Від Норвегії до Азербайджану. Чий газ імпортуватиме Україна замість російського

30 березня, звертаючись до парламенту Норвегії, президент України Володимир Зеленський заявив, що скандинавська країна є одним із найвідповідальніших постачальників енергоресурсів у світі. Він зазначив, що Норвегія може зробити визначальний внесок у енергетичну безпеку Європи та забезпечити необхідний ресурс як для держав Євросоюзу, так і для України.

"Ми вже розпочали діалог з постачання в Україну близько 5 млрд куб. м газу на наступний опалювальний сезон. Сподіваюся, це стане основою для нашої тривалої співпраці у цій сфері", — сказав Володимир Зеленський.

Проаналізуємо, наскільки реалістично отримати газ із Норвегії та які інші джерела газу може залучити Україна.

З Норвегії — в Україну

Ідея отримувати газ із Норвегії звучала ще влітку 2017 р., але так і залишилася на рівні заявленої позиції чи намірів. Тоді радник міністра енергетики та вугільної промисловості Максим Білявський повідомляв, що така можливість може відкритися через п'ять років, тобто якраз у поточному 2022 р.

"Прямий потік норвезького газу на Україну — тепер реальність, починаючи з 2022 р. Нам залишилося тільки побудувати інтерконектор. Восени мають розпочатися закупівлі труб", — зазначав Белявський.

Так, постачання газу з Норвегії пов'язане із проблемою його транспортування. Прямого газопроводу немає, та й Норвегія досить далеко, щоб отримувати газ, який вона видобуває, безпосередньо. Потрібен газопровід у Польщу, що й позначив п'ять років тому радник міністра.

"Ми розглядаємо проект із Польщею у трьох площинах: доступ до потужностей вітчизняних сховищ (у нас профіцит потужностей із зберігання газу 50%), можливий коридор для експорту українського газу (після покриття власних потреб) та транзитний коридор "Північ — Південь", — розповідав Максим Білявський.

Відомо, що три роки тому від російського газу вирішила відмовитись Польща — шостий за масштабами імпортер цього палива в Європі після Німеччини, Італії, Австрії, Франції та Нідерландів. Для цього у 2019 р. почав будуватися газопровід Baltic Pipe. Свій шлях він веде з норвезьких родовищ газу та розрахований на прокачування 10 млрд кубометрів на рік. Цього вистачить, щоб якраз замістити російські постачання до Польщі — саме стільки країна імпортувала через газопровід "Ямал — Європа". На кінець листопада минулого року у проекті Baltic Pipe було завершено найважчий етап робіт — прокладання труб морською ділянкою між Данією та Польщею. Раніше планувалося, що газопровід запрацює у жовтні 2022 р.

Поки що транспортувати норвезький газ в Україну цим шляхом не виходить, йде будівництво газопроводу, що, до речі, зовсім не скасовує польські можливості з транспортування газу в Україну. Наразі Польща може передавати в Україну 2 млрд. куб. м газу щорічно. Це не дуже багато – 3-5 млн куб. м за добу, але вже щось для українського імпорту. 2 лютого 2022 р. Польща та Україна домовилися про будівництво газопроводу для розширення постачання газу із заходу на схід, насамперед під збільшення постачання СПГ після регазифікації на польських терміналах. Зазначимо, що наші країни останніми роками обговорювали розширення можливостей транспортування газу до 7 млрд куб. м на рік шляхом будівництва нового газопроводу або модернізації існуючого інтерконектора.

Отримувати газ із Польщі зараз цілком реально. Країна може збільшити обсяги регазифікації на своєму СПГ-терміналі у Свиноуйсьці, будує другий СПГ-термінал у Гданську, зарезервувала потужності регазифікації на СПГ-терміналі у Клайпеді (до 2 млрд куб. м газу на рік із травня 2022 р.).

Більше того, на початку березня Оператор ГТС України (ОГТСУ) повідомляв, що домовився з оператором ГТС Польщі Gaz System SA про введення гарантованих потужностей для імпорту газу вже з 6 березня поточного року. "Це дозволяє фізично імпортувати газ із Польщі, у тому числі з LNG-терміналу, на гарантованій основі і, тим самим, сприяє безпеці постачання газу для потреб України", — йшлося у повідомленні ОГТСУ. Це результат роботи останніх кількох місяців, коли стало зрозуміло, що постачання російського газу не гарантовано і ненадійно.

Шляхи фізичного реверсу

У ОГТСУ зазначають, що в середньому Україна споживає 100-120 млн. куб. м газу на добу. За останні три місяці український оператор уклав договори з операторами ГТС сусідніх країн, які збільшили потужності для імпорту газу до понад 50 млн. куб. м на добу. Це становить приблизно половину потреб України.

За даними ОГТСУ, торік фактичне споживання газу всіма споживачами України становило 26,8 млрд куб. м. Це на 6,6% менше, ніж у 2020 р. Населення спожило 8,6 млрд куб. м (31,9%), виробники тепла – 6,3 млрд куб. м (23,5%), промисловість, бюджетні організації та інші непобутові споживачі використали 11,9 млрд. куб. м (44,6%). Як правило, для проходження опалювального сезону в Україні потрібно близько 15 млрд. куб. м.

На початку лютого міністр енергетики Герман Галущенко розповів, що "Нафтогаз України" розпочав імпорт газу для підготовки до наступного опалювального сезону. За його словами, на той момент його ціна становила $900-1000/тис. куб. м. 23 лютого голова правління "Нафтогазу України" Юрій Вітренко повідомив, що для формування достатніх запасів газу на опалювальний сезон Україні потрібно імпортувати 9-11 млрд. куб. м. У цьому обсязі частка закупівель "Нафтогазу" становила 5-8 млрд. куб. м.

Україні потрібно до 10 млрд. куб. м імпортного газу на рік. З урахуванням того, що почалася війна та зупинилася частина енергоємної промисловості, потреба в імпорті буде навіть меншою. Тобто 5 млрд. куб. м газу, про які ведуть діалог із Норвегією, — пристойний обсяг, який суттєво допоможе Україні закрити потреби населення у холоди.

За даними ОГТСУ, минулого року Україна закупила за кордоном лише 2,6 млрд куб. м, при цьому 89% надійшло за віртуальним реверсом, але для нас цікаві фізичні можливості імпорту.

Основних напрямів для фізичного реверсу в Україну три – Словаччина (42 млн. куб. м на добу), Угорщина (8 млн. куб. м на добу), Польща (3-5 млн. куб. м на добу). У сумі понад 50 млн куб. м на добу, тобто закачати 5 млрд куб. м норвезького газу є абсолютно реальним, і зробити це можна протягом трьох місяців. Тільки чи буде цей газ саме норвезьким – велике питання.

Вихід на європейський ринок

Норвегія є другим після Газпрому постачальником газу на європейський ринок. За даними Міжнародного енергетичного агентства, минулого року Росія поставила до Євросоюзу 155 млрд куб. м газу. Це 45% імпорту та майже 40% загального споживання газу до ЄС. Для порівняння: Норвегія постачає на ринок ЄС 120 млрд. куб. м на рік.

Характерно, що ще 9 лютого, коли у світі розглядали лише можливість нападу Росії на Україну та ризики з постачанням газу до Європи, головний виконавчий директор норвезької нафтогазової компанії Equinor Андерс Опедаль заявив про неможливість збільшення постачання газу до Європи у разі перебоїв із російським імпортом. Слід зазначити, що Equinor – найбільша енергетична компанія Норвегії. Вона наростила видобуток на великих родовищах у Північному морі на фоні дефіциту газу та високих цін. На частку Equinor припадає понад 20% газу, що постачається до Європи. Як бачимо, виникає ще одна проблема з норвезьким газом — його обмежена кількість.

"Вхід до Європи норвезького трубопровідного газу є, але цей газ законтрактований, — пояснює енергетичний експерт Юрій Корольчук. — Вони видобувають 120 млрд кубів на рік, і він весь іде по компаніях. Тобто нам потрібно туди спробувати втиснутись. 5 млрд кубометрів — це не той обсяг, про який можна говорити. Наскільки я знаю, і той же "Газпром", і Норвегія хотіли продавати від 10 млрд кубометрів по компаніях, а потім продавай комусь хочеш, хоч по мішечку газу. Може йтися про перекупку цього норвезького газу на європейському ринку у трейдерів".

Швидше за все, закупівля проводитиметься за спотовою, біржовою ціною, оскільки йдеться про обсяг 5 млрд куб. м — невеликий, щоб організовувати цю закупівлю через довгостроковий контракт. На сьогодні біржові ціни в Європі кусаються, доходячи до $1300 за 1 тис. куб. м. З іншого боку, ціну і формат контракту можна погодити на переговорах.

Існує ще один варіант отримання газу із європейського ринку. 23 березня на засіданні Єврокомісії було затверджено рішення щодо загальних закупівель газу для країн Євросоюзу. Цей механізм діятиме подібно до того, як ЄС закуповував вакцини від коронавірусу під час пандемії. У Єврокомісії створять робочу групу, яка збиратиме інформацію про потреби газу в державах — членах ЄС. Далі домовлятимуться з постачальниками палива. Це може знизити ціну газу, оскільки ЄС є великим покупцем, і буде усунуто конкуренцію між країнами за одні й ті самі обсяги газу. Висока ймовірність того, що Україна також займе своє місце у цьому механізмі.

"Єврокомісія береться централізовано закуповувати для всіх країн якийсь обсяг газу, наприклад, за спотовою ціною $1500 за тисячу кубометрів, — розповідає Юрій Корольчук. — Потім вони цей газ продають уже кінцевим споживачам за ціною $700-900. Різницю покриватимуть за рахунок бюджету Європейського Союзу. Там є ми і Молдова. Нас туди вписали з прицілом, що ми можемо отримати, по-перше, якусь фінансову допомогу і, власне, потім цей газ. Можливо, там цей норвезький газ і з'явиться. Можливо, якась компанія чи Єврокомісія закуплять. Тут поки що незрозуміло, як це реалізовуватиметься, бо не всі країни та компанії до цього приєднаються".

Альтернатив вистачає

Задля забезпечення України газом озвучувалися й інші ідеї. Наприклад, влітку 2021 р. новим потенційним джерелом газових постачань називали Азербайджан. Транспортування газу звідти можливе через територію Туреччини і далі через Трансбалканський газовий коридор територією Болгарії, Румунії та Молдови. Цей маршрут також потребує додаткових переговорів.

До речі, у збільшенні постачання азербайджанського газу зацікавлена Європа, про що йшлося на зустрічі міністра енергетики Азербайджану Парвіза Шахбазова з комісаром ЄС з питань сусідства та розширення Олівером Вархелі 11 березня в Анталії. Відомо, що Азербайджан розпочав постачання газу до Європи 31 грудня 2020 р. У 2021 р. їх обсяг склав 8,2 млрд куб. м. Не виключатимемо, що якщо Азербайджан збільшить постачання газу до Європи, то Україна зможе отримувати його за схемою, схожою з норвезькою.

Ще один варіант пропонує економіст Олексій Кущ у своєму блозі. Це бартер із Єгиптом: СПГ із цієї країни в обмін на українське зерно, адже відомо, що Єгипет є одним із найбільших споживачів аграрної продукції з України. У статті для "ДС" експерт пояснював, що Єгипет може постачати СПГ до Італії, а Україна — отримувати його з Польщі та Словаччини у відповідному обсязі фізичним реверсом. Також єгипетський СПГ можуть приймати для України польські термінали.

Загалом можна говорити, що цього року Україна без газу не залишиться, а баланс споживання зміниться. Можемо очікувати на зниження власного видобутку, але впаде і споживання блакитного палива (ВВП України, за прогнозами Мінекономіки, може скоротитися на 40% за підсумками року). Імпорт газу, купленого на європейському ринку, також виглядає реалістично і за обсягами, і за можливостями фізичного реверсу. А прийнятна вартість ресурсу, умови його транспортування, пільги для України можуть бути отримані під час переговорів із нашими партнерами.