Чому Іран запізнився з виходом на ринок нафти в Україні
Вперше в історії відносин між Україною та Ісламською Республікою Іран остання сторона офіційно заявляла про зацікавленість до наших НПЗ. 25 квітня посол Ірану в Україні Мохаммад Бехешті-Монфаред заявив, що іранські компанії планують розпочати постачання нафти і газу на український ринок, а також взяти участь у модернізації НПЗ на території нашої країни, в тому числі, для розширення можливостей зберігання нафтопродуктів. Напередодні про плани модернізації галузі заявляв новий глава Міненерговугілля Іван Насалик. "У нас є п'ять заводів, але в них глибина переробки не більше 55%, потрібно модернізувати один, але щоб вихід був 93%. Вартість такого проекту може скласти близько $1 млрд", - сказав він.
Петро Димінський, багаторічний діловий партнер Івана Насалыка, входить у число акціонерів групи "Континіум" (мережа АЗС WOG), яка оперує давно не працюють Херсонським НПЗ. Зважаючи на це ЗМІ почали припускати, що плани залучення інвестицій в модернізацію торкнуться в першу чергу саме цього підприємства. Поряд з звичайною продукцією переробки нафти, нішею Херсонського НПЗ на ринку традиційно було виробництво флотського мазуту для бункерування суден. Незважаючи на заявлені з 2014 р. плани залучити в Херсон інвестиції китайського гіганта PetroChina, до останнього часу компаніям групи "Континіум" не вдавалося результативно залучити зарубіжних інвесторів для відновлення роботи цього підприємства.
Цим зусиллям не допомагали ні зростання попиту на мазут, ні інші привабливі сторони інвестування в Херсонський НПЗ. Однією з них є те, що цей завод розташований поруч з нафтоперевалочним комплексом ДП "Підприємство по забезпеченню нафтопродуктами". Таке позитивне властивість відрізняє Херсонський НПЗ від ще одного заводу, що простоює - Одеського НПЗ. Він розташований у межах щільної міської забудови, і помітно віддалений від нафтогавані Одеського морського торговельного порту. Нішею Одеського НПЗ на ринку довгі роки був випуск авіаційного гасу і реактивних бензинів для авіації.
Технологічно проста у виготовленні мазутна продукція Херсонського НПЗ є більш масовою і дешевою, ніж паливо Одеського підприємства. Крім цього, на відміну від приналежного "Континіуму" Херсонського НПЗ, підприємство з Одеси знаходиться в процесі банкрутства, а його активи заарештовані і передані в управління входить до складу Міненерговугілля державного підприємства "Укртранснафтопродукт", що сильно ускладнює інвестування в нього. Все це грає на руку заводу Димінського і його партнерів Степана Івахіва та Сергія Лагура, даючи їм шанс скористатись планами Ірану щодо виходу на український ринок нафтопродуктів.
Правда, встигнуть іранські компанії зробити це раніше за інших конкурентів, поки що велике питання. У попередні роки основною перешкодою інтересу компаній Ірану до українського ринку були міжнародні санкції і слабка логістика. Санкції з минулого року почали зніматися, але друга проблема нікуди не поділася. Прямого нафтопровідного сполучення між Україною та Іраном немає. Це ставить поставки в повну залежність від комерційних умов проходу танкерів в Україну через турецьку протоку Босфор, що позначається на ціні нафти. Альтернативою Босфору багато років розглядався стагнуючий ще 2007 року проект будівництва в Туреччині нафтопроводу Джейхан-Самсун, що з'єднує Чорне і Середземне моря. Проект ініційований консорціумом Trans-Anatolian Pipeline Co. (ТАРСО), який створили італійська Eni і турецька Сalık Holdings. До початку з 2015 року періоду глибокої політичної конфронтації між РФ і Туреччиною, ТАРСО ігнорував потреба Ірану в поставка нафти Чорне море.
Цей проект орієнтувався на зворотний напрямок, і російську компанію "Роснефть". Але зараз все змінилося. 7 квітня, напередодні провального нафтового саміту ОПЕК в Досі, Тегеран відвідав президент Туреччини Реджеп Ердоган, який в черговий раз отримав запевнення Ірану в зацікавленості перетворити турецький ринок в транзитний хаб для постачань іранського газу і нафти. Конкретні зовнішньополітичні суперечності між країнами, такі, як підтримане Іраном втручання РФ у війну Сирії, не завадило двом країнам закріпити далекосяжні плани транзиту іранської нафти і газу в Європу через турецьку територію. Через якийсь час ці плани позначаться на повороті проекту ТАРСО від "Роснефти" іранських компаній.
Поки що такої готовності немає з простої причини -- російський капітал з 2014 року почав застосовувати нову стратегію утримання свого панування на українському ринку. Вона складається в практиці переписування російських активів на партнерів або довірених осіб в третіх країнах, які будуть боротися за недопущення виходу конкурентів з інших країн на український ринок. Практика подібної манери утримання ринку почалася з продажу в 2014 році мережі з 240 АЗС компанії "Лукойл-Україна" австрійської AMIC. Потім до початку 2015 року російська "Трансбункер Південь" передала свої українські активи дружньому сінгапурському трейдеру Daxin. Незабаром після цього група "Альянс Україна", яка управляє близько 140 АЗС Shell в нашій країні, вийшла з орбіти російського бізнесмена Муси Бажаєва, і тепер вказує своїм бенефіціаром якусь Ірину Чернюк Філіпу з Кіпру. Остання, втім, вважається довіреною особою колишнього першого віце-президента "Роснефти" Едуарда Худайнатова.
Якщо така тенденція продовжиться, підключення іранських компаній до проектів модернізації Херсонського НПЗ може перетворитися в складний і майже неймовірний процес. Варто нагадати про те, що на відміну від США та ЄС, які в 2015 році ввели санкції проти "Роснефти" і її голови Ігоря Сечіна, Україна поки ніяк не обмежила операції цієї компанії. Незважаючи на те, що прямі поставки нафтопродуктів з РФ в Україну в минулому році склали близько 20% всього імпорту, "Роснефть" так і не з'явилася в затвердженому влітку 2015 р. списку українських санкцій. Це значить, що поки Іран готується до виходу на український ринок, російському капіталу у Києві ніщо не заважає захищати український ринок від небажаної конкуренції з боку постачальників близькосхідної нафти і нафтопродуктів. І цілком можливо, що до моменту приходу в Україну іранських або китайських інвесторів з проектами реконструкції НПЗ, російські нафтокомпанії з допомогою партнерів з Швейцарії, Австрії або Сінгапуру вже займуть на ринку України нові позиції.
