Чому прикордонні родовища газу України міняють власників
В кінці січня ЗМІ повідомили про угоду між кіпрською Burisma Holding Миколи Злочевського та Serinus Energy польського енергетичного магната Себастьяна Кульчика. Resano Trading LLC, яка входить в групу Burisma, підписала договір про викуп у Serinus Energy Inc. 70% газодобувної компанії "КУБ-Газ". Ця угода безпосередньо стосується держполітики у сфері переміщення газу з окупованих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО). ТОВ "КУБ-Газ" вважається одним з провідних газотрейдерів нашої країни і найбільшим недержавним газодобувним підприємством у зазначених регіонах. За реалізацію політики контролю поставок газу на окуповані території відповідає НАК "Нафтогаз України".
Напередодні великої реформи
Цікаво, що буквально в процесі зміни власника "КУБ-Газу", НАК також змінила підвідомчість. Раніше куратором компанії було Міненерго, який відповідав за роботу всіх інших галузей паливно-енергетичного комплексу. Але з недавніх пір вона перейшла під початок Мінекономрозвитку, яке відповідає за цільові програми капіталовкладень та залучення іноземних інвестицій. Саме це і стало вирішальною причиною для переведення НАК на його піклування. Пошуку капіталовкладень повинна сприяти реформа газового сектору, яка на заключному етапі (не раніше 2017 р.) передбачає підготовку конкурсу на право концесії частини української ГТС і підземних сховищ газу іноземними інвесторами для подальшої модернізації державної газової інфраструктури.
В обов'язки нового розпорядника "Нафтогазу України" також увійшло рішення оперативних завдань, пов'язаних з політикою роботи і розвитку газової промисловості. Зокрема, мова йде про контроль над операціями "Укртрансгазу" на територіях проведення АТО та недопущення незаконного переміщення газу з ОРДЛО або у їх напрямку. Зростання обсягів незаконно надходить блакитного палива або його відбору в цих районах може призвести до формування ринку сірого імпорту газу в Україну. Наприклад, у вигляді відбору газу за судовими рішеннями в рахунок погашення заборгованості або за іншими схемами. Таким чином, йде з ОРДЛО газопровід може незаконно заповнюватися російським "Газпромом" або уповноваженими їм особами. А компанії по цей бік лінії фронту зможуть через суд домагатися підстав для відбору цього ресурсу в точках прийому на магістральних газопроводах біля кордону АТО. Зробити це, наприклад, можна під приводом погашення боргів який-небудь великий або маленькою енергетичної компанії з Донецька, яка має подвійну прописку — "і тут, і там".
За короткий час сумнівні постачання і формується ними сірий ринок здатні підірвати фінансовий стан НАК та її дочірніх компаній. Це, в свою чергу, може знизити вартість пропонованих активів і поховати намічені Україною газові реформи. Навіщо, наприклад, брати в концесію магістральний газопровід з Новопскова на Запоріжжі, якщо поруч через кордон проходить якийсь неконтрольований "Укртрансгазом" приватний газопровід. Тиск з нього по різним хитромудрим судовим схемами зможе скидатися в загальну ГТС.
На куратора НАК звалилася неабияка відповідальність. Судячи з обставин недавньої відставки глави Мінекономрозвитку Айвараса Абромавичуса, пристрасті з його відходом розкалилися якраз по причині координації його міністерством НАК "Нафтогаз України".А саме, з-за кандидатури на посаду заступника міністра, який повинен відповідати за питання розвитку цієї компанії. У тому числі за роботу з ймовірними іноземними інвесторами-учасниками майбутніх тендерів на право спільного з "Укртрансгазом" використання ПСГ або конкурсів на право концесії частини або всієї української ГТС.
Коли піде сірий імпорт
Навіщо колишньому головному акціонерові "КУБ-Газу" Яну Кульчику знадобилося в свій час вкладати гроші в досить проблемні і до війни прикордонні газові активи України, пояснювалося його стратегією. Цілком можливо, що належить Кульчикам энергораспределительная компанія Polenergia розраховувала на участь у приватизації державних акцій польського хімічного гіганта Grupa Azoty S. A. (вона намічалася на 2014-2015 рр., але була відкладена). Для стабільної роботи цього хімконцерну потрібно було понад 2 млрд кубів газу в рік. Просунутому претенденту на акції для забезпечення майбутньої ліквідності своїх паперів і стабільної роботи азотних комбінатів треба було розвивати інвестиції у видобуток газу в різних країнах. Насамперед у сусідній Україні і її прикордонних районах. Адже саме вони могли б забезпечити імпорт блакитного палива в Польщу за схемами, альтернативним російському "Газпрому". На відміну від попереднього головного польського акціонера "КУБ-Газу" мотиви придбання її акцій компанією Burisma поки залишаються незрозумілими для громадськості. Є ймовірність, що в плани нових інвесторів входить намір створити сірий ринок переміщення газу через зону АТО. Або ринок імпорту газу, паралельний системі НАК "Нафтогаз України". Але зараз можна лише відзначити, яким дивним чином збіглися за часом несподівані кадрові перестановки в новому відомстві-розпорядника "Нафтогазу України" та оприлюднення зміни власників одного з найбільших приватних газовидобувних компаній.
Що поляки роблять в Луганську
Колишній головний польський інвестор "КУБ-Газу" Ян Кульчик, купуючи компанію на початку поточного десятиліття, судячи з усього, робив ставку саме на різноманітність форм контролю над газопроводами в частині прикордонних територій України. Крім недержавного газопроводу Таганрог—Маріуполь, який давно був побудований на кошти ПАТ "Азовсталь", поза системи власності "Укртрансгаз" знаходиться транскордонний газопровід Марковское—Чертково, який пов'язує прикордонні родовища газу півдня Луганської області та Ростовської області РФ. В останні роки перед російською агресією цей газопровід не показував ніякої офіційної активності. Але раніше, аж до 2005-2006 рр., він десятиліттями окремим рядком входив у міжурядові українсько-російські угоди про постачання газу поряд з зазначенням відвантажень блакитного палива "Газпромом" на адресу "Нафтогазу України". Максимальний офіційний обсяг поставок по трубі з РФ на Маріїнське був невеликий — не більше 0,5 млрд куб. м. Це одно споживання середнього за розміром українського обласного центру. Митний контроль здійснювався на базі давно простроченого міжнародного договору про спільну розробку родовищ, терміни якого автоматично продовжувалися.
Купуючи акції компанії з ліцензією на родовища газу в Луганській області, польська Kulczyk Investments як грамотний власник було детально поінформовано про такий різнопланової інфраструктурі імпорту газу в цьому регіоні. Мабуть, з тих же міркувань, партнером нині покійного Яна Кульчика і власником 30% акцій "КУБ-Газу" стала американська компанія Cub Energy. Одні джерела в українській пресі наполягали, що її власником є абсолютно незалежний український газотрейдер Михайло Афендіков. Інші стверджували, що компанія є авуаром деяких бізнесменів з оточення донецького вугільного магната Юхима Звягільського, які вважаються ініціатором будівництва транскордонного газопроводу Марковское—Чертково. Поряд з 30%-ю часткою в п'яти нафтогазоносних дільницях Луганської області, Cub Energy належать п'ять ліцензійних площ в Закарпатській області.
