Без рук і мізків. Скільки буде коштувати Україні повернути заробітчан (ІНФОГРАФІКА)
У 2015-2017 роках одночасно за межами України перебували 2,6-3 млн заробітчан, більшість з яких - сезонні мігранти, зайняті в будівництві, роботі в домогосподарствах, агросекторі, промисловості, торгівлі та на транспорті. Найчастіше саме в цих видах діяльності, особливо в західних регіонах країни, роботодавці скаржаться на брак кадрів.
Основні причини трудової міграції - бажання людей більше заробляти, меншою мірою - отримати кращі умови праці. Тому змінити ситуацію з відтоком "мізків і рук" складно. Як показує досвід інших країн Східної Європи, наприклад, Польщі, Чехії і Болгарії, мільйони людей виїжджають на заробітки в інші, особливо сусідні країни, якщо там рівень зарплат набагато вище. З урахуванням паритету купівельної спроможності (ПКС) середня зарплата у Польщі - $2307, а в Німеччині - $5242. Такі дані Міжнародної організації праці за 2016 р. При цьому близько 2,5 млн поляків щороку їздять на заробітки за кордон, причому в Німеччині працюють близько 700 тис.
Але Польщі і іншим східноєвропейським країнам ЄС пощастило: у них під боком є Україна, де середня зарплата у 2016 р., згідно з тим же дослідженням, становила $768 по ППС. Зараз цей показник трохи збільшився, але суттєво не вплинув на ситуацію - українці заміщають робочі місця, кинуті поляками, чехами, болгарами...
Підкреслимо, що ці показники середньої зарплати вже скоректовані на рівень цін (у країні призначення життя дорожче). Якщо ж ми хочемо знати, скільки люди виграють, коли працюють сезон за кордоном, а потім повертаються назад, потрібно порівняти заробітки в перекладі на долари за банківським курсом: у Польщі зараз середня зарплата перевалила за $1000, у нас - втричі нижче.
Зрозуміло, що зі зростанням економіки в Україні тільки посилиться дефіцит робочої сили. А недолік одного фактора виробництва, як відомо, не може постійно і ефективно заповнять іншими (наприклад, праця - капіталом) і врешті-решт призводить до підвищення собівартості продукції, зменшення випуску і гальмування економічного зростання. І як бути? Перші відповіді прості: або постаратися утримати своїх людей, або заповнити вакансії мігрантами з третіх країн. Проблема в тому, як це зробити.
Хоча при багаторазовому розрив у зарплатах заробітчан будинку не втримати, радує, що на сьогоднішній день близько 70% з них - це маятникові або короткострокові мігранти (до одного року межами країни), а значить, вони не розривають зв'язків з батьківщиною. У такому разі нашій державі важливо створити умови для розвитку малого бізнесу, адже багато мігрантів на свої заробітки можуть накопичити стартовий капітал для відкриття власної справи вдома.
Ще один спосіб поліпшити ситуацію - переорієнтувати заробітчан на внутрішній ринок: люди з регіонів з низькими зарплатами можуть значно поліпшити свої доходи у більш забезпечених населених пунктах України. І тут не завадила б держпрограма підтримки внутрішніх трудових мігрантів. У цьому контексті критично важливо покращити інфраструктуру - починаючи від доріг і закінчуючи гуртожитками для працівників. Більш того, якщо не брати середню білу зарплату взагалі (яка у нас занижена і включає малі заробітки в бюджетній сфері), а в конкретних галузях - фактор оплати праці стає не таким вже і критичним. Наприклад, середня зарплата на будівництві в Польщі, за даними сайту vsetut.pl, становить трохи більше 4000 злотих, це близько 29 тис. грн. У той же час українські сайти працевлаштування у Львові пропонують зарплату в будівництві 15 тис. грн. Це вже не багаторазовий розрив. При належному рівні інфраструктури для деяких мігрантів-будівельників близькість до будинку і менші витрати у місті зайнятості могли б переважити таку різницю у зарплаті. До речі, в уряді так і вважають: коли середня зарплата в Україні сягне $500 - міграційні настрої підуть на спад.
Та й в цілому фірми повинні конкурувати за персонал не тільки зарплат, але і умовами роботи, а також якістю соціальних гарантій. Це вже зрозуміли деякі найбільші компанії, які можуть дозволити собі додаткові витрати. Скажімо, днями "Нова пошта" забезпечила свій 26-тисячний штат медичною страховкою, визнавши, що доводиться конкурувати за працівників з іншими країнами.
Варто подумати і про молоді - спробувати поповнити ряди працівників завдяки дуальному освіти, при якому теоретична частина підготовки проходить на базі освітньої організації, а практична - на робочому місці. Такі студенти зазвичай зобов'язуються, отримавши диплом, відпрацювати певний термін у "свого" роботодавця.
А ось масово залучати працівників з інших країн в Україні навряд чи вийде. Потенційні мігранти беруть до уваги не тільки рівень зарплати, а також витрати на переїзд. Величезне значення має майбутня розлука з близькими та друзями з урахуванням відстані до країни призначення. Чим воно більше, тим більшою повинна бути різниця в зарплаті, щоб перекрити всі витрати. А її немає. Тому умовні в'єтнамці до нас не поїдуть, хіба що - молдавани (вони близько і трохи бідніше) або африканці з найбідніших країн. Але перше не вистачить, а другі навряд чи зможуть добре адаптуватися і стати ефективними працівниками.
