Гаряча фаза. Чому Олександр Шлапак вирішив піти з Приватбанку

Голова правління націоналізованого в грудні 2016 р. Приватбанку Олександр Шлапак виконав завдання щодо стабілізації ситуації в банку та проведення аудиту його фінансового стану, у зв'язку з чим найближчим часом планує завершити антикризову каденцію на посаді. Офіційно.

"Голова правління продовжує керувати банком, одночасно його відповідну заяву вже подано Спостережній раді і може бути розглянуто на наступному засіданні наприкінці липня", - йдеться в повідомленні прес-служби банку.

Мовляв, у сухому залишку - проведена інвентаризація кредитного портфеля, виставлені нові параметри ризикової оцінки активів, додатково сформовані резерви, визначена сума докапіталізації, в стадії завершення комплексна аудиторська перевірка.
Тепер саме час опублікувати підсумковий фінансовий звіт, оприлюднення якого НБУ дозволив перенести на 1 липня 2017 р., і передати банк з прозорою структурою активів і пасивів новій команді.

Але це, так би мовити, парадна версія подій. А ми ж памятуем, що у великій українській політиці і тим більше в сфері великих капіталів, у нас не лише подвійне, а потрійне-четверте дно і ще прокладочка...

Якщо уважно переглянути основні віхи біографії Олександра Шлапака, стає зрозуміло, що його кандидатура в грудні 2016-го була унікальною вакциною від бацили банкрутства найбільшого банку країни. Адже в той момент, коли колишній менеджмент був незабаром звільнений, потрібен був не просто грамотний фінансист, а людина, яка знає банк зсередини.

І крім того, здатний в годину ночі "попити кави" з колишнім власником.

Втім, не тільки в кофепитии був укладений рецепт успіху. Націоналізація системного банку такого масштабу була проведена вперше в історії сучасної України. Для вирішення всіх процедурних моментів необхідно було забезпечити міцне зчеплення Мінфіну і НБУ, адже саме від цих органів державного управління залежало ритмічне рух фінансових ресурсів, спрямованих на докапіталізацію: внесення ОВДП у статутний капітал та їх монетизація, рефінансування. А хто ще міг з цим краще впоратися, ніж колишній міністр фінансів, екс-заступник голови НБУ і до того ж - колись директор Західного головного управління, заступник голови ради КБ "Приватбанк", тобто людина "з системи". Саме тому кандидатуру Олександра Шлапака вдалося так швидко узгодити практично на всіх рівнях.

Що ж змінилося з тих пір? Хіба необхідність в координації дій між банком, Мінфіном і НБУ стала менш гострою? Аж ніяк. Найближчим часом Приватбанку належить здійснити вельми хворобливий здування, і було б дуже добре, якби тільки в структурі активів. Але будь-бухгалтер-початківець знає, що "пардон, це неможливо". Потрібно здувати і пасиви. У даний момент рівень депозитів у банку знаходиться практично на колишньому рівні. Якщо нічого форс-мажорного не станеться, на тому ж рівні і залишиться.

Тому роль "коригуючої проводки" виконує обсяг обов'язкових резервів, які формуються під неробочі кредити. Щоб у процесі здування кредитного портфеля капітал банку не пішов в глибокий мінус, держава щедро його докапіталізує. Днями було прийнято рішення виділити чергові додаткові 38 млрд грн. Але ми то знаємо, що банки в Україні по осені рахують, тому потрібно вже зараз готуватися до різних сценаріїв.

Крім того, необхідно сформувати хоча б у загальних рисах контури стратегії роботи банку на найближчі два роки, а то його, то на іпотеку, то на малий бізнес кидають. З боку все це нагадує героїчний, але безглуздий кидок на фінансову амбразуру. За рахунок платників податків, природно. Таким чином, роль керівника банку найближчим часом, по ідеї, повинна істотно зрости. А тут так різко здали назад...

Відповідь, швидше за все, криється в недавню заяву прем'єра про те, що колишні власники Приватбанку повинні виконати дані ними зобов'язання з реструктуризації кредитного портфеля та внесення нових ліквідних застав. Мовляв, закон один для всіх.

Твердження вірне, ось тільки закону про націоналізацію як такого поки в Україні немає. А є гора і маленький візок різноманітних законодавчих і нормативних актів, багато з яких мають досить розмитий характер. Більш того, у них досить вдало вмонтована відповідної законодавчої рукою можливість вибіркового правозастосування, настільки улюбленого нашими чиновниками. Отже, за методом дишла, гикнутися може у непередбачуваних місцях: прем'єр хоч і заявив, що тепер справа за юристами, а держава свої зобов'язання щодо докапіталізації виконає, ось тільки результати судових дебатів можуть бути досить непередбачувані. У високому рівні підготовки юристів групи "Приват" ми всі могли переконатися під час минулорічних прямих ефірів. Результат протистояння колишніх відмінників юрфаку з дітьми "хороших" батьків, одягнених в прокурорські мундири, не змусить себе довго чекати і зараз. Не вийде в самих гуманних рідних судах, так є ще й міжнародний арбітраж як "запаски": спробуй, доведи шкідливим європейцям, що банк у грудні 2016-го дихав на ладан.

Уявити собі Олександра Шлапака, подає позови в суд на колишніх акціонерів " Приватбанку і, тим більше, що розповідає, як погано керував банком Олександр Дубілет, може тільки людина з дуже хворобливою фантазією.

По суті, якщо держава не зможе знайти правильну модель подальшої взаємодії з колишніми власниками банку, керівництво Приватбанку чекає низка нескінченних судових розглядів з плавним перекатом в міжнародний арбітраж. Плюс безперервна закачування державних ресурсів на докапіталізацію. А тут треба розуміти, що будь пустощі з сумами, що перевищують 1 млрд грн, потрапляє в поле зору міжнародних кредиторів. І навіть не МВФ, а білокам'яного будівлі, тільки мова не про москву, а про столицю західного світу, дивовижному місті на берегах Потомака. А там завжди можуть "згорнути карту" (в сенсі дорожню) і тихенько шепнути на вушко: "Витівка не вдалася"... Тому, швидше за все, керувати банком запросять когось із західним типом мислення. Благо керівник ради банку, легендарний і улюблений МВФ Енгін Акчакоча може бути не проти.

Таким чином, нову відставку слід розглядати як остаточний провал ключових домовленостей держави з колишніми власниками банку і перехід ситуації в "гарячу" аудиторсько-судову фазу. А для цього творці начебто Олександра Шлапака, здатного налагодити ефективну комунікацію з усіма зацікавленими сторонами, вже не потрібні. У якості більш оптимістичній версії відставки можна, звичайно, назвати наступну: Олександру Віталійовичу незабаром запропонують посаду голови НБУ або першого заступника. Багато вірять...