Привіт з Парижа. Як Ощадбанк скинув Україні третина "боргу Януковича"

Всі в суд

Керченський інцидент та введення воєнного стану відсунули в тінь одна подія, що має безпрецедентне значення для України. Хоча, використовуючи юридичну лексику, подія саме прецедентне, відкриває зелене світло для позовів інших українських компаній.

На даний момент українські компанії, які втратили свої активи в Криму, просувають судові позови до РФ кількома колонами, відкривши, по суті, "другий нормандський" фронт росіянам. Враховуючи, що зараз війни виграються не головним калібром, а економічними санкціями і в міжнародних судах, значення успіху важко переоцінити.

На даний момент перша "маршова колона" позовів українських компаній практично без бою взяла Гааги і попрямувала у Лозанну, де також було успішно подолано млявий опір російських адвокатів, точніше, фірм, які представляють інтереси РФ. Як відомо, група українських компаній ще в 2015 р. подала позови в Постійну палату третейського суду в Гаазі. Мова йде про ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Стабіл" (включаючи групу осіб), які заперечували правомірність націоналізації в Криму належить їм мережі АЗС, оцінивши збитки в $100 млн. Також в Гаазі розглядалися позови таких українських юридичних осіб, як "ПриватОфис", "Еверест Істейт", "Аеробуд" та інших, пов'язаних з Ігорем Коломойським. Тут мова йшла вже про компенсації втраченої в Криму нерухомості на суму $159 млн.

Спочатку в РФ зайняли, як здавалося в Москві, абсолютно неприступну юридичну позицію. Міжнародна судова арбітражна практика спирається на добровільну участь у розгляді справи всіх заінтересованих сторін. Якщо ж один з учасників конфлікту відмовляється визнавати рішення міжнародного суду, останній часто не розглядає такий спір. Однак міжнародні судді прийняли позови до розгляду на підставі тези української сторони про те, що РФ порушила Договір між Кабінетом Міністрів України та урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27 листопада 1998 р.

Дана юридична конструкція, по суті, балансування на лезі бритви, адже при такій диспозиції виходить, що за замовчуванням Крим може сприйматися мало не як частина РФ, на території якої росіяни і порушили свої зобов'язання щодо захисту українських інвестицій, "націоналізувавши" активи наших компаній. Твердження доволі спірне, але все ж. Таким чином, в українських позивачів було як би два шляхи: доводити, що втрата активів сталася внаслідок незаконної анексії, або зробити ставку на незаконну "націоналізацію" і втрату інвестицій, захист яких РФ гарантувала. У другому випадку можна отримати гроші, в першому — використовувати процес для додаткового інформаційного шуму і не отримати нічого. З урахуванням загального балансу інтересів був обраний другий варіант, і завдяки мистецтву найнятих адвокатів українським компаніям вдалося успішно пропетляти між Сциллою приватних інтересів і Харибдою державних.

Тепер правоту третейського суду в Гаазі має підтвердити певний судом арбітраж — в даному випадку Швейцарський федеральний трибунал, і він вже відхилив позов росіян з вимогою припинити розгляд справи через неналежну судової юрисдикції, попутно стягнувши з російської сторони 550 тис. швейцарських франків.

Прудконогий Ощадбанк

Ощадбанк вибрав, як виявилося в підсумку, більш ефективну стратегію, у всякому разі, якщо оцінювати швидкість проходження справи. Позов був поданий влітку 2016-го. При цьому відповідно до вимог досудового врегулювання спору він письмово повідомив РФ про необхідність компенсувати збитки банку в Криму. Після півроку тиші Ощадбанк отримав можливість ініціювати судові розгляди. Його представником в суді стала відома юридична компанія Quinn Emanuel Urquhart&Sullivan LLP, яка є світовим лідером у вирішенні міжнародних комерційних спорів.

У березні 2017-го Арбітражного суду Міжнародної торговельної палати в Парижі почав слухання справи "Ощадбанк проти РФ". Визнавши його "нетиповим для міжнародних інвестиційних справ, судді вирішили не виділяти в окреме виробництво питання судової юрисдикції, а почати спільні слухання у контексті розгляду всього комплексу спірних питань, включаючи і суть позовних вимог і їх оціночну величину в $1 млрд. Цей момент в судовому "синопсисі" був визначальним для України. Адже ключовою оборонний редут росіян полягав у оскарження юрисдикції міжнародного арбітражу. Якщо б суд почав окреме провадження, оцінюючи свої повноваження у даній справі, строки розгляду нашого позову збільшилися б як мінімум удвічі.

Законодавча база, на підставі якої розглядалося судовий спір — це регламент ЮНСІТРАЛ 1976 році, згідно з яким працює міжнародний арбітраж і згаданий вище Договір між КМУ та урядом РФ про заохочення і взаємний захист інвестицій від 27 листопада 1998 р.

Після того як почалися слухання по суті, практично всім учасникам стало ясно, що юридична стратегія росіян приречена на провал. Єдиний їхній довід про те, що юрисдикція міжнародного арбітражу не поширюється на даний вид суперечок, було відхилено, а інших заперечень, по суті, не було. Та й не могло бути, адже факт націоналізації майна українського банку без виплати компенсації згідно з ринковою оцінкою активів незаперечним, і єдине, що залишається, — це говорити про те, що "ви нам не указ". Але подібна аргументація явно не знаходить в Парижі належного відгуку. Так само як і в Гаазі або Лозанні.

Помилка резидента

У цьому, до речі, виявилася слабкість, а не сила російської політики в контексті віджимання українських активів. Світове право ніколи не буде на боці державного рейдерства. Так, історія знає випадки анексій чужих територій під прикриттям необхідності захисту національних інтересів і якогось там "світу". Наприклад, турки на Кіпрі в 1974 р. теж захищали "турецький світ", прийшовши "на допомогу" турецкоговорящим громадянам республіки, в результаті чого ця острівна країна втратила понад 30% кращих на той момент територій, включаючи частину столиці Нікосії. Але турки, на відміну від росіян, навіть не доторкнулися до активів, що належать чужим компаніям. Мовляв, беріть, користуйтеся. Природно, ніхто не став продовжувати свою комерційну діяльність на території невизнаної республіки Північного Кіпру, і символом цього конфлікту став знаменитий квартал Вароша в аннексированном курорті Фамагуста. Цілий квартал готелів і будинків, покинутих їх власниками, оточений колючим дротом і вишками з автоматниками. Після десятків років там збереглися навіть речі в магазинах, машини в гаражах і посуд на столах. За проникнення на територію цієї "замороженої власності" загрожує не тільки величезний штраф, але і арешт. Якби в Кремлі хоч трохи стурбовані своїм інвестиційним іміджем і не керувалися банальною жадібністю, то стосовно кримських активів українських компаній були б застосовані приблизно такі ж механізми заморозки. У такому разі в містах та селищах півострова відділення Ощадбанку повинні були перетворитися в "приміщення-примари", запечатані та законсервовані. З одного боку, росіянам довелося б у такому разі витрачатися на створення нової банківської мережі, а з іншого — звинуватити їх у такому випадку неналежного захисту іноземних інвестицій було б куди складніше...

У цьому контексті зіграло з ними злий жарт традиційне неповагу до протилежної сторони. То в Москві вирішили, що українці ніколи не ризикнуть судитися з ними, то переоцінили потенціал свого міжнародного лобізму. А може, і зовсім вважають, що "українське питання" буде вирішено значно раніше, ніж закінчаться судові позови.

Але повернемося в Париж. Згідно з рішенням Арбітражного трибуналу РФ зобов'язана компенсувати Ощадбанку $1,3 млрд за втрачені активи в Криму плюс неустойка у вигляді пені у разі прострочення повернення цих коштів. По суті, Ощадбанк поставив своїх опонентів на лічильник: кожен день невиконання судового рішення коштуватиме росіянам $97 тис.

Російська сторона очікувано відмовилася виконувати рішення арбітражу. Про це заявило міністерство юстиції РФ. "Російська Федерація не визнає рішення міжнародного арбітражу при Постійній палаті третейського суду в Гаазі, винесене 26 листопада 2018 року, у зв'язку з відсутністю у арбітражу юрисдикції на розгляд позову ПАТ "Державний ощадний банк України" до РФ".

Тут варто кілька слів сказати про самому суді. Париж завжди був однією з столиць міжнародного арбітражу, особливо в частині комерційних спорів. Французи зробили колосальні зусилля, щоб не допустити перенесення міжнародного арбітражу в Женеву, для чого у розпорядження судових інстанцій були передані нові приміщення, а самі судді були звільнені від сплати прибуткового податку. Ключовий момент судової юрисдикції — це так звана арбітражне застереження. Згідно із законодавством Франції при вирішенні питання арбітражної застереження звернення до права іншої держави необов'язково, оскільки сама можливість міжнародного арбітражу вже передбачена французьким законодавством, отже, за замовчуванням кожна сторона може вдатися до цієї форми захисту своїх інтересів, так як з точки зору здорового глузду не можна вважати, що позивач чи відповідач бажає собі поганого, а отже, зацікавлений у застосуванні можливостей міжнародного арбітражу за замовчуванням.

Саме цей момент і був випущений росіянами при подачі заперечень щодо судової юрисдикції.

Не зіпсувати бочку меду

Повернути свої гроші Ощадбанку, на жаль, не вдасться. Але тут є кілька важливих моментів "на трильйон". По-перше, Високий суд Лондона продовжить розгляд справи про так званий "борг Януковича" на $3 млрд перед РФ. Цієї осені багато наші ЗМІ повідомили про вікторії в цьому спорі. Насправді апеляційний суд лише зобов'язав суд в Лондоні повернутися до розгляду аргументів української сторони, і ще невідомо, яке рішення буде у фіналі. Таким чином, якщо росіяни не виконують рішення міжнародного арбітражу щодо компенсації втрат Ощадбанку, у нас вже є зустрічні вимоги до них у разі можливого нашого програшу в лондонському суді. Тобто $1 млрд ми вже отспорили. Другий момент: кожне невиконання РФ рішень міжнародних судів — це черговий крок до побудови в цій країні анклаву, в якому не поважають норми міжнародного права, а отже, чергове зниження інвестиційного потенціалу російської економіки.

Головне ж завдання для керівництва Ощадбанку зараз — подолати спокусу бонусами. Адже, як показує приклад "Нафтогазу", навіть сама світла перемога може бути суттєво зіпсована чорним дьогтем особистої користі і жадібності.