Нова гра навколо ГТС. Як 49% української труби будуть продавати американцям
Віддати половину відповідального інвестора
НАК "Нафтогаз України" звернулася до прем'єр-міністра України Володимиру Гройсману з ініціативою винести на розгляд РНБО можливість продажу іноземної компанії 49% української газотранспортної системи. Це подається як необхідність вжиття заходів для захисту інтересів України як країни — транзитера природного газу в ЄС. На думку авторів документа (він є у розпорядженні редакції), цей статус є ключовим для забезпечення енергетичної та економічної безпеки, а також для захисту всієї країни і для утримування Росії від агресивних дій.
У листі порушується питання: що буде з НАК "Нафтогаз України" після того, як в 2019 р. закінчиться термін дії контракту з "Газпромом" на транзит російського газу через Україну в Євросоюз? Притому що "Газпром" виступає проти передачі контракту на транзит газу нової компанії — оператора газотранспортної системи (ГТС), який був би сертифікований відповідно до законодавства України та ЄС. При цьому анбандлинг "Нафтогазу", як це визнають в Європейській комісії, можливий тільки після 1 січня 2020 р., тобто після того, як будуть виконані поточні зобов'язання за транзитним контрактом з "Газпромом".
З-за розбіжностей з "Газпромом" точки входу української ГТС на східному кордоні країни і далі підпадають під дію технічних домовленостей, передбачених транзитним контрактом. Відповідно, вони не можуть забезпечити реалізацію принципу доступу третіх сторін і операційну незалежність оператора ГТС. Також і точки виходу з ГТС на західному кордоні України залишаються під контролем "Газпрому", що порушує законодавство Енергетичного співтовариства в частині конкуренції.
З-за контролю з боку "Газпрому" єдиний оператор ГТС України не може нормально взаємодіяти з операторами ГТС сусідніх країн. Також поки неможливо — хоча і необхідно розділити українську газотранспортну систему на дві частини: забезпечувальну міжнародний транзит і внутрішній розподіл серед споживачів. Такий поділ, за оцінкою керівництва НАК "Нафтогаз України", займе півтора-два роки і потребує значних фінансових витрат.
У результаті НАК "Нафтогаз України" резюмує: будівництво "Північного потоку-2" — частина економічної війни, яку Росія розв'язала проти України, і реалізація цього проекту можуть призвести до повного припинення транзиту газу через територію України. Уникнути цього, на думку керівництва НАК, можливо, якщо залучити до управління української ГТС авторитетного партнера. Він має, зокрема, забезпечити використання потужностей ГТС європейськими компаніями або дати інші гарантії збереження доходів від транзиту на нинішньому рівні (близько $3 млрд на рік).
Оціночна вартість української ГТС (за нашою інформацією, оцінку проводила міжнародна аудиторська компанія PricewaterhouseCoopers), згадана в листі, — $14 млрд. Законодавство України дозволяє продати 49% ГТС, а сума в $7 млрд сама по собі може розглядатися як певна гарантія того, що доходи від транзиту збережуться на нинішньому рівні.
Продаж 49% ГТС дозволить Україні вирішити відразу кілька проблем. По-перше, просто поповнити бюджет. По-друге — перекласти витрати з утримання, технічного обслуговування та модернізації ГТС на іноземного інвестора. (Нагадаємо, що, за оцінками експертів, зношеність ГТС становить близько 90% і в 2019 р. з-за цього може навіть припинитися перекачування газу.)
По-третє, в НАК, судячи з усього, розраховують, що інвестор, який зважиться придбати 49%, і зможе добитися від Кремля згоди на транзит через Україну газу з родовищ країн Центральної Азії (насамперед Туркменістану).
"Чи діждемося Вашингтона?" Хто стане покупцем 49%
Логічно припустити, що "Нафтогаз", пропонуючи продати 49% ГТС стратегічному інвестору, вже тримає в умі потенційного кандидата.
Цей кандидат — американська компанія, оскільки відомо, що глава НАК Андрій Коболєв має особливо хороші відносини з американською адміністрацією та бізнес-колами цієї країни. У Вашингтоні Коболєва сприймають як реформатора, цілком здатного очолити новий консорціум з управління ГТС — після розділення "Нафтогазу" в рамках анбандлинга.
В більш широкому плані для таких високопосадовців, як згаданий Коболєв або голова НАБУ Артем Ситник, забезпечення надійного вашингтонського тилу — вже давно важливе політичне завдання. Власне, у Коболєва і Ситника такий тил вже є — і досить міцний. Американський посол неодноразово давала зрозуміти, що глави НАБУ і "Нафтогазу" для США важливі фігури, яким надається особлива підтримка, що не дивно: енергетика і відносно незалежна від президентської вертикалі боротьба з корупцією — це ті сфери, з допомогою яких можна тримати під контролем якщо не всю країну, то дуже багато процесів.
І тут якраз можна згадати, що оцінку української ГТС в $14 млрд дала саме міжнародна консалтингова та аудиторська компанія PricewaterhouseCoopers (PwC). Андрій Коболєв з 1999 по 2002 рр. працював консультантом з питань управління в українському підрозділі PwC, спеціалізувався на питаннях стратегічного управління та корпоративних перетворень. А вже звідти пішов працювати в "Нафтогаз України".
Політична "п'ятихвилинка"
Продаж 49% української ГТС стратегічному інвестору з США стала б, безсумнівно, сильним ходом нинішньої влади. По-перше, Україна не втрачає транзитну трубу — а ось у Білорусі Лукашенко продав "Газпрому" всі 100% "Бєлтрансгазу" всього за $5 млрд. По-друге, тоді саме інвестору доведеться звалити на себе клопіт і витрати по модернізації ГТС. По-третє, збережеться грошовий потік, а Україна не втратить своєї важливості для Європи як країни — транзитера енергоносіїв.
Продаж частини ГТС американцям краще, ніж, скажімо, німців чи французів, які більш залежні від своїх російських партнерів. В нинішній геополітичній ситуації тільки США можуть досить жорстко розмовляти з Росією, щоб досягти необхідних обсягів прокачування газу через Україну, які в Москві погрожують скоротити мало не в 10 разів після закінчення чинного контракту.
Політичні опоненти влади також навряд чи знайдуть, що заперечити по суті. Наприклад, Юлія Тимошенко сама шукає підтримки в США і тому навряд чи публічно виступить проти продажу частки в ГТС профільної американської компанії. Тут предметом спору може стати хіба що ціна труби: популістам нескладно назвати будь-яку цифру зі стелі і підняти крик, що "корупціонери розпродують за копійки національне надбання".
Благо експертних оцінок вартості ГТС вистачає на будь-який смак. Ще в 2012 р. "Газпром" називав суму в $20 млрд, тоді як представники "Нафтогазу" оцінювали систему в $40 млрд, але були готові почати торг з $30 млрд., А Тимошенко тоді взагалі казала, що українська ГТС коштує більше 200 млрд євро.
Нарешті, міжнародна аудиторська фірма Ernst&Young оцінила вартість основних засобів компанії "Укртрансгаз" у 327,921 млрд грн — це $11,5 млрд, тобто значно менше оцінки, наведеної в листі НАК в уряд.
Продаж 49% української ГТС стратегічному інвестору з США до президентських виборів може виявитися дуже вдалою ідеєю, яка реально допоможе державі у сьогоднішній ситуації. Якщо, звичайно, піарники суперників Порошенко не зможуть перевернути цю угоду з ніг на голову, зумівши знайти ідеологічні уразливості і використовувати їх проти чинного президента.
