Обіцянки вивітрилися. Чому американським газом в Україні досі не пахне
Проєкт з постачання в нашу країну скрапленого природного газу зі США з самого початку викликав сумніви, оскільки не було навіть технічної можливості його реалізації в заявлених обсягах
Три проєкти
Україна зазнала чергової невдачі у спробі організувати закупівлю імпортного скрапленого природного газу (СПГ) і таким чином підвищити диверсифікацію поставок блакитного палива. Як повідомила 11 вересня в. о. міністра енергетики Ольга Буславець, компанія Louisiana Natural Gas Exports, з якою були підписані меморандуми про закупівлю СПГ зі США через термінал в Польщі, відмовилася від проєкту.
Нагадаємо, що це вже третій провал на цій ниві. Перший був у 2012 р., коли керівник Держінвестпроєкту Владислав Каськів підписав з представником іспанської компанії Gas Natural Fenosa контракт на будівництво в Одесі терміналу з приймання скрапленого газу, але потім виявилося, що підписант, який видавав себе за її представника, — шахрай і, звичайно ж, ніяких повноважень на укладення угод не мав.
Друга спроба була зроблена в 2015 р., коли український уряд підписав меморандум про взаєморозуміння з американською компанією Frontera Resources, яка планувала побудувати LNG-термінал в районі Одеси, щоб поставляти на нього свій газ, що видобувається в Грузії. Однак і цей проєкт не отримав розвитку.
І нарешті, третя спроба була зроблена в серпні минулого року, коли секретар РНБО Олександр Данилюк підписав в Польщі тристоронній (Україна — США — Польща) меморандум про співпрацю в енергетичній сфері. Подробиці документа з'явилися в березні цього року — заступник міністра енергетики Костянтин Чижик повідомив, що йдеться про створення в Україні газового хаба на базі українських підземних газових сховищ, які будуть наповнюватися газом, що поставляється зі США. За словами Чижика, на рівні урядів США і України домовилися про постачання в Україну через СПГ-термінали в Польщі 6–8 млрд куб. м газу на рік. На реалізацію цього проєкту планувалося відвести два-три роки, оскільки потрібно було розширити коридор для постачання газу з Польщі в Україну, який на сьогодні може забезпечити перекачку не більш ніж 2 млрд куб. м на рік.
Чижик тоді повідомив, що цьому проєкту американська влада приділяла велику увагу, — на його зустрічах із заступниками міністрів енергетики і економіки США і заступником Держсекретаря США це питання було пріоритетним.
І вже в травні проєкт отримав подальше просування: український уряд схвалив проєкт меморандуму про співпрацю з американською компанією Louisiana Natural Gas Exports, який передбачав вивчення можливостей постачання скрапленого газу зі США в Україну. Загальний термін реалізації проєкту очікувався на рівні 20 років, а річний обсяг постачання газу зі США — 5,5 млрд куб. м. Правда, меморандум не створював ніяких юридичних зобов'язань.
Заокеанські інтриги
Ще до заяви Буславець американський журнал Time повідомив, що проєкт з Louisiana Natural Gas Exports затягується. І затримка відбувається з вини української влади. Нібито Україна через зниження рейтингу Дональда Трампа зайняла вичікувальну позицію в реалізації проєктів, які той просував.
Нагадаємо, що програма Трампа "Зробимо Америку великою знову", що базується на заходах, які повинні забезпечити зростання американської економіки, передбачала в тому числі і просування проєктів, спрямованих на збільшення продажів американського скрапленого газу в Європу. Однак оскільки рейтинг Трампа напередодні чергових виборів президента США (3 листопада) знизився, то українська влада вирішила пригальмувати проєкт з Louisiana Natural Gas Exports, щоб не мати проблем з владою США в разі перемоги на виборах конкурента Трампа. Тим більше, що першочерговим для Києва у співпраці з Вашингтоном залишається питання військової допомоги.
При цьому Time розповів подробиці просування проєкту з Louisiana Natural Gas Exports в Україні. За даними журналу, Рік Перрі, який обіймав з березня 2017 р. по кінець 2019 р. пост міністра енергетики США (з яким Данилюк вів переговори напередодні підписання документа в Польщі), користуючись своїм становищем, нібито нав'язував Україні угоди в інтересах своїх друзів і близьких йому компаній. У тому числі компанії Energy Transfer, до керівництва якої він входив до призначення главою міненерго.
У 2015 р. Energy Transfer, коли Рік Перрі був її директором, отримала дозвіл на будівництво терміналу з експорту скрапленого природного газу в штаті Луїзіана. Однак у компанії не було покупців через велику конкуренцію з боку постачальників СПГ з Катару, Австралії та інших країн. Тому компанія сподівалася домогтись укладення великого контракту на продаж газу на довгостроковій основі. І така можливість з'явилася в 2019 р., коли і було підписано угоду про постачання американського СПГ в Польщу, а звідти — в Україну. Energy Transfer в цій схемі — власник терміналу, а Louisiana Natural Gas Exports — продавець газу.
За даними Time, Рік Перрі зустрічався з президентом Володимиром Зеленським і передав йому список "довірених осіб", серед яких був Роберт Бенш, який просував інтереси Louisiana Natural Gas Exports. До слова, в березні цього року Кабінет Міністрів України увів Роберта Бенша до наглядової ради НАК "Нафтогаз України".
Сумнівний з самого початку
Однак життєздатність цього проєкту викликала сумніви з самого початку, заявив "ДС" президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар. "Питання не тільки в тому, що у компанії Louisiana Natural Gas Exports немає ні газу, ні терміналу, а ще й в тому, що цифри, які були покладені в основу бізнесу по цій угоді (постачання газу в обсязі 5,5 млрд куб. м на рік), не відповідали технічним можливостям з прокачування газу з Польщі. Термінал в Польщі завантажений добре, приблизно на дві третини, і втиснути туди ще й обсяги для України просто технічно неможливо", — сказав він.
Експерт уточнив, що для прийому таких обсягів газу в Польщі і його прокачування в Україну потрібно було б розширити потужності терміналу, але про це в тристоронніх домовленостях України, США та Польщі не йшлося.
Михайло Гончар пояснив, що і теза про постачання газу в Україну протягом 20 років також виглядала сумнівно, оскільки газовий ринок все більше відходить від довгострокових договорів і працює за спотовими контрактами. "Ми не знаємо, як зміняться ціни протягом року або двох, а тут пропонується 20-річний контракт. Ми ж пішли від довгострокових контрактів з "Газпромом" через їхню негнучкість. А тут влазити в якісь нові варіанти з новим постачальником було б нерозумно", — сказав він.
На думку Михайла Гончара, через сумнівні цифри цього проєкту від нього дистанціювався "Нафтогаз України". "Якби на міждержавному рівні підписали будь-який рамковий договір, "Нафтогаз" зобов'язали б підписати контракт, який був би свідомо нездійсненним", — пояснив експерт.
Таким чином, в цьому конкретному проєкті закупівлі СПГ зі США через Польщу вже можна поставити крапку — інших претендентів на його реалізацію, крім Louisiana Natural Gas Exports, не спостерігається. Крім того, "Нафтогаз" як можливий реалізатор проєкту з української сторони поки однозначно проти. "У мене є певний скепсис щодо життєздатності цієї бізнес-моделі і її доцільності", — дипломатично заявив в червні цього року глава "Нафтогазу" Андрій Коболєв. Він пояснив, що проєкт з такими обсягами імпорту (5,5 млрд куб. м) може бути реалізований тільки за умови реекспорту газу з України в країни ЄС, оскільки ще стільки газу Україні не потрібно.
Однак навіть в цьому разі можливі варіанти — якщо влада США захоче і далі проштовхувати свій проєкт постачання газу на український ринок, він може й відродитися, наприклад, з іншими гравцями або з меншими обсягами постачання.
А можливо, що після третьої невдалої спроби реалізації великих проєктів із закупівлі СПГ українська влада зрозуміє, що всі грандіозні плани, які передбачають багатомільйонні інвестиції, вимагають детального опрацювання, ретельного планування й оцінки їх доцільності. Тим більше що існуючі потужності української ГТС дозволяють спокійно докуповувати в Європі потрібні обсяги газу. На сьогодні, наприклад, в українських сховищах рекордний запас газу в 26 млрд куб. м, при тому що в 2019 р. було спожито 30 млрд куб. м. І такі обсяги накопичилися без жодних проєктів з імпорту мільярдів кубів американського СПГ.