Шахтарська "біль" Зеленського. Коли чекати бунтів гірників

4 березня, виступаючи перед Верховною Радою, Володимир Зеленський назвав "болем" ситуацію з шахтарями та вугільною галуззю в цілому: "Мова йде про зарплати шахтарям і збуті українського вугілля. Ця проблема була влітку. Це ненормально, але втручалися всі, і я в тому числі. Проблема з'явилася знову, і я знову втрутився. На цьому тижні шахтарям погасять 650 млн грн боргів, але я не можу кожного разу ставати і психологом, і кризовим менеджером, і колектором, який вибиває чесно зароблені гроші, і нянькою профільного міністерства".

Державна проблема

Президент, як випливає з його виступу, вважає, що закривати шахти треба, але розуміє, що соціальний вибух в шахтарських регіонах може обійтися країні ще дорожче, ніж утримання збиткових підприємств. Нагадаємо, що в минулому році шахтарі в різних областях України багато раз протестували, вимагаючи виплатити борги по зарплатах.До кінця лютого борг перевищив 1 млрд грн.

Отже, Зеленський визнає: "закрити шахту - не означає закрити питання". І говорить про навчання та перекваліфікацію людей, створення нових робочих місць з аналогічною зарплатою - і все це до закриття шахт, а не після.

У той же день Олексій Оржель, який працював міністром енергетики в уряді Гончарука, повідомив, що до 2050 р. Україна відмовиться від вугільної генерації. А міністерство буде поступово закривати нерентабельні вугільні шахти з собівартістю видобутку вище 1000 грн за тонну, яких в Україні більшість. Нерентабельні ж шахти через дешевого газу. За словами Оржеля, з 32 держшахт прибуткові тільки чотири, решта збиткові, але державі доводиться з бюджету платити зарплати шахтарям. Закрити 21 збиткову госшахту міністерство планувало протягом п'яти років.

"Закриття однієї шахти і переведення її в екологічно безпечний об'єкт коштує від 200 до 500 млн грн. Плюс соціальний пакет, який треба буде надати шахтарям. За нашою оцінкою, в цілому реформа обійдеться в 14-15 млрд грн", - підрахував міністр.

Зеленський спробував вирішити проблему інакше. На Всеукраїнській нараді працівників вугільної галузі 25 лютого він назвав прекрасною ідею про приватизацію ПАТ "Центренерго" одним пакетом разом з неприбутковими держшахтами і тут же звернувся до гендиректора ДТЕК Максима Тимченка: "Якщо вірити статистиці, у нас багато державних шахт, які неприбуткові. І якщо порівнювати їх з вашими шахтами і говорити про внесок ДТЕК у цю сферу... У мене до вас питання: чи будете приватизувати?". Тимченко відповів, що не готовий поки сказати, чи це цікаво компанії, а вже після наради чітко сформулював позицію в коментарі журналістам: "У нас достатньо теплової генерації, у нас пріоритет - розвиток та інвестиції в зелену генерацію, тому ми не будемо брати участі в приватизації".

Але повернемося до ціни закриття шахти. Оржель говорив тільки про виплати по безробіттю для людей, які втратили роботу шахтарів. Але зрозуміло, що для розташованих навколо шахт мономіст і селищ це не вихід. І тут правий якраз Зеленський: шахтарям потрібно давати нову спеціальність.

Як правильно закривати шахти

Є європейський досвід. Починаючи з "війни" з шахтарями Маргарет Тетчер і закінчуючи торішнім закриттям останніх вугільних шахт в Іспанії. Класикою тут стала Німеччина, яка 22 грудня 2018 р. закрила свою останню вугільну шахту в місті Боттроп у федеральній землі Північний Рейн - Вестфалія. На відмову від шахт пішло 11 років: у 2007 р. Бундестаг ухвалив рішення про вихід з витратною вуглевидобувної галузі (держсубсидії там становили мільярди євро), процес завершився в 2018-м. З п'яти тисяч гірників, які позбулися роботи в ході останнього раунду закриття шахт, більшість пішло на пенсію - в Німеччині шахтарі йдуть на заслужений відпочинок у 50 років. Інші екс-шахтарі перейшли на адміністративну роботу, були влаштовані в пожежні частини, на роботу в аеропортах чи на вокзалах. Бажаючі пройшли перепідготовку на інші спеціальності (наприклад, дорожніх будівельників). У Німеччині пишаються тим, що жодна людина з шахт, що закриваються не втратив роботу. Звільнення та перенавчання людей йшли паралельно роками, ніхто не повинен був постраждати і не постраждав. Наприклад, вугільний концерн RAG своїм працівникам оплатив навчання на новому місці, півроку платив зарплату шахтаря і взяв зобов'язання повернути на час стару роботу, якщо нова відразу не сподобається.

Але ось що цікаво: Німеччина не відмовилася від вугільної генерації - вона забезпечує до 13% від загального виробництва електроенергії в країні. Просто вугілля тепер - чи імпортний (з Польщі та Росії), або бурий, що видобувається в Німеччині у відкритих кар'єрах. Федеральний план повної відмови від вугілля ще тільки розробляється.

Німецький досвід поширили на весь ЄС. Кожна збиткова вугільна шахта в Європі припинила видобуток з 1 січня 2019 р. (крім польських, які намагаються довести, що вони могли б приносити прибуток у разі припинення імпорту вугілля з РФ). В Іспанії, наприклад, це призвело до закриття 26 шахт. Їх працівники теж отримали щедрі пенсії, а бажаючі - субсидії на відкриття своєї справи.

Для України гарним варіантом була б реалізація пілотного проекту - закрити зразково-показово одну шахту, відпрацювати перенавчання і працевлаштування звільнених шахтарів або проінвестувати створення для них робочих місць - наприклад, відкрити в містечку якесь виробництво. Конкретним прикладом розвіяти панічні настрої, попередити акції протесту у зв'язку із закриттям шахт. Однак це гра надовго - то, чому до цих пір не могла похвалитися жодна українська влада.

Не все, що збитково, - не потрібно

Інший аспект описаної проблеми - енергетична безпека України. Її обов'язкова умова - диверсифікація джерел енергії та енергоносіїв. Це зараз газ дешевий, а АЕС дають 55% електричної генерації. Але газ може подорожчати в рази, а в атомних станцій - виникнути свої проблеми.

Тобто в перспективі реальна ситуація, коли нині збиткові шахти знову стануть затребуваними і беззбитковими (в порівнянні з газом). Та й просто мати резервне джерело енергоносія - розумно з державної точки зору.

Так що підхід до закриття шахт повинен бути вибірковим і виваженим. Є шахти, де пласти виснажилися і важкодоступні - їх точно варто закрити, прибутковими вони вже не стануть. А є ті, де є "жирні" (як кажуть шахтарі) пласти вугілля, та ще неглибокого залягання. Така шахта, навіть якщо збиткова сьогодні, завтра знову може стати порівняно вигідною.

Все це означає, що державі потрібно мати чіткий план по кожній конкретній держшахти. А заяви в стилі "ми закриємо 21 шахту за п'ять років" важко назвати прикладом розумної державної політики.