Підігрітий демпінг. Як дешевий газ для Білорусі вдарить по українським заводам

Газ для Білорусі і газ для України

На зустрічі в Санкт-Петербурзі 13 липня президент РФ Володимир Путін і Олександр Лукашенко, який вважає себе президентом Білорусі, домовилися про ціну на природний газ для Білорусі на нинішній рік. Тут все просто: було вирішено, що ціна на газ для наших північних сусідів у 2022 р. не буде індексуватися і збережеться на рівні 2021-го. ( "Газпром" — єдиний постачальник блакитного палива в Білорусь.) Це означає, що ціна російського природного газу для Білорусі в 2021 р. складе $128,5 за 1000 куб. м. Що цікаво, Лукашенко і такий цінник (самий низкий для споживачів за межами РФ) вважає несправедливим і вже багато років наполягає на постачання газу за ціною для Смоленської області — щось близько $47. Але, звичайно, не отримує — і не отримає, поки Білорусь не стане частиною Росії: така давня умова Москви.

Білоруські держпідприємства (це 85% всієї промисловості країни) отримують від держави природний газ з націнкою 10-15% (у залежності від галузі та відомчого підпорядкування), але і вона з лишком нівелюється іншими державними потураннями — такими, як директивне кредитування державними банками під дуже низький відсоток.

А ось в Україні для підприємств, за даними Української енергетичної біржі, середньозважена ціна газу становить 15 662 грн/тис. куб. м у серпні і буде становитиме 18 058 грн/тис. куб. м у вересні. Тобто $582 у серпні і $671 буде в вересні віжповідно.

Виходить, у поточному місяці українські виробники будуть платити за газ в 4,5 рази більше, а у вересні — в 5,2 рази більше, ніж їх білоруські колеги.

Для порівняння ще можна привести європейські котирування: вартість природного газу на кордоні України зараз складає вже 18 691,5 грн/тис. куб. м — $694.

Фактор конкуренції

Білоруські підприємства існують не в конкурентному середовищі: ціни на їх продукцію (в тому числі, що йде на експорт) встановлює держава. Українські підприємства — в повністю ринковому середовищі. При цьому виходить, вартість такого енергоносія, як газ, для білоруських виробників у рази нижча — і вони отримують невиправдану конкурентну перевагу перед підприємствами України, які випускають аналогічну продукцію.

Це означає, що білоруські виробники з енергоємними виробництвами (наприклад, азотних добрив, машинобудування, цемент, шифер і т. д.) будуть "тиснути" українських, у яких разом з ціною на газ різко зростає собівартість.

За даними Держмитслужби, Україна в минулому році закупила у Білорусі добрив на $155 млн, наземного транспорту — на $109 млн, пластмас і полімерів — на $74 млн, хімікатів — на $50 відповідно. Це ми перерахували якраз енергоємні продукти або продукти, у складі яких велика частка природного газу як сировини. І нехай вони (на відміну від бензину, дизпалива і бітуму) не складають основи українського імпорту з Білорусі, але нашим виробникам аналогічних товарів від цього не легше. Вони можуть модернізувати обладнання, оптимізувати виробничі та управлінські процеси, вкладатися в маркетинг ...

Частка газу в собівартості добрив становить близько 70%. Так що умовний комбінат "Рівнеазот" на відкритому ринку в будь-якому випадку програє конкуренцію "Гродно Азоту", що отримує газ у чотири-пʼять разів дешевше.

В українських аграріїв найбільш затребуваними є саме азотні добрива і карбамід, аміачна селітра, сульфат амонію, карбамідо-аміачна суміш (КАС). Виробляють їх з аміаку, який синтезується з природного газу. Тому для рентабельного виробництва азотних добрив необхідний дешевий природний газ. Те, що є у білорусів, але немає в українців.

Ще один сектор, що залежний від імпорту з Білорусі, де українським виробникам складно конкурувати, — машинобудування. Україна має розвинену гірничодобувну промисловість, але не має достатнього виробництва важкої вантажної автотехніки, без якої ця промисловість не працює. Та й по інших напрямках український ринок тісно освоєно білоруськими виробниками залізничної, тракторної, спеціальної та комунальної техніки. Це і такі великі підприємства, як МАЗ або МТЗ, і багато менших компаній.

Так, наприклад, кілька великих контрактів на поставку в українські міста автобусів дозволили увійти в топ-10 найбільших білоруських компаній в Україні "дочці" холдингу "БелАвтоМАЗ" — Торговому дому "МАЗ-Україна". Обсяг його виручки за підсумками минулого року склав 1,61 млрд грн. Зокрема, на ринку вантажної техніки частка МАЗ склала 21,7%, що стало кращим показником з 2015 р. А в сегменті автобусів частка МАЗа склала 24,08%, це найбільший показник за весь період роботи "МАЗу" на ринку України.

Як Україні захиститися від демпінгу?

У кінці червня ЄС ввів економічні санкції проти Білорусі. Під них потрапив експорт з цієї країни всіх видів калійних добрив і нафтопродуктів, а також товари подвійного призначення (включаючи колісний транспорт). Також ЄС закрив Білорусі доступ на свої фінансові ринки, заборонив страхувати та перестраховувати білоруські державні фірми і установи та зупинив виплати Європейського інвестиційного банку.

Але Україна не стала вводити подібні економічні санкції. Це призвело б до кризи на ринку моторного палива: імпорт з Білорусі в 2020 р. склав близько 40% всього балансу бензину і близько 30% балансу дизельного палива в Україні. Крім бензину і дизпалива, важливий рядок білоруського імпорту — попит на який в Україні впевнено зростає, зокрема, завдяки "Великому будівництва". У минулому році споживання бітуму склало 1,2 млн т, з яких за рахунок внутрішнього виробництва вдалося закрити тільки 300 тис. т. Велика частина імпорту цієї продукції йде саме з Білорусі — 582 тис. т.

За січень-червень нинішнього року Україна імпортувала 365,6 тис. т дорожнього бітуму проти 197,7 тис. т роком раніше. Основним постачальником бітуму в Україні залишається Білорусь, яка відправила в Україну 228,4 тис. т (+50%), зайнявши 48% всього українського ринку. Для порівняння: поставки з Польщі склали всього 31,9 тис. т, з Литви — 11,5 тис. т бітуму. Ще 93 тис. т бітуму були доставлені морським транспортом з Греції, Італії, Азербайджану, інших країн.

Тобто якби Україна приєдналася до європейських санкцій, вона отримала б кризу на ринку палива (а значить, у тому числі подорожчання продуктів і зниження доходів від експорту), а також припинення "Великого будівництва" — улюбленого проєкту президента.

Але в інших галузях Україна намагається вводити загороджувальні мита. Так, у квітні нинішнього року постановою української Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі було введено мито в розмірі 35% на вантажну і автобусну техніку з Білорусі (за винятком шасі). Своє рішення комісія мотивувала встановленими фактами дискримінаційних і недружніх дій Республіки Білорусь щодо українських підприємств автомобілебудування. Вступити в силу постанова мала на початку травня.

Однак, на думку юристів, рішення комісії було неправомірним. Його прийняли з порушенням статей 2 і 19 Договору про зону вільної торгівлі. У відповідь на цей крок Білорусь ввела режим індивідуального ліцензування на імпорт українських товарів. Таким чином, обидві країни опинилися на порозі торговельної війни.

Потім Торговий дім "МАЗ-Україна" оскаржив це рішення в судовому порядку і домігся призупинення санкцій на час розгляду позову. Після чого в Україні відновився імпорт білоруської автотехніки МАЗ у безмитному режимі, а дія постанови Міжвідомчої комісії №486/2021/4411-03 призупинена ухвалою суду.

У свою чергу, Союз хіміків України зажадав ввести обмеження на імпорт білоруських азотних добрив. Відповідну антидискримінаційну заяву було подано в Мінекономіки. Українські виробники добрив хочуть таким чином частково повернути собі вітчизняний ринок складних добрив.

І якщо у випадку з хімпромом ситуація, скоріше, двояка, тому що дешеві добрива (нехай навіть з Білорусі) вигідні українському агросектору, то демпінг з боку північних машинобудівників б'є по нашій економіці.

У цілому ж Україні, щоб реально захистити своїх виробників, варто було б швидко оцінювати ринкову кон'юнктуру в тих галузях, в яких білоруські виробники реально виграють від великої різниці в цінах на газ. І настільки ж швидко — вводити антидемпінгові мита. Але при цьому примудритися не "вбити" всю взаємну торгівлю, що було б тільки на радість Москві.