Три копійки компенсації за "Північний потік-2". Чому США і Німеччина запропонували Україні погану допомогу

Транзитний потік міліє

США і Німеччина заявили, що "Північний потік-2" — газопровід в обхід України — буде добудований, і, таким чином, відбере в України значні обсяги транзитного газу, а в обмін на це Захід надасть нашій країні допомогу. Після цієї заяви питання про припинення транзиту російського газу після закінчення дії нинішньої транзитної угоди практично вирішене.

Експерт програми "Енергетика" Українського інституту майбутнього Андріан Прокіп вважає дуже високою ймовірність того, що після 2024 р. попиту на українські маршрути транзиту російського газу не буде. Хоча це і залежить від безлічі факторів, таких як попит на газ в ЄС, обсяг виробництва біогазу, обсяг поставок на європейський ринок інших виробників, в тому числі виробників скрапленого природного газу.

Російська сторона вже перевела питання про транзит з політичної площини в суто комерційну. Прессекретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков зазначив, що переговори про продовження транзитного контракту після 2024 р. — це вже домовленості, які будуть досягатися не на рівні президентів, а на рівні керівників газових компаній. Це пояснюється тим, що якщо транзит і збережеться, то в дуже незначних обсягах. У свою чергу голова правління НАК "Нафтогаз України" Юрій Вітренко заявив, що очікує повного припинення транзиту російського газу через українську територію після 2024 р.

Але перш ніж закрити це питання — давайте підведемо риску під темою припинення транзиту російського газу як економічного чинника. Перше, що варто відзначити: його вага в доходах України стрімко знижується: так, за минулий рік Україна (точніше "Нафтогаз") отримала від "Газпрому" близько $2,1 млрд в якості плати за потужності ГТС (передбачені контрактом 65 млрд куб. в рік). Якщо порівняти з ВВП — то це близько 1,4%, а якщо з дохідною частиною держбюджету (хоча ці гроші туди прямо не надходять) — то 5,3%. Для довідки: у 2010 р. ці показники були істотно вище: 1,9% і 8,6% відповідно.

І хоча відносні доходи України від транзиту російського газу досі істотні, відзначимо, що в 2021-2024 рр. "Газпром", згідно з підписаним 30 грудня 2019 р. контрактом, зобов'язаний транспортувати всього по 40 млрд куб. м, так що надходження за цією статтею, швидше за все, будуть скорочуватися. І до 2025 р., коли Росія дійсно буде мати право прикрутити вентиль, — втрата надходжень від "Газпрому" точно не буде для України сильним ударом.

Однак не все так просто. Питання транзиту — це скоріше не про прямі доходи, а про можливість використовувати нашу ГТС (адже вона повинна бути заповнена газом хоча б на рівні прокачування 40 млрд куб. на рік) і в цілому про енергетичну безпеку країни, тобто можливості імпортувати необхідний ресурс за механізмом віртуального реверсу (коли по паперах закуповуємо газ на європейських хабах, а відбираємо зі своєї труби). До цього питання ми ще повернемося.

Все в руках Росії

США і Німеччина заявили, що збереження транзиту після 2024 р. відповідає інтересам України і Європи, тому Німеччина зобов'язується використовувати всі методи впливу, щоб було укладено нову угоду про постачання російського газу через Україну терміном на 10 років. Німеччина навіть призначить свого спеціального представника, який буде займатися цим питанням. Але шанси, що нова угода з'явиться, — мінімальні. На думку Андріана Прокіпа, якщо Росія не захоче укласти нову угоду, у Німеччині немає шансів змусити її це зробити, і вже було безліч прикладів, що зусилля німецької влади з приборкання агресивної поведінки Москви починалися з розмов і закінчувалися нічим. "Була історія з Навальним, була історія зі Скрипалями, були Донбас і Крим", — сказав він.

Однак навіть якщо угоду під тиском Німеччини і буде підписано, у Росії завжди є шанси уникнути її виконання. Експерт Віталій Портников, коментуючи це питання на своїй сторінці в Facebook, зазначив, що Росія завжди може оголосити про те, що на газопроводі, по якому газ буде поставлятися в українську ГТС, сталася аварія, або ж аварія трапиться на українській частині транзитного газопроводу в результаті диверсії. І якщо така аварія трапиться взимку, коли Європа критично потребуватиме постачання газу, доведеться приймати рішення про тимчасове збільшення поставок по альтернативних маршрутах в обхід України (потужності російських "потоків" юридично не можуть використовуватися на повну — про це нижче). Портников нагадав, що свого часу "Газпром" успішно використовував цю тактику у стосунках з Туркменістаном і в результаті змусив того відмовитися від спроб підвищити ціну свого газу.

При цьому є небезпека, що Росія навіть може відмовитися виконувати чинну угоду про транзит і припинити прокачування газу ще до 2024 р. Партнер інформаційно-консалтингового агентства RusEnergy Михайло Крутіхін нагадав, що Москва, всупереч угодам, зупиняла прокачування газу через Білорусь в 2004 р., 2006 р. та в 2009 р., а в кінці 2014 р. — на початку 2015 р. наполовину скоротила транзит газу в Європу через те, що Європа продавала його Україні. "Досвід показує, що Росія здатна плюнути на всі свої контракти і зобов'язання", — сказав експерт.

Математика обхідних маршрутів

Сьогодні Росія продає в Європу близько 200 млрд куб. м газу в рік, при цьому через Україну технічно могло б прокачуватися близько 120 млрд куб. Однак починаючи з 2011 р., коли були побудовані дві нитки "Північного потоку-1", Росія поступово почала відводити обсяги з нашої країни. Запуск СП-1 дозволив скоротити транзит на 55 млрд куб. м в рік. Ще 31,5 млрд куб. м "відкусив" запущений "Турецький потік".

Незважаючи на те, що чинна угода з умовою "качай або плати" передбачала транзит в минулому році 65 млрд куб. м газу, фактично було прокачано 55,8.

Правда, корективи в транспортні потоки можуть внести результати судових баталій — недавно Європейський суд підтримав позицію Польщі, яка вимагала обмежити рівнем в 50% потужності газопроводу OPAL, що з'єднує "Північний потік-1" з газотранспортною системою Центральної і Західної Європи. Потужність OPAL становить 36 млрд куб. в рік, а СП-1 — 55 млрд кубів, тому примусове завантаження OPAL тільки на 50% скорочує обсяг поставки газу по першій гілці на 33%.

"Північний потік-2" також підпадає під дію Третього енергопакету, що означає можливість його завантаження лише на 50% від своєї потужності в 55 млрд куб. м в рік.

Таким чином, потреба в транзиті газу через Україну після 2024 р. може як бути, так і не бути: все залежить від структури попиту в самій Європі і багатьох інших умов. Цілком зрозуміло, чому в Кремлі назвали це виключно комерційним питанням. Але що робити Україні за найгіршого сценарію?

Фізичний імпорт замінить віртуальний

Відмова Росії від транзиту газу через Україну після 2024 р. змусить нас відмовитися від віртуального реверсу газу з Європи і перейти до його реального фізичного імпорту. Сьогодні споживання газу в Україні становить близько 30 млрд куб. м в рік (в 2020 р. було 29,8 млрд куб. м), власний видобуток забезпечує 20 млрд куб. м (дані за 2020 р.), тому для дотримання балансу необхідно імпортувати ще близько 10 млрд куб. м.

Левова частка газу (86% за підсумками I кварталу 2021 р.) імпортується з Європи по віртуальному реверсу — це, нагадаємо, коли частина транзитного російського газу залишається в Україні, але при цьому вона враховується як імпорт з Європи, без його фізичної прокачування назад з Європи в Україну. Але якщо російського газу в трубі не буде, то Україні доведеться перейти на його реальне прокачування з Європи. Таке вже практикувалося до введення віртуального реверсу в 2016 р., і, наприклад, за 2015 р. Україна фізично прокачала з Європи на свою територію 10,3 млрд куб. м газу. Так що технічні можливості для цього є. До речі, як мінімум половину імпортного газу гіпотетично можна навіть отримувати по бартеру з Єгипту — про це нещодавно писала "ДС".

Що стосується перебудови газових потоків в зворотному напрямку, то її оператор ГТС якраз зараз займається модернізацією, яка передбачає роботу системи в умовах припинення транзиту (втім, приклад переводу ГТС в реверсний режим був під час "газової війни" з РФ взимку 2008-2009 рр., а те, що газ і зараз поставляється з Європи, — факт).

Допомога ні про що

В якості компенсації за втрату Україною транзитного потоку Німеччина і США запропонували нам декілька "пряників", але зі специфічним смаком. Зокрема, Німеччина зобов'язалася створити і управляти "Зеленим фондом" для України, який буде сприяти переходу на використання чистих джерел енергії, енергоефективності та енергобезпеки. Німеччина і США будуть прагнути залучати і заохочувати інвестиції в цей фонд на суму не менше $1 млрд, в тому числі від приватного сектора. Зокрема, Німеччина обіцяє поповнити його на $175 млн в якості гранту і буде збільшувати внески.

На кошти цього "Зеленого фонду" буде просуватися використання поновлюваних джерел енергії, розвиток водневих технологій, енергоефективність, поступова відмова від використання вугілля і підтримка вуглецевої нейтральності. Також Німеччина призначить спеціального посланника, якому будуть виділені фонди в розмірі $70 млн.

На думку експертів, подібні "пряники" жодним чином не дозволять компенсувати втрати доходів від транзиту російського газу.

"$1 млрд — це взагалі ні про що, і ще залишається питання: як вони будуть використані. Адже частина грошей може піти на оплату послуг консультантів, які будуть нам розповідати, що потрібно робити", — зазначив Андріян Прокіп.

$70 млн, обіцяних в якості допомоги по відмові від використання вугілля, — це крапля в морі. Оскільки такі програми коштують просто нечуваних грошей. Зокрема, за підрахунками фінської компанії Wärtsilä Energy, поступове виведення вугільних ТЕС з експлуатації в Україні може коштувати близько 50 млрд євро.

Історія ж з водневими технологіями взагалі під сумнівом — незважаючи на бравурні заяви українських чиновників, це технологія на далеку перспективу, і поки вона стане реальною в Україні, може пройти багато років.

Нарешті, ще один найважливіший аспект щодо роботи "Зеленого фонду", якщо він дійсно буде створений. Наскільки корисним він буде для України — залежить від того, на яких умовах приватні інвестори, яких збираються залучати Німеччина і США, захочуть будувати у нас потужності. Якщо на умовах "зелених" тарифів для ВДЕ, які кратно вище, ніж для інших типів генерацій, — то це зіграє в мінус для української промисловості та рядових споживачів, значно підвищивши вартість базового ресурсу. Якщо ж вдасться знайти інвесторів в "зелену" генерацію з розрахунком продавати електрику за ринковими цінами (а такі прецеденти вже є) — це буде інша розмова, адже ВДЕ-генерація вже може цілком конкурувати з традиційною.

Однак в будь-якому випадку зрозуміло, що заявлені інвестиції на $1 млрд нічого не вирішать. Для порівняння: загальний обсяг прямих інвестицій в українські ВДЕ тільки за 2015-2020 рр. оцінюється в $7,2 млрд. І не забуваємо, що ця заявлена допомога подається Німеччиною і США в якості підтримки енергонезалежності України в зв'язку з можливим зникненням російського газу в ГТС. А просто так замінити один енергетичний ресурс (газ) іншим (електрикою) теж буде непросто. Але про це партнери вважають за краще не говорити...