Полагодити, а не викинути. Коли смартфони почнуть працювати по 10 років

Деякі читачі "ДС", можливо, пам'ятають, як ремонтували телевізор, що зламався, 30 років тому. За допомогою викрутки, паяльника і схеми, яка додавалася до інструкції. Це займало час, але коштувало дуже дешево (якщо сам паяти вмів і відрізняв резистор від конденсатора). 20 років тому ремонтували вже за допомогою викрутки і тихого, доброго слова на адресу виробника — міняти доводилося всю плату цілком, а коштували вони недешево.

15 років тому в разі поломки замінювався відразу цілий блок: хвилинна справа, але по сімейному бюджету било дуже сильно. А коли автор цих рядків п'ять років тому випадково розбив ЖК-панель свого нового телевізора, викликаний майстер сумно подивився і сказав: "Я, звичайно, можу замінити. Але вам швидше і дешевше буде купити новий телевізор".

Однак тепер, схоже, маятник може качнути в іншу сторону. На хвилі "зеленого курсу" і боротьби з глобальним потеплінням — тобто проти засилля "одноразових речей" — на Заході набирає силу рух "право на лагодження". Причому дуже швидко: у Франції та ряді штатів США вже приймаються закони, які прямо зобов'язують виробників споживчої техніки робити так, щоб її міг відремонтувати більш-менш кваліфікований власник. Ну або хоча б ремонт був можливий у звичайній майстерні за рогом, а не в авторизованому сервісі.

Саме так виглядає одна з граней боротьби за порятунок планети: відповідальне споживання, яке означає не тільки відмову від пластику або авіаперельотів, а й тривале використання речей.

Приречений застаріти

Спочатку про це говорили конспірологи, потім заговорили економісти. Адже швидко стало зрозуміло, що терміни " заплановане старіння " і "неремонтоздатність" відображають реальний стан справ. Дійсно, йдеться про справжню бізнес-стратегію: насправді ніхто не заважає виробникам випускати різні вироби (хоча б деякі) з терміном служби в кілька десятків років. Ось тільки компаніям це невигідно, тому що чим довше прослужить річ, тим пізніше споживач купить нову.

Звідси просте, але неприємне для кінцевого споживача рішення: ресурс речі повинен бути штучно обмежений. Звичайно, скажімо, меблів або посуду це не стосується, а ось смартфони, кавоварки, лампочки або автомобілі довше визначеного терміну, як правило, не живуть.

Про те, що виробники штучно скорочують ресурс своєї продукції, одним з перших розповів Джайлз Слейд, автор книги "Зроблено, щоб зламатися". У ній, зокрема, була історія горезвісного "Картеля Фебус" (Phoebus cartel): у 1920-х керівники провідних світових компаній, що виробляють лампи розжарювання, — німецької Osram, британської Associated Electrical Industries, голландської Philips і американської General Electric — домовилися штучно скоротити термін служби своїх виробів до 1000 годин.

Усе це розкрилося лише через кілька десятиліть, в 1955 р., коли держоргани і журналісти почали проводити свої розслідування. "Цей картель — найочевидніший випадок запланованого застарівання, тому що були знайдені документальні докази", — писав Джайлз Слейд.

Сьогодні ніхто особливо і не приховує, що виробники електронних пристроїв, автомобілів та іншої техніки навмисно скорочують термін служби своїх виробів, щоб змусити споживача купувати все нові і нові зразки. Самі корпорації навіть придумали струнку систему виправдань — мовляв, заплановане старіння потрібне, щоб бізнес міг реагувати на постійно мінливий попит. І взагалі, це лише частина загальної культури споживання. А бізнес просто реагує на смаки покупців.

Звідси і відбувається те, що в корпоративній культурі приховують за евфемізмом "регулювання ресурсу", — це коли певні деталі спеціально роблять менш довговічними, через що вони відмовляють раніше, тим самим роблячи виріб загалом непрацездатним.

А ось тут уже починає діяти другий "демон" — неремонтоздатність. Деталь, що відмовила, зашита в цілий блок, який можна поміняти тільки цілком. І зробити це можна тільки в майстерні, що отримала ліцензію у виробника, купивши цей самий блок у цього ж виробника. Інакше — втрата гарантії, а то і судове переслідування.

У результаті вартість ремонту починає бути порівнянною з ціною самого пристрою. Тобто споживачеві вигідніше купити новий гаджет або, скажімо, побутову техніку, що виробникові і було потрібно.

Що цікаво, в капіталістичній економіці це всіх влаштовувало рівно до того часу, поки на сцену не вийшла нова впливова сила — "зелені", які завзято взялися рятувати планету від людей. Вони швидко пояснили схвильованому глобальним потеплінням суспільству, що міняти смартфон щороку, а пилосос кожні два роки — це безвідповідальне споживання, оскільки ці речі здатні ще працювати і працювати, а невиправданий випуск нових замість них тільки забруднює навколишнє середовище.

Нова ера ремонтованих речей

Під тиском "зелених", з одного боку, і незадоволених споживачів, з іншого боку, бренди замислюються про відмову від концепцій запланованого старіння і неремонтопридатності.

Це насамперед заслуга активістів, які виступають за право на ремонт і які змогли довести в судах із залученням експертів, що багато виробників побутової електроніки, меблів та медичної техніки навмисно монополізували ринок післяпродажного обслуговування своїх продуктів заради отримання доходу від ремонтів і планового обслуговування, а також для збільшення продажів нових продуктів.

Також було доведено, що багато компаній свідомо роблять недоступними запасні частини або інструкції, необхідні для самостійного ремонту їх продуктів. Або навіть проєктують компоненти таким чином, щоб їх було складно розібрати для ремонту і вони були несумісні з неавторизованими запасними частинами.

Видання Wall Street Journal з цього приводу цитує співзасновника лондонської некомерційної організації Restart Project Уго Валлаурі: за його словами, завдяки контролю над ремонтом компанії можуть підштовхувати клієнтів до викидання електроніки, роботу якої цілком можна було відновити.

Закони та маркетинг

Ще більш важливо, що в останні роки рух за право на ремонт, що набрав вагу по всьому світу, привернув увагу законодавців у результаті спільної кампанії різних груп споживачів і активістів із захисту навколишнього середовища.

У результаті закони про право на ремонт були запропоновані в ряді штатів США — від Арканзасу до Вашингтона. За межами Сполучених Штатів поки що лідирує Франція: там уряд почав вимагати від виробників певних електронних пристроїв оцінювати ремонтопридатність своїх продуктів за шкалою від 0 до 10. Чим ближче оцінка продукту до 10, тим легше його ремонтувати. Apple, наприклад, привласнила своєму iPhone 12 Pro Max індекс 6.

Чекаючи все більш масового прийняття законів про право на ремонт і посилення державного регулювання, виробники самі починають робити запасні частини та інструкції, необхідні для ремонту їх продуктів, доступними для всіх бажаючих. Деякі компанії — такі як виробник електроніки HTC — вже почали навіть робити на цьому собі рекламу, розповідаючи, що вони надають клієнтам більше можливостей для ремонту несправних виробів, а також дбають про сталий розвиток.

Інший приклад — IKEA, яка раніше продавала клієнтам запасні частини (гайки, болти і гвинти) в магазинах, а в 2020 р. дозволила замовляти їх безкоштовно через інтернет. Зараз компанія шукає способи продавати запасні частини, такі як підлокітники, подушки і передні панелі ящиків, щоб не змушувати клієнтів міняти меблі цілком.

У квітні нинішнього року в ЄС почали діяти додаткові положення загальноєвропейської Ecodesign Directive, яка встановлює екологічні вимоги до електроприладів. Тепер виробники повинні почати вносити такі зміни в конструкції приладів, щоб їх ключові вузли можна було легко замінити без професійної допомоги. А крім того, забезпечувати доступ до запасних частин усім бажаючим і надавати технічну інформацію незалежним ремонтним майстерням. До кожного побутового приладу буде додаватися докладна інструкція по збірці і розбиранні його ключових вузлів, причому за допомогою простих домашніх інструментів: викрутки, плоскогубців або гайкового ключа.

Не все так райдужно

Скептики кажуть, що великі технологічні компанії не просуватимуть пристрої, придатні для ремонту, оскільки це є руйнівним для їх бізнес-моделей. З іншого боку, деякі IT-виробники змушені послаблювати жорстку політику щодо ремонту під тиском споживачів, не чекаючи, поки цього вимагатиме закон або постанова уряду.

У 2019 р. Apple після низки скандалів почала поставляти деяким незалежним ремонтним підприємствам в США запчастини, інструменти, навчання, керівництва з обслуговування і діагностики для післягарантійного ремонту iPhone. А два місяці тому компанія оголосила, що включить комп'ютери iMac в програму незалежного ремонту і розширить її до більш ніж 200 країн. Ну а наступні "яблучні продукти" первісно будуть більш ремонтопридатні. Але поки що за спробу відремонтувати iPhone у майстра в сусідньому будинку ви гарантовано втратите гарантії.

Проте противники "права на ремонт" і заборони на заплановане старіння вказують, що взагалі-то швидкий товарообіг стимулює економічне зростання і створює робочі місця. А необхідність постійно випускати нові гаджети, щоб витягнути більше грошей зі споживачів, мовляв, служить двигуном інновацій.

Але зараз явно не їх час. Тому наступний ваш смартфон, цілком імовірно, прослужить довше, ніж нинішній.