Нью-Васюкам підготуватися. Чим небезпечні Олімпійські ігри в Україні

Президент Володимир Зеленський запропонував провести в Україні Олімпіаду. Чи це дійсно хороша ідея в перспективі розвитку економіки?
Фото: 112.ua

Як шаховий турнір у Васюках

У липні глава держави заявив буквально наступне: "Нам потрібен певний план, що ми, скажімо, готові за три-чотири роки все побудувати, і тоді можемо бути в черзі і прийняти Олімпіаду. Ми повинні бути амбітними". На його думку, це дозволить країні створити якісну спортивну інфраструктуру. З іншого боку, якщо такі гроші в Офісі президента вже знайшли, то чому б її не просто побудувати так, наприклад, розподіливши таку почесну фінансове навантаження між олігархами, які про це ще нічого не знають".

Хоча з грошима не повинно бути "зелено". Президент пропонує "дати завдання нашим хлопцям, які шукають інвестиції, дати завдання нашого бюджету, щоб щорічно виділялися гроші на об'єкти, які нам потрібні, а потім ці гроші будуть використані для Олімпіади". Хоча після згадки про "наших хлопців" відразу згадується класичне: "Васюкинцы грошей платити не будуть. Вони будуть їх по-лу-чать!.. Адже на турнір з участю таких найбільших вельтмейстеров з'їдуться любителі шахів всього світу".

Скільки тут було реального бажання увійти в історію, а скільки раціонального розрахунку на залучення ще 1% електоральної підтримки, сказати складно. Однак слово президента не обмежується простором передвиборної риторики, і якщо він говорить, то ці фрази необхідно проводити в тогу реальності, навіть якщо остання тріщить по швах. Президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка заявив, що теоретично Україна могла б подати заявку на проведення зимової Олімпіади у 2030 р. та річної в 2032 р. При цьому найбільш реалістичний інший сценарій у форматі лайт — проведення літніх юнацьких Олімпійських ігор.

Одна з проблем України, яка завжди виникає при обговоренні прийняття великих спортивних змагань, — це так званий бюджетно-інфраструктурний ухил. Гроші, як правило, витрачаються державні, а єдиний позитивний ефект — це залишається після змагань "інфраструктура". З сумнівною економічною ефективністю, коли на деяких стадіонах просто нікому грати у футбол.

А де ж прибуток

В інших країнах держава також істотно вкладається у фінансування підготовки до таких заходів, як Олімпійські ігри, з тим лише відмінністю, що і рівень державно-приватного партнерства там вище і прозоріше, і позитивний ефект оцінюється зовсім інакше. Насамперед мова йде про приплив прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в країну. Інвестиції прямо або побічно пов'язані з міжнародною рекламою держави, яка успішно провело ті чи інші глобальні спортивні змагання. Мільярди телеглядачів, сотні тисяч гостей, багато з яких пов'язані з великим транснаціональним бізнесом, — кращої майданчика для презентації національних економічних проектів важко і придумати. Це як раз той випадок, коли опосередкований вплив набагато сильніше і цінніше в контексті тієї позитивної прихованої кореляції, яка виникає між успішністю самого заходу і припливом інвестицій в економіку в наступні 10-15 років.

Але для отримання такого складного хвильового ефекту зростання потрібна зовсім "небагато": якісна підприємницьке середовище, розвинена інфраструктура, інституційна готовність приймати системні інвестиції і однорідне якість внутрішнього простору економіки, коли цивілізація не закінчується за межами спортивного містечка для гостей, спортсменів та журналістів. Важливу роль відіграє і спадкоємність політичних рішень: державно-приватне партнерство на тривалому часовому інтервалі в 10-15 років може бути реалізовано лише за умови, що "підрядників" не змінюють після кожних парламентських або президентських виборів.

Сам по собі прямий економічний ефект від проведення масштабних спортивних заходів невеликий. У південнокорейському Пхенчхані останні зимові Олімпійські ігри обійшлися в $12,9 млрд — кошторис була перевищена більш ніж в два рази.

У 2016 р. аналітики Оксфордського університету зробили детальний аналіз вартості проведення Олімпійських ігор: найбільша кошторис виявилася у Лондонської Олімпіади (літні ігри) — $15 млрд, і в зимової Олімпіади в Сочі — $21,9 млрд.

Якщо взяти усереднені показники, то виходить, що стандартна кошторис зимових Ігор становить $3,1 млрд, а літніх — $5,2 млрд. І практично всі країни-організатори перевищують початковий бюджет в середньому на 142-176%. Прибуток же Сочинської Олімпіади (підходить для порівняння з нами, адже нам, як і росіянам в свій час, доведеться споруджувати всю необхідну спортивну інфраструктуру практично з нуля) склала всього $53 млн, і тут є серйозні сумніви в об'єктивності розрахунків.

У будь-якому випадку Україна як країна з повністю деградованої базової спортивною інфраструктурою змушена буде побудувати багато об'єктів фактично з нуля, і на це підуть десятки мільярдів доларів, а прямий позитивний ефект складе в кращому випадку кілька десятків мільйонів. До речі, тільки на етапі підготовки заявки, коли ще немає ніяких гарантій у перемозі, лише на консалтинг та рекламу доведеться витратити як мінімум $100-150 млн.

Що стосується інституційної готовності для успішної конвертації глобального заходу в довгострокове економічне зростання і приплив ПІІ (хвильовий ефект), то тут у нас поки скоріше мінус, ніж плюс. Наша економіка — це навіть не "чистий аркуш", як у деяких країн з перехідною моделлю розвитку. Необхідно позбутися від істотних токсичних вкраплень у вигляді корупції, монополізму, асиметричних умов ринкової гри, а вже потім переходити до розвитку економіки з допомогою реалізації дорогих іміджевих міжнародних проектів.

Як показує статистика, Україна витратила на проведення Євро-2012 приблизно 9% ВВП. Структурно ці витрати розподілялися наступним чином: з $14 млрд на підготовку до чемпіонату та інфраструктуру приблизно $5 млрд склали прямі витрати з державного бюджету, тобто 36%, притому що спочатку витрати держави і бізнесу планувалися в пропорції 20/80.

А от Польща витратила приблизно $20 млрд, і це були переважно приватні інвестиції. Щодо рівня ВВП дані витрати склали приблизно 5%.

Які ж результати від проведення такого глобального спортивного заходу, яке повинно було струснути навіть саму інертну модель економіки? Валовий продукт Польщі збільшився на 2,1%. В Україні даний показник повинен був скласти 2,8%, враховуючи, що рівень державних і приватних інвестицій незрівнянно вище по відношенню до розміру ВВП (приблизно у два рази).

Насправді, Польща дійсно придбала стійкий тренд для подальшого розвитку, підростаючи на 3% на рік і вище. Євро-2012 стало для неї справжньою вітриною з просування національних інвестиційних проектів. Плюс налагоджені комунікації і знайомство Європи з якістю місцевої підприємницького середовища та рівнем базової інфраструктури.

Що стосується України, то її ВВП в 2013-му, тобто саме в той період, коли кореляція повинна була бути найсильнішою, скоротився до нуля. Більша частина грошей, виділених на здійснення інфраструктурних витрат, була витрачена вкрай неефективно і непрозоро, наприклад, для прискорення "процесу" був введений спрощений механізм реалізації проектів з "одним виконавцем", без проведення необхідних тендерних процедур. В якості заробітку українська економіка отримала тоді приблизно 720 млн євро.

У підсумку після завершення Євро-2012 чисті інвестиції з урахуванням відтоку склали в 2013-му всього $2,6 млрд, що було в два рази нижче показника попереднього року, а в 2012-му приплив валових ПІІ склав трохи більше $6 млрд, або на 7% менше аналогічного індикатора за 2011-й. Не кажучи вже про те, що в 2013-му економіка потрапила в дефляційну пастку.

Щоб не повторювати помилок минулого, коли неефективна рентна, корупційна і сировинна економіка "надірвався" на проведення глобальних іміджевих заходів, необхідно спочатку зробити її не рентної, а ринкової, з високорозвиненою підприємницьким середовищем і низьким рівнем монополізму, знизити вплив корупції до соціально безпечного рівня і вийти з сировинної парадигми розвитку, зробивши ставку на перехід в постіндустріальну фазу зростання.