чесний борець з корупцією, непідкупний президент сепаратистської Конфедерації Джефферсон Дейвіс визнав, що в крайньому разі відхилення від стратегії може бути виправдано, але при торгівлі з ворогом необхідність повинна бути очевидною. А що може бути очевидніше голоду? Загалом, торгівля з янкі (з північними штатами) врятувала жителів півдня і їх армію від голоду. Навіть військового міністра Конфедерації довелося заявити, що одна альтернатива: або відмовитися від позиції "ні грама бавовни ворогові", або заморити армію голодом. Оскільки заморити себе голодом охочих не виявилося, то торгівля з ворогом продовжилася.
Командувач армією півночі генерал Вілліс Грант теж був проти торгівлі і навіть був переконаний, що торгувати з ворогом і воювати просто неможливо. Виходячи з цього, неодноразово намагався заборонити торгівлю і контрабанду, але, навіть погрожуючи стратою, нічого добитися не зумів. Більш того, генерал ледь не нарвався на звинувачення в антисемітизмі. Кілька великих торговців, які проігнорували накази Гранту, були євреями, і він видав спеціальний наказ вислати їх з округу, який займали підпорядковані йому частини. Мовляв, порушують розпорядження. Але Лінкольну вистачило розуму і впливу наказ скасувати, а славному генералу пояснити, чому не варто видавати такі накази. Робити було нічого, генералу довелося підкоритися президенту.
Як зазначає Макферсон, бавовна був найбільшим хабародавцем часів громадянської війни в США. Найцікавіше, що якщо для південців торгівля з противником була просто необхідністю, то для сіверян — стратегією. По-перше, бавовна був їм потрібен для власних потреб, по-друге, вони експортували його. А під час війни ціна на нього на зовнішніх ринках зросла у шість разів.
Лінкольн прямо говорив, що кожна кіпа бавовни, відправлена на Північ, позбавляла південців коштів, які вони могли виручити, якщо б змогли доставити її на зовнішні ринки.
"Нехай у цьому випадку вони отримають знаряддя, але хоч без боєприпасів до них", — говорив Лінкольн. Для розуміння масштабу варто відзначити, що за весь час війни з Конфедерації на Північ було відправлено 900 тис. кіп бавовни, що вдвічі перевищило кількість бавовни, який зміг прорватися на зовнішні ринки. При цьому третина бавовни, поставленого жителям півночі, було продано за цілком легальним дозволами, виданими міністерством фінансів США.
Вказувати на сумнівність будь аналогією — це традиційна фішка будь-якого історика української школи. Тим не менше, ситуація доволі показова. Світоч американської демократії, найвидатніший президент США всіх часів Авраам Лінкольн не тільки підтримував торгівлю з противником, не тільки закривав очі на корупцію, але і вважав, що це допоможе перемогти в боротьбі за єдність країни.
Війна у США була значно масштабніше, ніж на Донбасі. Одних вбитих 620 тис. осіб (на Донбасі 10 тис.). А населення США в 1860 р. становило 31 млн чоловік, що на 12 млн менше, ніж у сучасній Україні. При цьому не треба забувати, що Лінкольну було простіше, оскільки сепаратисти безпосередній кордону з дружніми країнами не мали. Навіть до симпатизировавшей їм Англії було ой як далеко. Тим не менш президент Лінкольн не гребував використовувати будь-які, в тому числі і гібридні методи, щоб посилити свої позиції, послабити противника і створити передумови для відновлення єдності країни.
Тому не варто говорити, що ніхто і ніколи в світі не торгував з супротивників під час війни. Більш того, при бажанні таких прикладів можна навести безліч. Все питання впирається в здоровий глузд, співвідношення цілей, завдань і можливостей.
І останнє. Щодо гуманітарних моментів. Якщо генерал Грант міг спробувати заморити південців голодом, встановивши більш жорстку блокаду Конфедерації, то в українських "блокадників" це не вийде за цілком прозаїчним причин. По-перше, у ОРДЛО є відкритий кордон з Росією, через яку вони отримають все, що побажають їм надати. По-друге, гуманітарної катастрофи не допустять ні ЄС, ні США — небудь змусять зняти блокаду, або самі організують доставку продовольства. По-третє, варто задуматися, як буде виглядати країна, яка намагається організувати гуманітарну катастрофу на частині своєї території, нехай вона навіть її не контролює? Невже лаври кривавого тирана Асада не дають спати українським організаторам блокади?
