Гроші на руки. Чому в уряді задумалися над монетизацією субсидій

Кабінет Міністрів розробляє систему монетизації субсидій по оплаті житлово-комунальних послуг. Про це неодноразово заявляли прем'єр-міністр Володимир Гройсман та віце-прем'єр Геннадій Зубко. За задумом державних мужів, частина монетизованих субсидій повинна бути спрямована на реалізацію проектів підвищення енергоефективності і енергозбереження, що дозволить знизити вартість послуг ЖКГ для споживачів.

Однак не поспішайте радіти — грошей вам ніхто не дасть. За словами Зубка, монетизацію субсидій планується здійснити в два етапи: на першому — на рівні підприємств, які надають послуги ЖКГ. І вже на другому — на рівні населення.

Однак перш ніж займатися монетизацією, необхідно "подрехтовать" саму систему нарахування та оплати субсидій. Теперішня її форма — це шлях в нікуди. Сам уряд визнає, що запроваджена для часткового пом'якшення наслідків підвищення тарифів система субсидій виявилася порочна — мільярди гривень з бюджету вилітають в трубу, а тим часом борг населення за комунальні послуги продовжує зростати. Якщо населенню зараз видати субсидії живими грошима, неабияка частка цих коштів буде використана на що завгодно, тільки не на оплату послуг ЖКГ.

Як відомо, зараз гроші з бюджету перераховуються безпосередньо компаніям, що надають послуги ЖКГ. Однак система дає збій — борг держави перед підприємствами теплокомуненерго (ТКЕ) за субсидіями вже становить 23 млрд грн. Тобто грошей в бюджеті на субсидії катастрофічні не вистачає. З іншого боку, заборгованість населення за послуги ЖКГ, навіть при тому, що держава надає йому допомогу в оплаті, зростає і вже досягла 24 млрд грн.

Але найгірше те, що сьогоднішня система нарахування субсидій прищеплює населенню порочну практику пасивності: чекати, що за тебе заплатить держава, а самому нічого не робити для того, щоб менше платити за енергоресурси сьогодні і в майбутньому.

Навіть ті, хто піддався на вмовляння уряду знизити енергоспоживання і вклав у це свої кровні гроші, часто опинилися у фінансово гіршому становищі, ніж ті, хто не робив рівним рахунком нічого.

За доказами далеко ходити не потрібно — статті про пільги і субсидії в пресі рясніють коментарями громадян, яких спіткала така сумна доля. Наприклад, один з одержувачів субсидії пише: "Система має багато глюків. Крім опалення будинку газом, я також обогреваю його дровами. Але субсидію зміг отримати тільки на газ. Тому тепер, незважаючи на те, що опалення дровами коштує як мінімум втричі дешевше, опалюю переважно газом. Тому що на моєму особистому рахунку велика переплата, яка до того ж постійно зростає. Що буде з цією переплатою по закінченні опалювального сезону, ніхто нічого не знає. Може заберуть. Тому ця система стимулює мене спалювати імпортний газ".

Або ось ще один приклад: "Я в минулому році витратив кругленьку суму на те, щоб переобладнати свою опалювальну систему, а також закупив паливо. Все це я зробив для того, щоб обмежити споживання газу. Мій сусід виявився мудрішим і нічого подібного не робив, а тільки дивився "Юлю у Шустера" і сміявся наді мною. Тепер я топлю дровами, а він — газом. Мій сусід спалює газу на 2500 грн, з яких платить тільки 500, а решта йому компенсує держава".

За словами заступника директора Центру економічної стратегії Марії Репко, пільги покликані полегшити життя тільки бідним, які не можуть самі за себе заплатити, але замість цього вони надаються всім верствам населення приблизно порівну. Вона наводить дані Мінсоцполітики, згідно з яким 40% найбідніших сімей отримують лише половину загального обсягу пільг і субсидій, а решта дістається більш забезпеченим 60%. При цьому за безготівковим пільг ситуація ще гірше. Наприклад, для 10% найбідніших сімей частка таких пільг у загальному обсязі доходу становить лише 0,6%, а сам обсяг безготівкових пільг зростає зі збільшенням доходів і, відповідно, споживання.

Іншими словами, чим більше держава надає пільг, тим більше населення готове їх споживати: виділить в цьому році 50 млрд грн — споживемо послуг на всю суму, виділить у наступному 100 млрд грн — використовуємо і ці гроші.

І при цьому більшість населення, що одержує субсидію, не замислюється про те, що ці пільги оплачуються з їхньої ж кишені. І що вони не вічні.

Проте уряд зробив акцент не на різке зниження споживання енергоресурсів, а на компенсації значної їх частини. Судіть самі: за два роки дії програми "теплих" кредитів з держбюджету на ці цілі було видано допомоги у розмірі 1,2 млрд грн — уряд компенсував частину ставок за кредитами. Однак на субсидії з оплати послуг ЖКГ було витрачено набагато більше — близько 50 млрд грн тільки за один рік.

Уряд вже визнав, що система субсидій веде в нікуди, оскільки споживачі послуг не можуть "помацати" гроші, які їм нібито дає держава, це не стимулює їх економити і вкладати в заходи з енергозбереження.

Що ж робити? Віце-прем'єр-міністр Павло Розенко заявив, що бачить вихід у часткової монетизації субсидій — видавати громадянам грошима не весь розмір субсидії, а тільки ту її частину, яку воно заощадить. Це повинно стимулювати населення економити, щоб отримати на руки якомога більше живих грошей.

Крім того, уряд має чітко сказати громадянам: субсидії не вічні і прийде час, коли вам доведеться самим оплачувати свої рахунки.

Головний редактор журналу "Деньги" Олександр Крамаренко вважає, що ідея уряду спрямувати частину коштів від монетизації субсидій на енергозбереження — відмінне рішення. Однак це спрацює за умови, що споживачі будуть чітко знати, що субсидії не назавжди і згодом платити за це доведеться самостійно. "Потрібно оголосити, що термін виплати монетизованих субсидій — три або чотири роки. Щоб ті, хто не встиг за обумовлений термін модернізувати своє житло в частині споживання ресурсів, більше не висіли на шиї платників податків", — вважає Олександр Крамаренко.

Крім того, підштовхнути населення активніше вкладати в енергозбереження можна і більш м'якими заходами. На думку Марії Репко, це може бути зниження нормативів споживання енергоресурсів, які використовуються при обчисленні розміру субсидії, а також суттєве підвищення частки вартості послуг ЖКГ, яку сплачують громадяни, і зниження частки, яка оплачується за рахунок субсидій.

Також уряд повинен більш жорстко контролювати, кому воно дає субсидію чи немає серед них громадян, які можуть оплатити рахунки без допомоги держави (читай — інших платників податків). Тут знадобиться і непряма оцінка доходів, і відстеження руху грошей на банківських рахунках, і навіть фізична перевірка рівня життя субсидиантов працівниками соціальних служб.