Приватизація по-маленькому. Що спільного у зоопарку з інсуліновим заводом
Забута передісторія
У минулому році в Україні набув чинності новий закон про приватизацію, який був розроблений по "дорожній карті" МВФ. Якщо в двох словах, то даний документ дав уряду необхідний інструментарій продати все швидко і дешево, прибравши фільтри, які раніше встановлювали якісь пороги ефективності, але при цьому гальмували продажу. Ця розблокування призвела до резонансних ексцесів виконавців. Система так званих інвестиційних радників, які визначали стартову ціну продажу, працювала в інтересах країни, а не держави. А можливість знижувати в два рази початкову ціну аукціону з правом дисконтувати її і далі, по мірі знаходження "ціни попиту", призвела до того, що Одеський припортовий завод могли продати мало не за ціною торгово-розважального комплексу в Києві. А пакет акцій обленерго за вартістю, яку можна було відбити за півроку існування так званого RAB-тарифу (у разі його запуску), тобто компенсації з боку споживачів електроенергії інвестиційної частини тарифу, спрямованої на модернізацію мереж.
Але нас більше цікавить модель малої приватизації. Після прийняття закону застаріла законодавча база була істотно уніфікована: десятки нормативно-правових актів підлягали скасуванню. Здавалося, нас чекає ера чесної приватизації. У всякому разі, невеликих об'єктів держвласності. Якщо раніше об'єкти, що виставляються на продаж, підлягали класифікації у відповідності з групами ранжирування, то віднині є тільки два види держактивів: великі і малі. До останніх належать об'єкти вартістю менше 250 млн грн і часткою державного володіння менш як 50% статутного капіталу.
Існують індикатори, що дозволяють прогнозувати обсяги надходжень від приватизації і оцінюють базові передумови для успішного старту продажу державних активів? Тут може допомогти так званий історичний метод.
Найбільші надходження від приватизації в Україні були зафіксовані під час двох періодів трансформації економіки. Перший - це конвергенція внутрішніх цін на активи з зовнішньої інвестиційної кон'юнктурою. Сталося це в період розкриття національного ринку в 2003-2008 рр., коли поява України на радарах інвесторів співпало з максимальним трендом розкриття глобального фінансового міхура. У 2004-му держава залучила $1,7 млрд від продажу своїх активів, і це були гроші наших ФПГ, які поспішали дешевше скупити національні активи, поки не подорожчало. У 2005 році сума зросла до $4 млрд (фактор реприватизації "Криворіжсталі"). Друга хвиля активних продажів припала на 2010-2013 рр., коли політична система активно перерозподіляла найбільш ласі шматки держвласності на користь наближених до влади ФПГ. У 2011-му було залучено $1,4 млрд.
А тепер перейдемо до закономірностям. Обсяг планових приватизаційних надходжень можна побічно визначити динаміку прямих іноземних інвестицій. ПІІ - це ключ до розуміння ефективності та інвестиційної привабливості будь-якої національної економіки. Рівень ПІІ - це верхня, максимальна планка інвестицій, так як приватний сектор набагато ефективніше і привабливіше державного. Там вже діють робочі бізнес-моделі, і мова йде лише про технологічної модернізації, в той час як на базі держактивів такі моделі доводиться створювати з нуля і фінансувати тривалий адаптаційний і підготовчий етап. Простими словами, доходи від приватизації вкрай рідко досягають значення ПІІ. В Україні така ситуація спостерігалася лише раз, у 2004-му, коли ФПГ завели під скуповування дешевих активів істотні ресурси, а приватні ПІІ ще не почали динамічно зростати. Але вже в 2005-му, незважаючи на історичний рекорд продажу держактивів, вони становили лише половину ПІІ. У середньому відношення доходів від приватизації до ПІІ коливається на рівні від 0,5 до 28%. Сумарно Україна залучила приблизно $11 млрд в результаті продажу держвласності, при обсязі ПІІ до $50 млрд, тобто на п'ять доларів інвестицій припадає один долар доходів від приватизації.
Що стосується малої приватизації, то її динаміка безпосередньо кореллірует з підприємницькою активністю, недарма сплеск малої приватизації припав на кінець 90-х і початок нульових, коли в Україні зародився клас підприємців.
Не останній мільярд
За заявою прем'єр-міністра Олексія Гончарука, Кабмін планує в 2020-му залучити в результаті малої приватизації 5-6 млрд грн, притому що в проекті бюджету на наступний рік сума всіх доходів від роздержавлення визначена на рівні 5 млрд грн. Завдання активізувати процес малої приватизації поставлена і новому главі Фонду держмайна Дмитро Сенниченко. Продаж держактивів повинна проходити в системі ProZorro.
У найближчий рік в уряду будуть фактично повністю розв'язані руки, адже законопроект №1054-1, який був проголосований у парламенті, фактично ліквідував поняття "стратегічної важливості" того чи іншого підприємства для держави, і тепер можна продати практично все: від інсулінового заводу до зоопарку. У тому числі перелік об'єктів малої приватизації поповнився на 800 одиниць.
Законодавчі зміни, прийняті ще за ініціативою колишнього уряду, встановили монополію на продаж об'єктів малої приватизації через систему "ProZorro.Продажу". Затверджено спеціальний порядок проведення аукціонів з реалізації об'єктів малої приватизації.
За перші дев'ять місяців малої приватизації (з липня 2018-го по травень 2019-го) держава отримала від малої приватизації перший мільярд. Дана сума є важливим індикатором реалізації планів уряду отримати 5-6 млрд грн наступного року. Мільярд гривень - це 808 аукціонів і продаж 552 об'єктів. У тому числі 826 млн грн, або 83%, - це продажу нерухомого майна, в основному нежитлового фонду та складських приміщень в регіонах. На реалізацію цілісних майнових комплексів, простими словами заводів і виробництв, довелося всього 103 млн грн. Ще 101 млн грн - це продаж корпоративних прав (тут ми маємо справу з докупкі дрібних пакетів акцій вже сформованим пулом приватних власників, по суті, це консолідація корпоративного управління). Ще до 30 млн грн склали продажу промислової техніки та транспортних засобів.
Найдорожчий проданий об'єкт малої приватизації - 57 млн грн за пакет акцій Тернопільського радіозаводу "Оріон". Найдорожчий оголошений лот - нежитлове приміщення у Львові на площі Ринок - 50 млн грн. І в цілому надходження від продажу виробничих майнових комплексів зайняли лише близько 10% від загальної суми. З чого можна зробити один простий, але невтішний висновок: нових "малих" власників не цікавить розвиток виробництва в Україні на базі держпідприємств. Коло їх інтересів - покупка дешевої нерухомості та транспорту. А отже, цілком можливо, кілька десятків невеликих заводів будуть порізані на металобрухт, як це вже сталося з 50 тис. підприємств за останні кілька десятків років.
Вудка замість риби
Мала приватизація - це роздача державою вудок замість постійного розподілу безкоштовної риби. З одного боку, уряд позбавляється тисяч об'єктів, які зараз неефективно експлуатуються і часто вимагають ще і бюджетних дотацій. У країні з'явився цілий прошарок директорів держкомпаній, які створили свої персональні вотчини. З іншого - рівень інвестиційної активності при плануванні доходів від приватизації потрібно чітко порівнювати із загальним економічним драйвом у приватному секторі. Зараз Україна приваблює $2,3 млрд ПІІ, з яких до половини - фіктивні, тобто являють собою кошти, раніше виведені з країни в результаті так званого агресивного фіскального планування. До третини інвестицій - це вкладення у фінансовий сектор, тобто перед нами, по суті, звичайні бухгалтерські проводки, а не "живі" гроші - мова йде про конвертацію в капітал заборгованості банків перед материнськими структурами в цілях поліпшення нормативних показників. Таким чином, реальні ПІІ в економіку на сьогодні становлять до $0,5 млрд. чи Може держава найближчим часом лише в сегменті малої приватизації залучити 6 млрд грн, або еквівалент $240 млн, і в шість разів перевищити попередній показник, адже на старті продажів завжди продається саме "смачне"?..
І найголовніше питання. Умовні вудки підприємцям вигідно роздавати, коли у тебе є каскад добре зарибнених "озер". Але це безглуздо робити в пустелі або взимку, коли між рибалкою і рибою метр льоду. Зміни в структурі економіки в 90-х і початку нульових сформували попит на об'єкти малої приватизації в якості основних засобів підприємництва. Нинішній пакет законодавчих змін в частині фіскалізації малого бізнесу може визволити істотну частину вже сформованих основних засобів, не кажучи вже про те, щоб загасаюча підприємницька ініціатива сформувала попит на нові активи, призначені для роздержавлення. Спочатку потрібно зарибнити ставки, а потім роздавати вудки. В іншому випадку роздане буде дуже швидко використано як брухт.
