Нобелівка-2020 з економіки. Чому наша Prozorro — жалюгідний примітив

Поведінкове "розшивання"

Премія з економічних наук памʼяті Альфреда Нобеля заснована шведським центральним банком і вручається Шведською королівською академією наук в одній хвилі з іншими номінантами, хоча дана нагорода є "додатковою", яка не входить в спадщину Альфреда Нобеля, який особисто визначив перелік галузей науки, що підлягають номінуванню. Економісти стали отримувати заповітні золоті медалі з 1969 р., хоча сама економіка, виходячи з дефініцій, наукою в традиційному розумінні цього терміна називатися не може. Більш того, якщо підходити до розуміння сучасної економіки з позицій Арістотеля, то нинішня модель взаємовідносин учасників ринкової гри в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільних благ, швидше за все, є хрематистикою, тобто антиподом економіки, тому що заснована вона на обовʼязковому отриманні кінцевої вигоди.

У цьому контексті нинішні нобелівські лауреати є номінантами з хрематистики, тому що їх ідеї були реалізовані в контексті аукціонних моделей системи ринкової гри, а будь-який аукціон — це якраз і є максимізація прибутку як для продавця, так і для покупця (як не парадоксально це звучить).

Але для початку звернемося до біографічних даних наших лауреатів. Тут ми стикаємося з першою складністю: даних цих у відкритому доступі не так вже й багато.

Пол Р. Мілгром — вчений і викладач з США, карʼєра якого розвивалася в Мічиганському і Стенфордському університетах (навчання) і в Північно-Західному і Єльському (викладання). Важливий факт — в 1996 р., коли "Нобеля" з економіки присудили економісту Вільяму С. Вікрі, він виступив з номінаційною промовою замість нього (чому цей факт важливий — ми пояснимо трохи пізніше). Мілгром — член Американської академії мистецтв і наук та Національної академії наук США. Автор наукових робіт: "Угода та вплив витрат і організація економічної діяльності", "Роздуми про цінову дискримінацію" та багатьох інших. Ну а зараз він отримав Нобелівську премію з економіки за "удосконалення теорії аукціонів і винахід їх нових форматів".

Науковий компаньйон Мілгрома — Роберт Б. Вілсон — пройшов приблизно такий же шлях університетського викладача: Гарвард, Стенфорд. Президент Економетричного товариства США. Автор робіт "Нелінійне ціноутворення" і "Конкурентні стратегії в бізнесі".

Якщо проаналізувати кейси нобелівських лауреатів останніх років, то ми побачимо, що теми премій класифікуються в основному за трьома напрямками:

• поведінкова економіка;
• актуальні політкоректні теми;
• інноваційні моделі зростання.

До третьої групи можна віднести багатьох лауреатів, які формували свої економічні моделі зростання, як, наприклад, Пол Ромер кілька років тому. До другої групи зарахуємо торішнє нагородження — Майкла Кремера, Естер Дюфло і Абхіджіта Банерджіза за дослідження проблем бідності. А до першої групи якраз і відносяться премія Річарда Талера (2017 р.) і нинішня — Уїлсона і Мілгрома.

Поведінкові моделі в сучасних умовах покликані розшити слабкі місця неокласичних економічних теорій та їх міксових більш "молодих" відгалужень, вивчаючи поведінки субʼєктів ринкової гри на мікрорівні.

Приблизно такою ж "розшивкою" є і "теорія аукціонів", запропонована Уїлсоном і Мілгромом.

У першу чергу вона дозволяє подолати так зване прокляття переможця, коли покупець товару на аукціоні вважає, що багаторазово переплатив за лот. Протилежністю цій ситуації є відчуття продавця, що на аукціоні він не отримав максимально можливу ціну. Якщо мова йде про покупку картини Ван Гога, то відчуття переплати носить досить субʼєктивний характер. Але зовсім інші емоції виникають на фініші аукціонів, де предметом торгів є реальні економічні активи або право користування ними (включаючи майнові права). Тут класика жанру — приклади продажу права на видобуток нафти в Мексиканській затоці (США). Аукціони, що проходили в другій половині XX ст., часто закінчувалися парадоксальними результатами: в запалі боротьби нафтовидобувні компанії робили настільки високі ставки, що в підсумку вартість нафти в свердловинах була менша за вартість права видобутку, купленого на торгах… Причину переплати, до речі, достовірно не вдалося сформулювати в скільки-небудь адекватних моделях досі.

Тест Базермана

У цьому плані дуже показовий тест професора Макса Базермана, який він проводив серед своїх студентів Гарвардської бізнес-школи. Базерман пропонував слухачам в аудиторії "купити" банкноту номіналом $20. Правила аукціону були наступними: учасники не повинні координувати свої дії між собою; крок ставки — один долар; ставки робляться учасниками по черзі; і, нарешті, той, хто посів друге місце, віддає організатору аукціону гроші в еквіваленті своєї фінальної ставки.

Якщо виходити з положень банальної логіки, то для переможця має сенс "купити" двадцятку максимум за $19. В такому випадку другий учасник віддасть свою ставку у $18 організатору торгів, який також отримає від переможця $19, тобто сумарно заробить на двадцятці $37, а переможець — $1. Але в реальності середня вартість проданої 20-доларової купюри склала за період спостережень $85 з рекордним продажем у $407. За словами Базермана, як правило, основний пелотон учасників розпадається після проходження позначки в $10 і надалі змагаються дві-три людини, якими рухає вже не економічна доцільність, а такі фактори, як престиж або бажання банально мінімізувати збитки на виграні $20 …

Аукціони Вікрі

Історію теорії аукціонів можна почати з Вільяма С. Вікрі, американського економіста з Канади, який удостоївся Нобелівської премії в 1996-му, але, на жаль, помер, і замість нього нагороду отримував нинішній лауреат Мілгром. Природно, аукціони існували і до Вікрі. Як правило, вони були двох типів: англійський — класичний аукціон з підвищенням ціни (хто більше заплатив, той і виграв) і голландський — зі зниженням ціни (вигравав той, хто перший зупинив зниження і зробив ставку). Голландські аукціони, зокрема, дуже любив наш Національний банк під час продажу валюти банкам в період валютних криз.

Вікрі припустив, що ключовою проблемою для учасників аукціонів є те, що вони часто приймають рішення, які базуються на неповній, асиметричній інформації. Прославився вчений і своїми фіскальними моделями зі знаходження рівноважної точки податкового навантаження, при якій (в разі оподаткування праці) відбувається стимулювання зростання продуктивності і зарплат, а не навпаки. Його відомий девіз непогано б завчити нашим міністрам фінансів і апологетам консервативної бюджетної політики: "Прагнути треба не до збалансованого бюджету, а до збалансованого ринку праці".

Однак "Нобеля" він отримав саме за розвиток "економічної теорії асиметричної інформації". Під таким складним формулюванням маються на увазі так звані аукціони Вікрі, а саме алгоритм проведення однораундного закритого аукціону, коли учасники не знають про ставки один одного. Ноу-хау в тому, що перемагає той, хто запропонував максимальну ціну, але оплата лота здійснюється за ціною учасника, який посів друге місце. Зараз методологія таких аукціонів активно застосовується не тільки при організації торгів, а й в системах онлайн-реклами. Як підваріанти аукціону Вікрі розглядають продаж множинних ідентичних (подільних) і неподільних товарів. У першому випадку всі учасники, які виграли, оплачують товар за ціною незадоволених пропозицій (аукціон з однорідною ціною). Тобто проходять кілька раундів по різних групах товарів (якщо вони подільні), по кожній з них визначається ціна незадоволеної пропозиції, що максимально близька до переможної ставки. Як правило, вона ж і є максимально справедливою.

Отже, економічна важливість аукціонів Вікрі полягає в тому, що покупка здійснюється за ціною, максимально наближеною до істинної цінності товару.

Надалі теорія аукціонів Вікрі була трансформована в моделі оптимізації Вікрі-Кларка-Гровса, коли кожен учасник аукціону сплачує з урахуванням того, як його ціна впливає на інших. Тут існує класичний приклад з продажем двох яблук трьом учасникам А, В і С, коли учасники А і В запропонували за одне яблуко $5 і $2 відповідно (тобто в сумі $7), а С — $6 за обидва. Потрібно просто визначити вплив кожного продавця на інших в разі його відсутності. Припустимо, учасник А гіпотетично відсутній, тоді виграє С і його ставка в $6, а учасник В не зміг би купити своє яблуко за $2. Тому А платить різницю між С і В, тобто $6-$2 = $4. Якщо ж не було б (гіпотетично) учасника B, то переміг би С, а учасник А не купив би яблуко за $4. Тому В платить різницю між С і А, тобто $6-$5 = $1.

Тріо Гурвіца

У 2007 р. Нобелівську премію отримала група економістів: Леонід Гурвіц, Ерік Маскін і Роджер Майєрсон за розвиток теорії асиметричної інформації, коли більш поінформований учасник аукціону домагається зростання ціни вище оптимального рівня (інформаційна асиметрія). Вважається, що чим більше інформації, тим більше резонів купити, тобто запропонувати більш високу ціну.

Зокрема Гурвіц запропонував так звані подвійні аукціони, коли ціну встановлюють продавці і покупці. Крім того, він досліджував і ринкову неефективність у формуванні механізму ціноутворення на водні та інфраструктурні ресурси, висунувши концепцію податку на їх використання. Гурвіц розробив і теорію оптимальних механізмів, коли учасники ринкової гри в процесі проведення аукціону обмінюються з аукціонним "центром повідомлень" необхідною інформацією і своїми запитами, в результаті чого алгоритм аукціону визначає оптимальний набір умов для продажу, максимально адаптований до реалій. "Принцип одкровення", "соціальне забезпечення" — це все фрази з теорії ігор Гурвіца, які дозволяють досягати не тільки оптимізації ціни, а й цілі суспільного блага і корисності.

Ерік Маскін розробив унікальну модель приватизаційних аукціонів, коли державі за проданий обʼєкт платять всі учасники, але отримує підприємство той з них, хто дав більше. З одного боку, ціна продажу виходить нижче, ніж при застосуванні класичних аукціонів, а з іншого — державний бюджет отримує більше.

Майєрсон запропонував концепцію оптимальних механізмів розподілу між державою і монополіями, виходячи з постулату про те, що регулятивні органи ніколи не дізнаються справжньої прибутковості монополізованих сфер економіки. Мета держави в такому випадку повинна полягати не в знятті рент з монополістів, а в стимулюванні їх ефективності.

На плечах велетнів

У цьому контексті нинішні лауреати начебто стоять на плечах велетнів, вони хоч і менш великі, ніж їх попередники, які сформували базові тренди теорії аукціонів, але бачать набагато далі.

До безпосередньої заслуги Мілгрома і Вілсона можна віднести створення моделі торгів по розподілу радіочастот в результаті так званих одночасних багатораундові аукціонів.

Проблема продажу прав на радіочастоти для телекомунікаційних компаній в США полягала в тому, що, купуючи дозвіл в окремих регіонах, вони були не впевнені в придбанні аналогічних прав по суміжній території, внаслідок чого витрачені гроші могли б ніколи не окупитися, а самі учасники по суті лише вставляли б один одному палки в колеса, заважаючи вести системний бізнес.

Спочатку радіочастоти продавали за допомогою лотерей, але з середини 1990-х США перейшли на згадану вище модель аукціонів, коли учасники могли робити ставки на покупку радіочастот одночасно по всіх штатах, а самі раунди проводилися до тих пір, поки учасники не зроблять ставки за всіма лотами (справедливості заради відзначимо, що перший схожий аукціон пройшов у Новій Зеландії ще в 1990 р.). Тобто ставки робляться багато разів, аукціон в реальному часі йде по всіх лотах. При цьому компанія, яка бачить, що програє важливий для неї суміжний штат, може просто вийти з гри. При таких розкладах є максимальна інформація про поточні ціни і існує можливість прикинути загальний кошторис, поступово нарощуючи ставки по всіх штатах.

За 20 років роботи таких аукціонів американський уряд залучив близько $120 млрд, а в ЄС збори на радіочастоти приносять від 100 до 700 євро подушного доходу.

Мільярди для України

Стосовно України (якби у нас аукціони були організовані так само ефективно), мова йде про суму в 4-5 млрд євро. На практиці ж залучається в десятки разів менше. У цьому контексті Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері звʼязку та інформатизації, була в Україні мрією любителів синекури і рентоорієнтованих політичних еліт, а присудження цьогорічної Нобелівської премії змусить затамувати подих деяких мобільних операторів, які звикли до зовсім інших торгів.

І тут ми підійшли до практичної користі аукціонних моделей для нашої країни. І це не тільки аукціони з продажу радіочастот, але і з розподілу родовищ корисних копалин, приватизаційні аукціони і механізм держзакупівель, коли згідно моделям і теорії ігор Гурвіца — більш висока ціна на польський трамвай, при порівнянні зі львівським, не повинна мати вирішального значення для київського мера, враховуючи соціальний інтерес і мультиплікаційний ефект локалізації промислового виробництва для економіки в цілому. Але замість цього вся реформа аукціонних моделей у нас звелася до єдиної Prozorro, коли вже сформувався цілий прошарок чиновників, які допомагають правильно "подаватися" на цьому торговельному майданчику. Правда, за таке Нобелівську премію не дадуть, хіба що — "шнобелівську" …