Віддати весь ВВП. Ощасливлять українців повернені вклади Ощадбанку СРСР
І чи взагалі доцільно піднімати цю тему, враховуючи вже наявний в економіці пазл фінансових проблем.
Поганий знак
Перша масштабна виплата по поверненню вкладів Ощадбанку СРСР відбулася в 2008 р., коли буквально напередодні глобальної кризи держава погасила заборгованість перед вкладниками у розмірі понад 6 млрд грн. І вже через лічені місяці в світі вибухнула глобальна криза, яка охопила й Україну. У 2012-му історія майже повторилася, з тією лише різницею, що виплачено було трохи менше (4,5 млрд грн), а криза стався трохи пізніше - не через місяці, а через рік.
Але чи могли тодішні уряди витратити ці гроші більш ефективно, причому так, щоб матеріальний ефект через зростання загального добробуту відчули б всі соціальні групи населення? Безсумнівно, такі варіанти були, є вони і зараз.
Крім того, сам факт триває в нашій країні дискурсу про виплату боргів давно канув в Лету банку зникла зі світової мапи країни, говорить про те, що не все добре в "датському королівстві". Адже нам потрібно шукати шляхи в майбутнє, а не ворушити борги минулого. Ціле покоління встигло перейти у середній вік і при цьому навіть не чули про те, що на позабалансових рахунках українського "Ощадбанку" ще числяться зобов'язання на суму понад 100 млрд грн.
Держбюджет є загальною скарбничкою платників податків, повернення боргів нехай і численній групі постраждалих від невиплати осіб має відбуватися на платформі суспільного консенсусу, коли суспільство вирішить, що 100 млрд грн краще витратити на компенсацію вкладів Ощадбанку СРСР, а не на структурні реформи економіки або науку і освіту.
Чисто теоретично подібні проекти можна "закривати" за рахунок раптово "падаючих" грошей. Наприклад, у 2008 р. такі ресурси з'явилися в казні в результаті успішної приватизації, а також завдяки загальному стрімкому зростанню капіталізації української економіки, коли інвестиційний мультиплікатор активів зростав до 1:10 і вище. Хоча і тоді ці мільярди можна було застосувати більш ефективно.
У статті ми спробуємо максимально відійти від моральних оцінок і суб'єктивних міркувань на тему, чи повинна Україна погашати борги радянського держбанку і є нинішня українська держава правонаступником в частині повернення внутрішніх боргів СРСР перед населенням. Натомість спробуємо дати об'єктивний економічний аналіз з виявленням неактивованих ризиків, які можуть "прокинутися" в будь-яку хвилину.
Справедливий повернення неможливе
Вклади населення в Ощадбанку СРСР були втрачені не в результаті "підступи Москви" і не були вкрадені якимись лиходіями і потім виведені у вигляді "золота партії" за кордон. Вони просто згоріли внаслідок "шокової терапії" кінця 1980-х і що послідувала за нею гіперінфляції. В результаті цих стрімко розвиваються деструктивних процесів рублеві вклади в держбанку просто втратили свою номінальну купівельну спроможність.
Станом на середину літа 1991 р. в Ощадбанку СРСР зберігали гроші 40 млн радянських громадян та їх загальна сума становила понад 315 млрд руб., не рахуючи коштів, розміщених в держоблігаціях і системі державного страхування.
Вже тоді мільйони громадян СРСР, активно беручи участь у процесі розпаду Радянського Союзу, повинні були розуміти, що разом з державою будуть втрачені і такі його атрибути, як єдина валюта і вклади в держбанках. Очікувати чогось іншого було принаймні наївно. Як це не цинічно звучить, така була тоді плата за свободу, і добре, що в Україні довелося в 1991 р. заплатити за неї вкладами в Ощадбанку СРСР, а не кров'ю, як деяким іншим республікам.
У РФ дані депозити були позначені як "деформовані вклади". І цей термін, як ніякий інший, максимально точно описує їх фінансову сутність. У разі компенсації їх реальної купівельної спроможності вкладникам довелося б виплатити від $380 до $460 млрд. І це тільки в РФ за станом на 2007-й.
В Україні ця сума становила б приблизно $90 млрд, що зіставно як з розміром ВВП, так і з сумою державного прямого та гарантованого боргу.
Отже, навіть запропонований президентом Росії Володимиром Путіним коефіцієнт компенсації 2 до 1 не дасть повноцінної заміни, не кажучи вже про Україну, де він становить 1,05 грн за один радянський рубль.
Якщо ж говорити про паритет купівельної спроможності, то коефіцієнт обміну на сьогоднішній день має становити приблизно 1 до 40, тобто 100 млрд грн на позабалансі нашого Ощадбанку трансформувалися б в 4 трлн грн, що значно перевищує весь номінальний ВВП за 2018 р.
Таким чином, держава не може повернути вклади Ощадбанку СРСР по справедливому коефіцієнтом обміну і здатне лише імітувати цей процес дрібними подачками.
Небезпечні паралелі
Але повернемося до грошової емісії 1986-1991 рр. Випуск грошей в той період відбувався на тлі паралізації товарного обміну і зростання державних запозичень.
Порівняно з 1985 р. грошові вклади населення (включаючи страхування, облігації та інші накопичення) зросли до 1992 р. в 2,7 рази і склали 865 млрд руб. І це на тлі загального зниження продуктивності праці та ефективності економіки в цілому. Тільки за період з 1990 по 1992 рр. даний показник збільшився в 1,5 рази. Графік зростання незабезпечених доходів населення в часи пізнього СРСР дуже важливий для нас. А тепер порівняємо його з іншим, не менш інформативним графіком.
Порівняно з 2013-му вклади населення України в держбанках зросли в 5,4 рази. В основному за рахунок того, що в систему державних включили Приватбанк.
У 2014-2016 рр .. ми в черговий раз пережили один з варіантів шокової терапії, коли доходи населення були на два роки заморожені, а рівень цін і тарифів збільшено в рази. На тлі цього відбувалися й інші негативні процеси у вигляді зниження загальної продуктивності праці, спрощення та "сплощення" загального профілю економічної системи, зниження рівня доданої вартості. В цих умовах населення за звичкою шукає "тиху гавань" у державних інструментах, таких як депозити держбанків або облігації Мінфіну.
По суті, внаслідок кількох концептуальних помилок НБУ і Мінфіну в 2014-2015 рр. в частині банківського нагляду, грошової емісії та фінансової політики, в Україні почав формуватися новий "бульбашка" у сегменті держбанків і вкладів населення в них. Це ще не аналог Ощадбанку СРСР, але дуже схоже. Номінальна вартість 319 млрд грн у вигляді депозитів населення навіть близько не відповідає реальній вартості цих грошей, з певною поправкою на внутрішній системний дисбаланс державного банківського сегмента. Додамо сюди і нинішню активну політику щодо залучення внутрішніх позик.
Чи з'являться в Україні нові "ощадбанку"
У цьому контексті держава має сконцентрувати весь наявний ресурс на проривних напрямках економічного розвитку, активуючи ще наявні потенційні точки росту, які дуже швидко зникають в умовах жорсткої міжнародної конкуренції за місце в глобальний ланцюгах доданої вартості. Ключове завдання тут - не допустити повторення ситуації з Ощадбанком СРСР в сучасній моделі банківської системи, де 55% чистих активів належить держбанкам.
Як показує досвід СРСР і Польщі, шокова терапія не є апріорі злом або добром. Якщо слідом за нею на внутрішній ринок, виходячи з динаміки конвергенції базових цін з загальносвітовим рівнем на тлі низького рівня вартості факторів виробництва, приходять прямі іноземні інвестиції та системні зарубіжні компанії все складається благополучно. Правда, не відразу, а з часом, як це сталося в Польщі в часи Бальцеровича. А якщо іноземні інвестиції не приходять (внаслідок наявності інших системних блокаторів), то перспективи стають сумними.
Україна зараз як раз і застигла на роздоріжжі. У нас є або "польський варіант" пошуку своєї нової економічної ефективності та інвестиційної привабливості, або скочування в модель структурних деформацій часів 1990-х. В останньому випадку важкий процес шокової терапії 2014-2015 рр. призведе до ще більш негативних наслідків.
Лібералізація цін на схилі радянської історії призвела до знищення заощаджень. Девальвація національної валюти та інфляція останніх років також призвела до втрати значної частини заощаджень населення. Цей процес був купований за рахунок трансформації частини вкладів з комерційного сектора в пасиви державних банків. В України є ще максимум рік-два для вирішення проблеми можливої втрати ще збережених коштів населення. На рішення цієї задачі і мають бути спрямовані всі наявні вільні ресурси.
