Концепція змінилася. Чому енергоміст "Україна — ЄС" уже не потрібен ні Україні, ні ЄС

11 вересня стало відомо, що Міністерство енергетики планує відмовитися від реалізації проєкту "Енергетичний міст". Про це на прес-конференції заявила в. о. міністра енергетики Ольга Буславець. За її словами, замість нього тепер пріоритет — повна технічна синхронізація з європейськими енергосистемами в рамках затвердженого для цього плану. У цій ситуації, вважає Буславець, втілення в життя окремого проєкту "Енергетичний міст" стає просто непотрібним.

Водночас в. о. міністра нагадала, що раніше даний проєкт розглядався як джерело фінансування будівництва енергоблоків №3 і 4 Хмельницької АЕС. Однак тепер міністерство шукає інші шляхи інвестування, які дозволять розширити потужності ХАЕС.

Нагадаємо коротко передісторію. У 2015 р. концерни "Енергоатом", "Укренерго" і Polenergia International підписали Меморандум щодо реалізації проекту "Енергетичний міст України — Європейський Союз". Він отримав високу оцінку під час презентації в Європарламенті, а також в Атлантичній раді США. "Енергетичний міст" спирався на проєкт ЄБРР з модернізації українських мереж передачі електроенергії для її подальшої синхронізації з європейською енергосистемою ENTSO-E.

Інтеграція обʼєднаної енергосистеми (ОЕС) України в європейську енергосистему передбачена Законом "Про ринок електроенергії", яким запроваджуються норми Третього енергопакету, а також прописана в проєкті "Енергостратегії України-2035". Україна розраховувала, підключившись до мереж Євросоюзу та його ринку електроенергії, стати експортером в ЄС. Передбачалося, що енергоміст забезпечить поставки електрики з Хмельницької АЕС до Польщі за наявних ліній електропередач.

У рамках проєкту енергоблок №2 Хмельницької АЕС повинен був бути виведений з ОЕС України і підключений через Бурштинський енергоострів для постачання електроенергії на експорт у країни ЄС (це 1000 МВт). Безпосереднім каналом передачі енергії повинна була служити 450-км ЛЕП напругою 750 кВ, яка повʼязує Хмельницьку АЕС з підстанцією (ПС) Виделка біля міста Жешув у Польщі.

При цьому одержувані від експорту в Європу гроші планувалося використовувати для добудови блоків №3 і 4 Хмельницької АЕС (яка оцінюється сьогодні в суму близько $3,5 млрд). У жовтні 2017 р. премʼєр-міністр Володимир Гройсман заявляв, що Україна може відновити добудову цих двох блоків уже в 2021 р І, до речі, недавно переговори про це в Києві провели представники американської корпорації Westinghouse.

Однак всередині української енергетичної галузі не було єдності щодо проекту енергомоста. Наприклад, "Укренерго" виступало проти нього, а "Енергоатом", природно, за. Останній ще рік тому публікував заяви, доводячи, що "Енергетичний міст Україна — ЄС" у повній мірі корелюється з намірами України синхронізувати свою обʼєднану енергосистему з європейською. У свою чергу, "Укренерго" лобіювало менш масштабний проект будівництва для тієї ж мети — вставок постійного струму. Але і одне, і інше виглядало як тимчасове рішення в інтересах однієї з держкорпорацій. Усе більш очевидним ставало, що треба відразу вирішувати головне завдання: повної синхронізації української ОЕС з європейської ENTSO-E. Відбутися це повинно в 2023 р

Але в травні нинішнього року Міністерство енергетики очолила Ольга Буславець, яка одразу заявила, що "Енергоміст Україна — ЄС" як окремий проєкт уже не має сенсу, оскільки є спільні плани щодо інтеграції української енергосистеми в європейську за кілька років. "Коли він тільки напрацьовувався (проєкт енергомоста. — "ДС"), я не бачила сенсу в окремому проєкті при наявності планів по загальній синхронізації з європейською системою. Доцільніше направити всі зусилля саме на загальну інтеграцію, а не відволікатися на якісь окремі проєкти і давати окремі умови", — сказала вона.

Інакше кажучи, немає ніякого сенсу фінансувати окремий проєкт, тому що досить інших точок, через які енергосистеми України і ЄС будуть у підсумку зʼєднані. Зараз Україна зʼєднана зі Словаччиною, Угорщиною, Польщею та Румунією трьома лініями електропередач з напругою 750 кВ, ще трьома ЛЕП на 400 кВ і однією гілкою в 220 кВ. Ще буде потрібно скорегувати роботу автоматичної системи регулювання частоти і потужності ОЕС. Зараз вона регулює лише перетікання між Україною та країнами СНД. Європейські технічні норми повинні бути впроваджені для забезпечення підтримки частоти і навантаження на систему. А будувати енергоміст — це робити (і фінансувати) двічі одну й ту ж роботу.

Тут варто нагадати: зараз експортний потенціал України складає 550 МВт, які забезпечуються виключно тепловою генерацією Бурштинської ТЕС ( "ДТЕК Західенерго"). Територія та інфраструктура навколо неї тому і називається Бурштинським енергоостровом — адже він єдиний в Україні працює в режимі загальної енергосистеми Європи. Зрозуміло, що в разі побудови енергомоста статус-кво був би порушений: електроенергія з ХАЕС також змогла б піти в Європу по двом міждержавним магістральним лініям електропередач потужністю 750 кВ (ЛЕП): одна — на Польщу, інша — на Угорщину.

"Основною метою проєкту енергомоста дійсно було знайти кошти за рахунок довгострокового контракту поставок на експорт електроенергії в Польщу для добудови енергоблоків Хмельницької АЕС. З боку України їм займалися НАЕК "Енергоатом" і НЕК "Укренерго", тому що, по-перше, потрібно було приєднати один блок ХАЕС до Бурштинського енергоострова, а господар Бурштинського енергоострова, як відомо, Рінат Ахметов. Крім усього іншого, я вважаю, що Всеволод Ковальчук, який очолював тоді "Укренерго", грав на ахметівському боці увесь час. Тому проєкт цей гальмувався", — розповіла "ДС" медіадиректор асоціації "Український ядерний форум" Ольга Кошарна.

"Тобто пручався Ахметов, чинило опір "Укренерго", хоча вони учасники проєкту, а найголовніше — за весь цей час не було офіційно отримано відповіді польського уряду, — продовжує Ольга Кошарна. — І тільки в цьому році в квітні прийшов офіційний лист на Міненерго. Петро Наїмський, який в уряді Польщі відповідає за енергетику, в листі однозначно написав, що енергоміст не входить в енергетичну стратегію Польщі, що вони не бачать себе в цьому проєкті і що у них не планується реконструкція, модернізація під цей проєкт підстанцій у Жешуві та ліній електропередач для того, щоб забезпечити цю передачу".

Звідси, за словами експерта, і випливає позиція Ольги Буславець, — і вона цілком відповідає реаліям сьогоднішнього дня. Інше питання — де після відмови від проєкту брати гроші на добудову двох блоків ХАЕС. В. о. міністра каже, що будуть шукати інші джерела фінансування. Ось тільки, на думку Ольги Кошарної, на це "Енергоатому", який сам у боргах, як у шовках, ніхто кредит не дасть. Цей проект неможливий без кооперації з Польщею.

"Я як експерт з атомної енергетики хочу сказати, що добудова зараз у цих умовах "хмельницьких" енергоблоків зі старими реакторними технологіями великої потужності в тому регіоні не має ніякого сенсу. Час втрачено, тому що у нас і так, знаєте, в цьому році атомні блоки стоять, тому що у них базове навантаження, нічний провал споживання, і вони не можуть брати участь у маневруванні добовому як теплові станції, гідроелектростанції, — сказала Кошарна. — Тому навіть з технічних міркувань немає сенсу будувати застарілий блок, де неможливо вже впровадити такі системи безпеки, які навіть наш регулюючий орган з ядерної та радіаційної безпеки прийняв для нових атомних реакторів з урахуванням уроку Фукусіми. Перш за все це пасивні системи, які нікуди буде вмонтувати у вже існуючі конструкції, пастка розплаву і т. д., це все вже неможливо зробити".

Зрозуміло, що лобіювання проєкту "Енергетичний міст" зараз, швидше за все, продовжиться — адже в ньому зацікавлені великі закордонні компанії. До консорціуму, який створений для реалізації проєкту, входять Westinghouse (США), французька державна компанія EDF (87% належить французькому уряду, найбільша енергокомпанія Європи), польська Polenergia International (розвиває морську вітрову енергію, торгує газом і електроенергією в Центральній Європі), угорська MVM (національна енергетична компанія, 100% держвласності). Як бачимо, в проєкті задіяна і польська компанія, але в даному випадку її інтереси (освоєння бюджету на будівництво енергомоста), схоже, не вкладаються в канву стратегічних інтересів Варшави в сфері енергетики.

Напевно, ми найближчим часом побачимо і почуємо ще багато аргументів як на користь будівництва енергомоста, так і проти даного проєкту. Утім, якщо можна обійтися без зайвих витрат і отримати в результаті приблизно той же ефект, то, напевно, так і варто вчинити.