"В Україні поки немає опозиції, є лише контрреволюційні провокатори"
"ДС" В Україні вже була Революція на граніті, Помаранчева революція і Майдан. Але якщо французькі революціонери і особливо більшовики мали уявлення, що їм робити, то у нас, як мені здається, все дуже розмито і хистке. Що, на ваш погляд, повинна зробити Україна для модернізації?
А. П. Намагаюся ніколи не стверджувати, що ми, тобто Україна, щось "повинні" — знищити корупцію, швидко реформуватися, забезпечити високі темпи зростання. Кому призначені ці вказівки? Влади, але вона частина загального соціального процесу, і її призначення, поведінка і доля через потужні зворотні зв'язки підпорядковані загальним закономірностям і об'єктивних обмежень. Такі категоричні накази майбутнього — просто обман. З тієї ж причини невеликий ефект має критика нескінченних нісенітниць в нашій економіці, державному управлінні, соціального життя. Ці "безглуздості" є точки генерації та збору ренти, корупційної та іншої кримінальної. Причому вони природно стають такими, навіть якщо не встановлені для цієї мети, а просто за некомпетентність чиновника. У кожної такої точки концентруються збирачі ренти і захищають її існування. В цих умовах, мені здається, корисним для громадян знати якомога більше про історичні тенденції, інтересах протиборчих сил та історично зумовлених обмеження. Таке знання зробить їх надії більш адекватними у всіх сенсах: часу, очікуваних результатів, провин влади, справедливості. У будь-якому разі бажання більшості громадян — гарний орієнтир у виборі цілей.
Як громадянин України я маю право на свій вибір бажаного майбутнього. Можливо, він дещо більш обґрунтованим, ніж у середнього громадянина, насамперед щодо труднощів для всієї країни і кожної людини.
Так чи інакше, я приєднуюсь до більшості, яка бажає становлення України як цивілізованої європейської країни, її відходу з євразійсько-європейського цивілізаційного прикордоння. Це дуже важкий і ризикований процес.
Неможливо стверджувати, що успіх гарантований. Такі процеси тривають десятиліттями, а то і сторіччями. Але, як мені здається, у цивілізаційного переходу немає розумної альтернативи.
"ДС" Чому?
А. П. Є дві формальні альтернативи, але вони, на мій погляд, руйнівні для країни і народу.
"ДС" Які?
А. П. Перша: зберегти себе в рамках "російського світу". Чотирьохсотлітні досвід недвозначно: соціальні та демографічні катастрофи, духовне гноблення, нав'язування чужих цінностей, опрощение і в результаті ослаблення ідентичності.
Друга: бути "нейтральним" державою. Це гра сильних зі слабким. Договір за його рахунок. Вимушена політика багатовекторності, такий як багатообіцяючі заяви на обидві сторони Леоніда Кучми в 90-х, нинішні прозахідні сигнали "мишки" Олександра Лукашенка в лапах у російської "кішки". Такі країни не поважають, у них звужене нестійке поле розвитку, невизначена доля.
"ДС" В чому базова відмінність європейської цивілізації?
А. П. Різниця насамперед в цінностях, вони визначають людську поведінку, характер соціального процесу, стосунки людей між собою і з державою, тип держави.
Європейська цивілізація виробила унікальний соціальний устрій — відкритий порядок. У всіх на слуху характеристики цього пристрою: свобода, верховенство права, невід'ємність прав особистості...
Європейці вибудовували цей порядок тисячі кривавих конфліктів. Ніхто їм його не нав'язував, він народився тут як наслідок унікальних історичних обставин.
Мені видається, що в основі цього процесу було взаємодію трьох великих культур стародавності: грецької, римської і німецької. Але ніхто не може стверджувати, що це доля всього людства. Однак поки відкритий порядок показав себе найбільш ефективним і гуманним. І Україні в цьому пощастило. Саме європейська цивілізація досить довго культивувалася в різних регіонах України.
Вона постійно брала участь у формуванні української ментальності та культури. Так що у нас і вибору особливого немає, крім тих двох небезпечних і тому хибних альтернатив, про які я говорив. А збирати, як багато хто пропонує, краще звідусіль не виходить. Виникає внутрішній конфлікт руйнує. Як при переливанні крові різних груп.
Європейська цивілізація на підйомі зажадала і сформувала тип людини нового часу. Для них свобода особи була життєвою потребою, моральним імперативом. Свобода була внутрішньо обмежена свободою інших громадян і відповідальністю перед суспільством. Нові європейці сповідували цінності розвитку. Вони були ініціативні, активні, навіть агресивні. Індивідуалізм абсолютно не заважав їм довіряти один одному і державним інститутам, а на цій основі об'єднуватися для спільних цілей. І ці люди відновили весь світ.
Такі люди, носії європейських цінностей, чи є в Україні. Їх вивів на авансцену нашої історії Майдан — його бійці і волонтери. Їх мало, але вони поведуть за собою більшість, що цілком типово для революції. Їх поява і є головна перемога Майдану. А вигнання Януковича — технічна деталь.
"ДС" Які цінності в Україні домінують?
А. П. Цінності, що визначають поведінку більшості наших громадян, можна назвати стратегією виживання. Україна була частиною інших держав, які ставилися до неї не кращим чином, за великим рахунком, це була колонія. Ось народ і виробив стратегію виживання, яка рятувала його і в кривавому ХХ столітті, і в наступні 25 років після проголошення незалежності.
Стратегія виживання не просто не схожа на європейську стратегію розвитку, а протилежна їй.
І вона практикується не всіма, але більшістю наших громадян. Дуже спрощено стратегію виживання можна описати чотирма ознаками. Перший: нікому не вір, крім своїх, а найбільше не вір державі як інституту. Хто б не був при владі. Другий: запечатай все, що в тебе є хорошого.
От не треба хвалитися, приховай, а то відберуть!
Третій: не можеш приховати, так вийшло, обмани. Четвертий універсальний: подкупи. При такому розходженні цінностей і життєвих стратегій важко повірити в швидку європеїзацію України. Кажуть, швидко, як Польща, але Польща повернулася додому, а нам належить шлях довжиною в покоління.
Існує тісна залежність між цінностями більшості і працездатністю реформуються інститутів.
Тому нам потрібно не просто довгий шлях, але і зміни у вже здійснені реформи у міру засвоєння більшістю нових цінностей і життєвих стратегій. Нам належить сформувати новий політичний клас і його зрілих лідерів, спектр революційних ідеологій — образів майбутнього. Так що революція тільки починається.
"ДС" Ось ця соціальна група з європейськими цінностями, вона може запустити реформи і економічне зростання більше 2-3%, адже вважається, що такий ріст для нас це дуже мало?
А. П. У вас три питання. По-перше, великі реформи і численні дрібні, але важливі зміни масово запущені, однак їх імплементація — це, природно, довгий процес, до того ж тормозящийся практично не ослабленим опором зацікавлених осіб. По-друге, солідний і стійке економічне зростання, як і зростання доходів населення, проявиться при системному взаємодії нових інститутів, що позначиться, зокрема, у створенні дружнього інвестиційного клімату. Цього поки немає.
По-третє, ця група не взяла влада. Оскільки як революційний клас вона була бліда, у неї не було ідеології, вождів, політичних структур, то в процесі революції вони передали владу представникам старого політикуму, але найбільш далекоглядним і ліберальним.
Однак це все ж представники старого політикуму зі всіма навичками і зв'язками. Вони діють у відповідності зі своїм досвідом. Це гальмує революційний процес, але, з іншого боку, добре знаючи противника, влада вирішує завдання розвитку нехай не настільки рішуче, зате економно, тобто з меншим ризиком і руйнує конфліктністю.
Політика влади у порівнянні з домайданной змінилася принципово. Її завдання тісно пов'язані зі стратегічними завданнями суспільства. Справа не тільки в її внутрішніх переконаннях, а в гострій чутливості до сигналів суспільства. Досить порівняти з політикою Януковича, який був вражаюче глухий до соціальних сигналів. Але незалежно від поглядів влади, її політика коригується обставинами, які я б назвав "режимом бутерброда".
"ДС" Як це зрозуміти?
А. П. Влада не вільна у своїх діях. Знизу прона під контролем і наполегливим участю активного революційного шару. З іншого боку, очевидно, в тому ж напрямку діє активний і наполегливий тиск наших міжнародних союзників і донорів. І всередині старий політикум. Хіба це не нагадує бутерброд?
"ДС" Ви говорили про історично обумовлених обмеження для реформування. Які вони?
А. П. Перше — це стратегія виживання у більшості населення країни. Це перше і головне перешкода, яка буде долатися дуже довго, поколіннями. Це означає, що все те, що у нас відбувається, проходить не так швидко, системно і рішуче, як це могло б бути, як це було в країнах Східної Європи, у яких не було такого гострого конфлікту між цінностями і новими інститутами. У міру збільшення частки громадян з європейськими соціальними цінностями виникне попит на більш досконалі інститути. Реформи доведеться оновлювати. У цьому немає нічого екзотичного. Це означає, що наш шлях європеїзації об'єктивно буде довгим.
Друга.
У 1991-му ми почали будувати свій доморощений капіталізм при повній відсутності шару людей, які були зацікавлені в побудові сучасного капіталізму, не було своєї "революційної буржуазії".
За справу взялися пострадянська бюрократія, намагалася використати свій шанс і будь-яким шляхом розбагатіти, плюс слетевшиеся на жирну видобуток авантюристи. Ці люди не вміли і не хотіли формувати ефективне суспільство. Кожен прагнув зайняти побільше монополію, щоб отримувати з неї корупційну чи іншу кримінальну ренту. Таких рентополучателей в країні не 10 і не 100, а сотні тисяч. Розміри на всі смаки. Один приховує від податків продукцію цілих галузей, інший торгує безкоштовними ліками зі своєї лікарні. І не було в суспільстві, зайнятій виживанням, сил, що протистоять цьому процесу. Професіонали-чиновники були замінені на "своїх", велика частина народного господарства перетворена в рентодобывающие монополії, всі норми, і формальні і неформальні, були спотворені на користь корупції. Зросла соціальна тканина, в яку ми всі вплетені, по нашій волі або проти неї, бо інакше не можемо реалізувати свої права. Ця соціальна тканина адаптивна і стійка. Це і є наш олігархічний капіталізм, де олігархи різного розміру сильні і об'єднані єдиним інтересом зберегти все як є.
"ДС" Цю модель можна змінити?
А. П. В цьому і полягає основна і найбільш конфліктна завдання революції. Від олігархату до справедливої конкуренції в політиці та господарюванні. Вона буде вирішуватися в міру витіснення в наших душах стратегії виживання європейськими цінностями розвитку, в міру політичного дозрівання революційного класу, при формуванні цілісної системи нових інститутів.
Думаю, всім ясно, що треба бути готовими до довгим змін. Ідея швидкого останнього стрибка — обман.
Також як ідея пошуку хорошої влади, яка все влаштує сама і швидко. Без нас не влаштує. І швидко не буде. Більш того, чим ближче до вирішення основного завдання, тим сильніше опір і хитрішими. Що ми постійно спостерігаємо. Але немає лиха без добра. Значить, революційний процес йде і завдання просувається до вирішення.
"ДС" А ризики?
А. П. Головний ризик — в порушення наступності процесу проєвропейського розвитку України. У наших революційних бурях кожен відповідальний громадянин зобов'язаний чітко розрізняти опозицію від провокації. Опозиція — політичний проект, представлений шанованими за свою минулу діяльність політиками, що містить програму проєвропейського розвитку України. В ній аргументовано пояснюється як, прийшовши до влади, вони продовжать політику проєвропейських реформ, але будуть робити це краще, швидше, чесніше. Опозиція — це реалістична і позитивна політика. По мені, такого проекту поки немає. Навпаки, всякий проект, що веде до гальмування та викривлення європейської модернізації України є контрреволюційною провокацією. Такі проекти, як правило, спираються на стресові емоції і не мають позитивного змісту. "Геть цю владу" чи "всіх пересадимо", "а там подивимося".
"ДС" Нам освіта може допомогти в процесі модернізації?
А. П. Я колись-то був вражений, що у маленькому Сінгапурі є два університети, які входять до 100 кращих університету світу. Нам до цього рости невідомо скільки. Але справа не в університетах. Відповідь на ваше питання лежить в масовості освіти, прищеплює європейські соціальні цінності. Повинна бути масова освітня культура для дорослих і для літніх людей. Але починати потрібно з дитячих садків і шкіл, школа навіть важливіше університету! Освіта, але не у формальному розумінні, а в загальній культурі, освіті всього народу, — це те, що допомогло б нам. Зараз цього немає, є реформа освіти, але там немає масивного інформаційного впливу за європеїзацію. Такий вплив вимагає грошей, зусиль і любові.
Олександр Пасхавер
Народився в Києві у 1945 р. Економіст, закінчив Київський інститут народного господарства та аспірантуру Інституту економіки АН СРСР (Москва). Кандидат економічних наук, член-кореспондент Академії технологічних наук України. Заслужений економіст України.
1971-1992 рр .. — провідний науковий співробітник Інституту економіки НАН України. Займався дослідженнями питань економічної ефективності, приватизації та демонополізації.
1992-1994 роках — головний експерт Центру ринкових реформ, консультант Putnam, Hayes and Bartlett, Фонду "Київ-реформа". Брав активну участь у впровадженні ринкових реформ в економіку України.
У 1995 р. виступив одним з ініціаторів створення громадської експертної організації "Центр економічного розвитку". Є президентом центру та головою редакційної ради інформаційно-аналітичного бюлетеня "Моніторинг економіки України".
У різний час був радником президента України, прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністра, міністра економіки, голови Фонду державного майна України.
17 березня 2015 р. президент Петро Порошенко призначив Олександра Пасхавера своїм радником (поза штатом).
