Процвітання або банкрутство. Чи варто робити Сінгапур з України (ІНФОГРАФІКА)

Чудеса на островах

В Україні завжди вистачало світлих голів, які засипали будь-яку владу рецептами економічного дива від Сінгапуру. І досі політики навперебій цитують сингапурського лідера Лі Куан Ю, а ЗМІ захлинаючись захоплюються красою стрибка "азійського тигра" із третього світу в перший. Правда, інші не менш світлі голови все ж запримітили різницю між сучасною Україною і містом-державою на іншому кінці світу, розкритикували таке порівняння і запропонували своє: треба брати приклад... з Ірландії! Європа ж, і значить це точно наш шлях - демократичні реформи, а не "бананово-лимонний" авторитаризм.

Всі ці експерти неодмінно пропонують подивитися на графіки вражаючого зростання ВВП зазначених країн в останні десятиліття минулого століття з простим висновком: найголовніше - реформи для поліпшення бізнес-клімату та залучення інвестицій. І що ми бачимо? В Сінгапур і Дублін дійсно хлинули гроші. Але не варто забувати, що у них був найпотужніший чинник для залучення капіталу: знижені податки в сприятливих умовах.

Сінгапур заснував свій фінансовий центр в 1968 р. і завдяки податковій політиці і вигідному географічному положенню (потрібному часовому поясі для переказу грошей з Сан-Франциско в Цюріх) привернув фінансовий капітал.

"З 1968 по 1985 рр. у Сінгапуру не було конкурентів у країнах третього світу. Ми залучили міжнародні фінансові інститути тим, що скасували податок на вивіз доходів, отриманих вкладниками-нерезидентами. Усі депозити, номіновані в азіатських доларах, не враховувалися при розрахунку нормативів ліквідності та банківських резервів", - згадував Лі Куан Ю, називаючи це початком "роботи на азіатському офшорному доларовому ринку".

А застиглий в середині 80-х ВВП Ірландії "дивним" чином почав зростати з 1987 р., коли в Дубліні з допомогою лондонського Сіті був заснований Міжнародний центр фінансових послуг. І в наступні десятиліття країна перетворилася в один з найбільших офшорів. На рубежі століть економіка Ірландії росла "чудесним" 10%-ним темпом, коли вона вже стала притулком для багатьох тисяч фондів, сумарні активи яких вимірюються в трильйонах доларів. Важливу роль відіграє і широке коло угод Ірландії, завдяки яким можна істотно знизити податки за кордоном і всередині країни. Але головна принада Дубліна навіть не це, а відносно слабке регулювання фінансової діяльності.

Не той розмір, не та репутація

Втім, не тільки названі країни, але і класичні офшори у вигляді ще менших малонаселених островів навряд чи нам варто вважати прикладом для наслідування. Те ж саме можна сказати і про респектабельних низькоподаткових юрисдикціях типу Швейцарії, Люксембургу та Нідерландів. Гроші, як відомо, люблять тишу, і тому для всіх офшорів, крім низьких податків, в тій чи іншій мірі характерні підвищена надійність і засекреченість заощаджень і прав власності, політична стабільність, а також ослаблене регулювання фінансової діяльності, ну і не дуже великі розміри самої країни.

Здавалося б, досить подивитися на глобус і спробувати згадати, коли в Україні була хоча б п'ятирічка відносної політичної й економічної стабільності, щоб зрозуміти: розвивати країну, нам доведеться без фінансового допінгу у вигляді біжучого капіталу в офшор. Але не тут-то було. Любителі легких формул успіху навіть в експертному колі називають найважливішою реформою радикальне зниження податків. Більше того, активно рекламується партія (не будемо її називати), пропонує зробити з України найбільший офшор у світі. Ентузіасти з палаючими очима стверджують, що достатньо залишити тільки два низьких податку (5% з продажів до 10% з зарплати), як до нас прийдуть передові світові компанії, гроші поллються річкою і їх вистачить не просто на всі потреби, а й для процвітання.

Навіть якщо залишити за дужками сумнів, що наші міжнародні партнери дозволять виростити такий небачений офшор, на Україну просто може не бути попиту: іноземні капітали не хлинуть. Іншими словами, держава ризикує збанкрутувати після сильного зниження або скасування податків. А все тому, що наша країна і близько не схожа на місце, яке навіть теоретично може стати податковою гаванню.
Класичним офшором острівного типу Україні не бути в першу чергу з-за свого масштабу. Тільки малонаселеним гаваням не потрібні податки, їм достатньо для життя плати за реєстрацію, стягнуту з десятків тисяч компаній, і супутніх благ, пов'язаних з приходом великих капіталістів. При цьому вони політично стабільні і часто перебувають під негласним наглядом Великобританії або США.

А чим більше офшор, тим більшу ставку він робить на свою респектабельність. Такі низькоподаткові юрисдикції, в тому числі європейські, залучають фінансові потоки завдяки своїй репутації і розвиненому, надійному, налагодженому як швейцарські годинники, фінансовому сектору. Слідуючи цій логіці, щоб стати успішним офшором, Україна повинна спочатку стати респектабельною, самодостатньою країною зі стабільною політичною ситуацією і непорушним інститутом приватної власності. Виходить, простих рішень немає, і ключ до процвітання не в офшоризации країни, а як раз в кропіткій створення тих умов, які дозволять, знизивши податки, залучати капітал.

Інструмент, а не пастка

Сказане не означає, що податкову систему України не потрібно реформувати і, можливо, лібералізувати. Але перед зниженням ставок необхідно зробити прогноз, на скільки за рахунок збільшення кількості реальних платників податків підвищаться відрахування в бюджет і підвищаться взагалі. У контексті нашої теми особливу увагу слід звернути не на що вийшов з тіні рідний бізнес, а на те, в якому обсязі може піти в Україну іноземний капітал, спокусившись, наприклад, на ту чи іншу ставку податку на прибуток.

Якщо ж повернутися до прикладу Сінгапуру, то слід говорити про те, чого дійсно варто повчитися у цього бідного суверенного міста, стала "тигром". По-перше, потрібно не розпорошуватися, а визначити декілька пріоритетних галузей економіки і надавати їм максимальну державну підтримку, в тому числі і у вигляді податкових послаблень. А щоб кошти не осіли в кишенях чиновників, боротьба з корупцією, як би це банально не звучало, має нарешті відбутися і в Україні. Якщо ж не подобається авторитарний шлях реформ, можна взяти приклад з Ірландії. Але як би там не було, потрібно розуміти, що у нашої країни не буде первинного фінансового ресурсу для швидкого підйому, як у офшорів. Тому, якщо вже й орієнтуватися на "тигрів", то краще придивитися до Південної Кореї, яка здійснила стрибок у "перший світ" одночасно з Сінгапуром, однак податкову політику тут розглядали в першу чергу як інструмент підтримки національного виробника, а не пастку для капіталу.