Стратегічна конфіскація. Що зробить держава з "Укрнафтою", КрАЗом і "Мотор Січчю"

Одна з головних новин останніх днів — рішенням РНБО і указами президента повністю переведені у державну власність п´ ять стратегічних підприємств: "Укрнафта", "Укртатнафта", АвтоКрАЗ, "Мотор Січ" і "Запоріжтрансформатор". Йдеться не про націоналізацію компаній, а про тимчасове вилучення їхніх акцій, що були у приватних руках, на підставі Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

"Тепер вони мають працювати 24/7 для потреб нашої держави. Підприємства, які вже працювали, отримають більше замовлень та більше гарантій від держави щодо виробництва продукції. Роботу підприємств, які на сьогодні не функціонували, буде відновлено", — пояснив рішення прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.

По завершенні воєнного стану власникам мають повернути ці активи або відшкодувати їхню вартість (на що відводиться п´ять бюджетних періодів, по суті п´ять років).

Держава швидко взяла (або посилила) контроль над цими стратегічними компаніями, які пов´язані з Костянтином Жеваго, Ігорем Коломойським, Вʼячеславом Богуслаєвим та Костянтином Григоришиним. За лічені дні там провели загальні збори акціонерів та сформували нові наглядові ради, що призначають менеджмент. Уже відомо, що "Укрнафту" і "Укртатнафту" віддали в управління колишньому гендиректору автозаправної мережі WOG Сергію Корецькому. 

На фоні цих подій постають два основні питання:

• Чи допоможуть зміни у структурі власності наростити виробництво на цих підприємствах, зокрема для потреб оборони.
• Навіщо державі мати акції, якщо в умовах воєнного стану закон дозволяє владі встановлювати контроль над діяльністю приватних підприємств.

З економічного погляду більш цікаве перше питання, тому ми сфокусуємося на ньому, а друге розглянемо паралельно.

Народження нафтового гіганта

ПАТ "Укрнафта" — найбільша нафтовидобувна компанія країни, яка завершила минулий рік з результатом майже 1,5 млн т нафти і конденсату (а також 1,1 млн куб. м природного газу). Ще один напрямок роботи — роздрібна торгівля нафтопродуктами на понад 530 АЗС. А в "Укртатнафти" основний актив — Кременчуцький нафтопереробний завод, який був зруйнований десятками ворожих ракет. Обидві компанії поєднувала схожа структура власності: більшість має держава в особі НАК "Нафтогаз України", однак 42% акцій "Укрнафти" і 28% акцій "Укртатнафти" належали фірмам, пов´язаним з олігархами Ігорем Коломойським і Геннадієм Боголюбовим. Також варто згадати президента групи DCH Олександра Ярославського, який, за даними ЗМІ, володів 28%-ю часткою "Укртатнафти".

Навіщо державі забирати ці активи? Керуючий партнер Національної антикризової групи Тарас Загородній вважає такий хід цілком логічним. "Укрнафта" ― питання стратегії. Нафта, яка видобувається в Україні, повинна йти в передусім на військові потреби. Переробляти нафту всередині країни зараз неможливо, бо заводи знищено, отже, вона має перероблятися за кордоном ― у Польщі, Румунії, Словаччині — для забезпечення армійських потреб. Тому закономірна передача ["Укрнафти", — "ДС"] в управління саме Міністерству оборони", — сказав експерт в ефірі національного радіомарафону.

Утім, відповідь, що акції нафтових компаній вилучаються у приватників, бо армії потрібне пальне, не повністю задовольняє директора групи "А-95" Сергія Куюна. "У держави є НАК ["Нафтогаз України"] і "Укрзалізниця", які можуть привезти будь-який обсяг, навіщо для цього цілий завод? Крім того, на ринку більш ніж достатньо нафтопродуктів. А головне — "Укртатнафта" зруйнована, туди прилетіло понад 30 ракет. Завод треба відбудовувати, це сотні мільйонів доларів", — написав він у Facebook.

Згодом ситуація стала більш зрозумілою. Після оголошення нового керівника, який управлятиме обома компаніями, а також заяв СБУ про заходи із забезпечення передачі Кременчуцького НПЗ "у робочому стані", стало зрозуміло, що на перспективу планується створення нафтового гіганта з інтегрованим процесом виробництва.

"У держави є видобуток нафти і будуть потужності з переробки (після війни, коли їх відремонтують). Також держава має величезну мережу автозаправок і тепер стає другим гравцем на ринку розливного палива після групи "Приват". На відміну від неї, держава може створити вертикально інтегровану компанію — від видобутку нафти до переробки і продажу готового пального — та впливати на роздрібний ринок. Отже, в нас вибудовується майже саудівська модель управління внутрішнім ринком нафтопродуктів", — пояснив нам економіст Олексій Кущ.

Щоправда, просто зараз на АЗС нічого не зміниться. Як і раніше, Україна потребуватиме налагодження каналів транспортування видобутої нафти на переробку за кордон, а потреби армії були і лишатимуться першочерговими.

Загалом, можна зрозуміти й прагнення держави повністю перебрати ці нафтові активи у власність. Нагадаємо, між урядом і великими приватними акціонерами цих підприємств багато років тривав конфлікт щодо підконтрольності менеджменту та обсягів сплати податків. І не завжди, навіть маючи більшість акцій, держава могла контролювати оперативну діяльність нафтових компаній. Тому в поточній ситуації тимчасове вилучення приватної частки з "Укрнафти" і "Укртатнафти", як стратегічних підприємств, виглядає логічно.

Машинобудування. Воєнні рейки

Друга група компаній, взятих під крило держави, займається машинобудуванням. Серед них стовпи українського ВПК — "АвтоКрАЗ" і "Мотор Січ", а також надзвичайно важливий для підтримки враженої Росією енергосистеми України "Запоріжтрансформатор". Наші експерти оцінюють майбутнє цих заводів загалом позитивно, особливо на перспективу.

"Це працюючі підприємства, і в них точно є потенціал. Якщо власники, які в них були, не спромоглися організувати поточний процес виробництва на державні замовлення чи на ринку, а їхні власні інтереси домінували над державними, то, на мою думку, держава абсолютно справедливо це питання врегулювала і тепер має забезпечити належну роботу цих підприємств", — вважає доктор економічних наук, голова правління CMD-Ukraine Ігор Гужва.

Бачить можливості для успіху стратегічних підприємств у держвласності й Олекcій Кущ: "У кожного з цих підприємств може бути своя стратегія. Загалом це досить великі підприємства, щоб на їхній основі починати будувати національну промислову політику".

Отже, поговоримо докладніше про кожну компанію та її перспективи.

АвтоКрАЗ і "Мотор Січ". Техніка для життя і оборони

Без сумніву, нагальні оборонні потреби планується задовольняти на Кременчуцькому автомобілебудівному заводі (АвтоКрАЗі). У каталозі виробника широка лінійка броньованих автомобілів і тягачів, які використовують ЗСУ і Нацгвардія. Зокрема, партію сідельних тягачів КрАЗ-6510ТЕ компанія передала армії за місяць до російського вторгнення. Саме на шасі КрАЗу бойові машини, РСЗВ, САУ "Богдана", береговий ракетний комплекс "Нептун", автокрани, автоекскаватори, паливозаправники, автоцистерни, землерийні машини, транспортна база понтонно-мостового парку та інша армійська техніка. Детальна статистика виробництва засекречена. А ще завод випускає спеціальні машини цивільного призначення (тягачі, самоскиди, сортиментовози). Це єдиний український виробник великовантажних автомобілів за повним циклом.

Однак ПрАТ "АвтоКрАЗ", що входив до групи "Фінанси та кредит" Костянтина Жеваго, кілька років перебуває у процедурі банкрутства (через мільярдні борги перед "Ощадбанком" та іншими фінустановами), що певний час заважало робити замовлення на заводі навіть для потреб ЗСУ. Куди поділися кредитні гроші, що бралися на розбудову заводу, до кінця неясно, однак відомо, що Держбюро розслідувань підозрювало Жеваго в причетності до розтрати і легалізації 2,5 млрд грн банку "Фінанси і кредит".

Та попри це завод має виробничий потенціал, який можна краще розкрити у власності держави. "Пан Жеваго багато разів обіцяв випустити продукцію і підводив. Або випускав невчасно, або за якимсь іншими цінами. Нам зараз не до ігор, не до маніпуляцій. Це має бути стійке, прозоре, зрозуміле виробництво", — переконує Ігор Гужва.

До того ж є важливі нюанси щодо завантаження виробничих ліній підприємства.

"АвтоКрАЗ залежить на 60-70% від державного замовлення, передусім оборонного, або від державних програм стимулювання купівлі національних вантажних автомобілів. А коли держпрограми створюються під приватний бізнес, це завжди викликає питання: чому саме цьому власнику держава має, наприклад, компенсувати процентні ставки, тобто працювати на його прибуток, а якщо підприємство державне — то все логічно", — пояснив Олексій Кущ.

АТ "Мотор Січ" виробляє, ремонтує та обслуговує військові і цивільні авіадвигуни, зокрема для радянських гелікоптерів, модернізує відповідну техніку. Двигуни використовуються в українських ракетнах (зокрема"Нептун"), а також будуть встановлені на важких безпілотниках Akinci турецької компанії Baykar (знаної в нас як виробник "Байрактарів"). Це активно працююче підприємство: за даними аналітичної системи YouControl, його чистий дохід від реалізації продукції торік становив 13,7 млрд грн. Щоправда, компанія до останнього працювала "на всі фронти", поставляючи двигуни та запчастини й для російської бойової авіації. Врешті-решт у жовтні 2022 р. СБУ затримала за підозрою у колабораціонізмі та пособництві державі-агресору президента "Мотор-Січі" В´ячеслава Богуслаєва, який купив акції заводу під час приватизації 1990-х, а з 2017 р. намагався продавати його китайцям.

"У "Мотор Січі" великі перспективи. Якщо говорити про класичну продукцію підприємства, то в нього зараз з´являється, умовно кажучи, кластеризація з Baykar. Вони в нас планують виробництво, і будуть ставити [в дрони] наші двигуни. І навіть якщо виробництво буде в них у Туреччині з нашими двигунами — це теж супер", — наголошує Ігор Гужва.

Зрозуміло, що левова частка продукції "Мотор Січі" буде виготовлятися на оборонне замовлення. Ймовірно, компанія повністю розкриє потенціал вже після завершення бойових дій. "Це підприємство після війни може виробляти важкі ударні дрони, ну й головне — на його базі можна запустити національну програму виробництва українського багатоцільового гелікоптера (для потреб МНС, поліції, медицини тощо) замість того, щоб купувати у Франції", — прогнозує Олексій Кущ.

"Запоріжтрансформатор". Обладнання для енергосистеми

ПрАТ "Запоріжтрансформатор" відоме як виробник трансформаторного і реакторного обладнання, в минулому один зі світових лідерів у галузі (з заявленою потужністю випуску до 60 тис. мегавольтампер на рік). Зараз підприємство, що входило до групи "Енергетичний стандарт" Костянтина Григоришина, перебуває у процедурі банкрутства. Згідно з даними YouControl, торік дохід компанії від реалізації продукції становив майже 1,5 млрд грн (попри це вона показала збиток у 356 млн грн). Точна кількість виробленої продукції невідома, однак вже з цих даних зрозуміло, що завод використовував невелику частину своєї потужності. Останнім часом там пояснювали зниження темпів випуску появою на українському ринку агресивних конкурентів з Середньої Азії. Цікаво, що на українських держтендерах востаннє трансформатори заводу закупали у 2018 р. (для "Укренерго"), більшість виграних лотів були на послуги і недорогими.

Потреби України в продукції "Запоріжтрансформатора" очевидні, адже російські терористичні війська б´ють по розподільних потужностях об´єднаної енергосистеми. Передусім доводиться домовлятися про негайний імпорт відповідного обладнання. "Ми з нашими партнерами шукаємо можливості отримати додаткові трансформатори, проводити в прискореному режимі доставку цих елементів в Україну, проводити ремонтні роботи — працюємо вкрай інтенсивно над будь-яким ушкодженнями", — запевняв нещодавно радник голови Офісу Президента Михайло Подоляк.

Вилучення "Запоріжтрансформатора" у держвласність свідчить про те, що влада прагне забезпечувати країну критично необхідним для енергосистеми обладнанням і за рахунок внутрішніх потужностей (хоча, за деякими даними, вони могли постраждати від російських атак). Зі зрозумілих причин не розголошуються точні дані про потенціал підприємства і конкретика щодо пошкоджень в енергосистемі, тому важко сказати, який відсоток внутрішнього попиту зміг би задовольнити "Запоріжтрансформатор" у цей скрутний час. Однак експерти впевнені, що це підприємство може принести багато користі, тож державі варто його підтримувати й розвивати.

Олексій Кущ вважає, що зараз на заводі можна виготовляти трансформатори для енергетики, а вже після війни — побудувати у регіоні Запоріжжя новий технологічний ланцюг: від видобутку літію до виробництва електрокарів. "Одна з кращих кластерних моделей розвитку може бути реалізована на Запорізькому трансформаторному заводі, якщо врахувати, що в області є поклади літію… Тобто можна видобувати літій, потім виробляти батареї для електромобілів на Запорізькому трансформаторному і електромобілі на Запорізькому автомобілебудівному", — пропонує економіст.

Щоправда, новий власник вже почав розставляти перепони для української галузі енергетичного машинобудування — уряд скасував мита та імпортний ПДВ на електрогенератори, трансформатори, електричні акумулятори та інше енергообладнання. "З одного боку, це начебто добре, але з іншого — в нас є "Запоріжтрансформатор", який треба завантажувати, і ще кілька виробників енергетичного обладнання. Щоб не вийшло так, що наші компанії намагаються вижити, інвестують, створюють або зберігають робочу силу і сплачують податки, а замовлення буде віддаватися комусь іншому. Тому держава мала б сформувати політику так: якщо хочете допомагати Україні, зокрема з енергетичним обладнанням, то купуйте його в нас. Це скоротить витрати на придбання, час, логістику, швидкість доставки, підтримає зайнятість…Коли ми самі для себе будемо виробляти це енергетичне обладнання, ми отримаємо, по-перше, обладнання, по-друге — працююче підприємство, заробітну плату і податки", — пояснив Ігор Гужва.

Отже, у стратегічної п´ятірки промислових підприємств, які переходять під крило держави, з´являються нові перспективи. Більше того, є підстави сподіватися на зародження в Україні успішної промислової політики. Однак найбільші прориви стануть можливими вже після війни, а ближчим часом ці заводи, ймовірно, не будуть працювати на потреби оборони нон-стоп. "Шмигаль припустився комунікаційної помилки. Жодне з цих підприємств не може зараз працювати на оборону в режимі 24/7, бо опиниться під російськими ракетами. Йому треба було сказати, що ці підприємства будуть працювати 24/7 після війни в рамках національної промислової політики, і тоді держава відіграватиме більшу роль, ніж до війни", — вважає Олексій Кущ. 

Хочеться вірити, що Україна не втратить шанс побудувати потужну промисловість.