Газ в обмін на ОПЗ. Як Україні за допомогою Катару задовольнити МВФ

Дійсно "катарський" фактор настільки важливий для нашої країни.

Необхідно і достатньо

У пакеті законів, на яких акцентує увагу Мінфін, фігурує "джентльменський набір" останніх років: реформи в фіскальній системі, так званий "спліт", тобто консолідація державних регуляторів на фінансовому ринку, конвенція MLI, яка повинна навести порядок в системі відтоку капіталу в іноземні низькоподаткові юрисдикції.

Тим більше дивно на перший погляд, що в переліку першочергових були присутні два законопроекти, пов'язаних з Катаром. Йдеться про ратифікацію міжнародної угоди між Україною і цією близькосхідною країною про уникнення подвійного оподаткування, а також міждержавної угоди про взаємне заохочення і захист інвестицій (його Верховна Рада вже прийняла 28 лютого).

При поверхневому аналізі два зазначених вище угоди входять в стандартний договірної набір, який наша країна підписала з десятками інших країн. І включення в список Катару не може змінити ні загальний інвестиційний профіль України, ні істотно вплинути на темпи економічного зростання.

Незважаючи на те що портфоліо міжнародних договорів у нас вражаюче, це поки ніяк не конвертується у збільшення припливу в країну прямих іноземних інвестицій (ПІІ). А адже саме вони є універсальним маркером привабливості для інвесторів тієї чи іншої економічної системи.

Але як показує історія успішності країн, системне формування пакету міжнародних угод з широким спектром держав-партнерів не завжди є універсальним ключем цього самого успіху.

Політику цілеспрямованого просування своїх інтересів широкого міжнародного фронту можуть дозволити собі найбільш розвинені країни, які здатні запропонувати своїм контрагентам довгострокову стабільність, рівні правила ринкової гри та гарантії інвестиційної безпеки. Саме розвинені економіки можуть конвертувати кількість у якість.

Але ця трансформація не завжди підходить для країн, що розвиваються. Кількість тут не обов'язково переходить у якість, швидше навпаки, що і підтвердила інвестиційна історія України, коли за роки незалежності з країни було виведено приблизно $200 млрд, що відповідає майже дворазового рівня нинішнього ВВП. Інвестором номер один для нас став Кіпр, але не тому, що кіпріоти сильно полюбили нашу країну, а тому, що з цієї острівної держави повертаються до нас раніше виведені з України капітали.

Але якщо залучити інвестиції з допомогою міжнародного "пояси" інвестиційних договорів у нас не виходить, то де ж шукати більш ефективні механізми?

Турецький берег і катарська "смуток"

Хороший приклад для України може дати Туреччина. Якщо стабільність і якість ринкових інститутів можна віднести до сильних сторін економіки, інвестиції можна залучати з допомогою створення індивідуальних каналів, коли безпека і ринкові амортизатори формуються в системі особистих гарантій по всій глибині адмінвертікалі. Якщо, звичайно, держава може забезпечити спадкоємність зобов'язань у часі.

Але повернемося до прикладу Туреччини. Влітку 2018 р. місцева валюта - ліра - знецінилася відносно долара на 45%, а інфляція прискорилася до 20%. Незважаючи на те, що турецька економіка була традиційно заточена на експорт і до останнього часу успішно залучала міжнародні інвестиції, в тому числі і з країн ЄС, дефіцит поточного рахунку зріс до $57 млрд. Серед причин кризи тоді називали надлишкову закредетованность країни, особливо в корпоративному секторі ($200 млрд), зростання базових ставок ФРС США і продовження в Америці політики дорогого долара, що завдало нищівного удару по найбільш вразливим економікам, що розвиваються, імпортна залежність від енергоресурсів, слабкість національної банківської системи. Все це створило передумови для скочування турецької економіки в першу за вісім років рецесію.

Як показали подальші події, ці ризики були частково куповані як раз з допомогою створення індивідуальних інвестиційних каналів. Такою "точкою опори" для Туреччини став Катар, якому турки надають не тільки політичну підтримку, але і готові перейти в разі необхідності й до військової.

Сьогодні Катар в близькосхідному регіоні - це як "свій серед чужих і чужий серед своїх". З одного боку, він випав з обойми споріднених країн, таких як Саудівська Аравія і ОАЕ, внаслідок ескалації так званого катарського дипломатичної кризи, коли зазначені вище країни оголосили Катару дипломатичний бойкот. З іншого - цій країні довелося шукати "дружбу" з Іраном, з яким вона до цього змагалася за розробку родовищ газу: видобуток на Parçay-північному ведуть катарці, в той час як на Parçay-південному - іранці.

У цьому складному міжнародному пасьянсі Туреччина змогла блискавично отримати прикуп в добавок до "зданим" в регіоні "інвестиційним картками".

В результаті візиту президента Туреччини Реджепа Тайіпа Ердогана в Катар і його зустрічі з еміром Катару шейхом Тамімом бін Хамад аль-Тані Катар оголосив про те, що негайно направить в турецьку економіку $15 млрд ПІІ. Дана новина тут же відбилася і на курс турецької ліри. За даними Міжнародної валютної біржі (ICE), заявки на купівлю ліри зросли в тисячі разів - інвестори масово заскакивали в поїзд і намагалися заробити на поки ще слабкою турецької валюті (її курс англійського фунта тут же виріс з 8,7 до 7,7).

Наші ПСГ і катарський СПГ

Чим може бути корисний Катар для України? У середньому ця країна поставляє на міжнародний ринок понад 100 млрд куб. м скрапленого природного газу (СПГ) в рік. Одним з основних ринків є європейський: частка Катару в сегменті СПГ в країнах ЄС більше 40%, а середньорічні обсяги поставок перевищують 20 млрд куб. м. Крім Європи Катар активно освоює ринки азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР): Китай, Індія, Південна Корея, Сінгапур.

При цьому загальні (розвідані) запаси природного газу в цій країні, за оцінками експертів, досягають 24 трлн куб. м, що становить 12% пасивних світових резервів. Катар входить у трійку країн-газовидобувників, за рівнем потенціалу поступаючись лише РФ і Ірану.

Єдина проблема, яка стоїть на шляху СПГ з Катару, - це його транспортування, яка не передбачає зручності магістральних газопроводів, а залежить від морських логістичних маршрутів. Теоретично катарці могли б наростити свої поставки газу в європейському напрямку на 20 млрд куб. м. Але для того потрібні термінали з регазифікації газу з рідкого стану в газоподібний.

Для вирішення даної проблеми Катар інвестує в будівництво терміналів з прийому СПГ у Великобританії 5 млрд фунтів, крім того, польський термінал у Свіноуйсьце вже готовий приймати 1-2 млрд куб. м катарського газу з можливістю розширення до 5-7 млрд куб. м.

Будівництво СПГ-терміналу в Одесі - це потенційно одна з перспективних точок входу катарського газу на європейський ринок через нашу ГТС. Але тут ключова проблема - проходження великотоннажних танкерів через Босфорську протоку. Але вона може бути успішно вирішена за участю Туреччини. Особливо враховуючи наявність спільних інтересів, які потенційно пов'язують Україну, Катар і Туреччину в один "клубок" спільних економічних інтересів.

Тим більше що кількість "інгредієнтів" даного інвестиційного "страви" можна розширити за рахунок включення в нього вітчизняної хімічної промисловості, яка опинилася за "точкою відсікання" мінімального рівня рентабельності з причини високих цін на природний газ. Зокрема, мова йде про приватизацію флагмана галузі - Одеського припортового заводу (ОПЗ).

Але тут виникає проблема іншого роду - ціна на газ, адже СПГ - це переважно товар спотових ринків, і формувати під нього довгострокові контракти з вагомим дисконтом досить складно. Простими словами - це дорогий газ, і він дуже залежить від сезонних коливань, різко зростаючи в ціні в зимовий період. А для розвитку хімічної промисловості потрібні довгострокові контракти на постачання великих обсягів газу за зниженими цінами.

Ланцюжок від Дохи до Одеси

Ця суперечність може бути знято лише з допомогою включення постачальника газу (Катар) в загальну ланцюжок формування додаткової вартості: газ - хімічна продукція (добрива) - сільськогосподарська сировина - продукція переробної і харчової промисловості - продаж на європейському ринку.

Тобто Україні, щоб зібрати свій унікальний інвестиційний пазл, необхідно зацікавити Катар не тільки в постачання СПГ в майбутній Одеський термінал, але й залучити капітал з цієї країни в процес приватизації ОПЗ, відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення, створення спільних аграрних і переробних підприємств з перспективою продажу готової продукції на ринки ЄС.

Чому це вигідно для Катару? Монархія усвідомлює, що ера сировинного благополуччя не вічна і потрібно створювати нові активи, які будуть в найближчі сто років приносити регулярні пасивні доходи. По цьому шляху вже пішли саудити. Великі промислові об'єкти - споживачі природного газу ідеально підходять під цю стратагему. Але сама хімічна продукція для катарців не так цікава. Набагато більш привабливо пустити "хімію" далі по ланцюжку формування додаткової вартості у вигляді сільськогосподарської сировини і продукції переробки, включаючи і готові харчові товари. Враховуючи близькість капіталізованого європейського ринку, зручність логістичних систем і наявність між Україною та ЄС зони вільної торгівлі, виходить майже ідеальна модель мультиплікації інвестицій. Щось на зразок схеми формування моделі рентабельності наших металургійних ФПГ на базі дешевого російського газу на початку нульових. Тільки гарантією успішності для українських ФПГ виступав політичний лобізм, а для Катару потрібно дати щось більше - держгарантії незмінності правил гри в найближчі 10 років як мінімум. Включаючи і спадкоємність зобов'язань при зміні влади. А це одвічна ахіллесова п'ята нашої інвестиційної історії.