Звикли до "Маасдама". Чому українці в кризу переходять на імпортні сири
Українські виробники сиру стрімко втрачають не тільки експортні ринки збуту, але і свій власний. Розберемося, чому так відбувається
"Маасдам" перемагає "Голландський"
Імпортні сири все більш активно захоплюють прилавки українських магазинів. За даними Державної митної служби, в січні-листопаді цього року Україна імпортувала 42,2 тис. т сирів, що в 2,1 рази більше, ніж за аналогічний період минуло року. Вартість закордонного сиру за 11 місяців — $188 млн, при цьому основними постачальниками стали Польща ($84 млн), Німеччина ($35,3 млн) і Франція ($18 млн).
За даними аналітичного агентства "Інфагро", за результатами девʼяти місяців цього року третина ринку сичужних сирів вже була окупована імпортерами з Європи. Вони пропонують українським гурманам свій продукт за цінами нижчими, ніж наші виробники. Наприклад, сири "Гауда" або "Едам" після розмитнення коштують 133 грн за 1 кг, а сири дорожче — "Маасдам", "Радомер" — часто обходяться імпортерам не більше чим 160 грн за 1 кг, тоді як сири "Російський" або "Голландський" українських виробників навіть зі знижкою пропонуються дистрибʼюторами по 155-165 грн за 1 кг.
Однак з часом імпортних сирів може стати ще більше, адже, як прогнозує "Інфагро", нинішню економічну кризу переживуть далеко не всі українські сировари. З ринку піде черговий десяток дрібних і навіть середніх виробників, а постачальники європейського сиру займуть мінімум третину українського ринку.
Складнощі з коровами
Аналітик "Інфагро" Максим Фастеєв пояснив "ДС", що причин такого несприятливого положення вітчизняних сироварів дві. Перша проблема, з якою зіткнулися виробники сиру, — це дефіцит якісної сировини. Справа в тому, що ще 10 років тому 60% виробництва молока забезпечувало населення, але сьогодні його частка знизилася до 20% від загального виробництва. Однак промисловий сектор, хоча і компенсував зниження виробництва молока населенням, але не цілком.
Ще в березні цього року Союз молочних підприємств України з сумом констатував, що виробництво молока в Україні опустилося до найнижчої позначки "за останні 100 років". Глава ради директорів союзу Вадим Чагаровський вважає, що навіть якщо статистика говорить, що в Україні виробляється в рік 9 млн т молока, то насправді не більше 6 млн т. І якщо Україна в 1991-1995 рр. була на шостому місці в світі по виробництву молока, то тепер свої позиції втратила.
За словами Максима Фастеєва, 10 років тому більшість промислових ферм були неефективними і тільки половина з них за цей час змогли залучити інвестиції, модернізуватися і переформатуватися, тоді як інші — просто деградували і зникли.
Він пояснює таку ситуацію в сфері тваринництва тим, що головні проблеми, що тиснуть на нього, так і не вирішені: ринок землі — не запущений, засилля бюрократії — зберігається, рівень захисту інвестицій — не підвищився, а політична ситуація не стала більш стабільною. Саме з цієї причини в цей сектор не вкладаються і іноземні інвестори.
Щоб зрозуміти, наскільки тваринництво є витратним виробництвом, досить навести кілька цифр. Наприклад, візьмемо план перспективного розвитку Чернігівської області на 2019-2021 рр. У ньому згадані два вже реалізованих проєкти в сфері тваринництва. Перший — будівництво доїльного залу і реконструкція тваринницьких приміщень на 1 тис. корів, його вартість — 45 млн грн. Другий — будівництво корівника з доїльним устаткуванням імпортного виробництва на 200 голів, вартість цього проєкту становить 7 млн грн.
Фактично витрати на створення нормальних умов для утримання, обслуговування та доїння тільки для однієї корівки обчислюються декількома тисячами доларів. Тоді як терміни окупності подібних проєктів — досить значні. Саме з цієї причини основні інвестиції в аграрний сектор сьогодні припадають на рослинництво, де інвестор може обернути гроші за рік, а в наступному, при погіршенні ситуації, вже відмовитися від вкладень.
Український сир: "дідове" виробництво
Друга причина занепаду вітчизняного виробництва сиру — в самому виробництві. Ще 15 років тому воно було модернізовано до рівня, достатнього для просування українського сиру на російський ринок. Але відтоді масової модернізації підприємств не відбулося.
За словами Максима Фастеєва, якщо поляки, головні нинішні конкуренти українських сироварів, мали можливість залучати дешеві кредити, вдосконалили технології, підвищували продуктивність, то вітчизняна галузь дешевих грошей була позбавлена і в плані подальшої модернізації — завмерла на місці.
У результаті сьогодні операційні витрати (виключаючи вартість сировини, яка для польського та українського виробників практично однакова) у польського виробника вдвічі нижче, ніж в українського. Тому польський сир навіть з урахуванням логістики виявляється дешевшим, ніж український. "Якщо ніхто не буде інвестувати у виробництво, не буде державних програм підтримки галузі, то виробництво сиру буде деградувати і далі", — прогнозує експерт.
З цієї причини українські виробники втрачають і зовнішні ринки збуту: за 11 місяців цього року експорт сирів скоротився майже на 15% у порівнянні з відповідним періодом минулого року — до 5,5 тис. т на суму $21,3 млн. При цьому основними покупцями українського сиру були аж ніяк не поляки і французи — Казахстан імпортував наш сир на $10,3 млн, Молдова — на $6,6 млн, Єгипет — на $1 млн.
У такій ситуації радує тільки те, що інші підгалузі молочного напряму в Україні поки вмирати не збираються. Виробники продукції з незбираного молока, молока, сиру і кисломолочної групи товарів в Україні навіть у непрості часи знаходять можливість інвестувати в розвиток виробництва і випуск цих категорій товарів — стабільний. Хоча імпорт молочних продуктів і виріс за результатами минулого року, але Максим Фастеєв вважає, що імпортна продукція українську істотно потіснити не зможе.