Експерименти з плацебо в економіці. За що отримали Нобеля "революціонери достовірності"

Шведська королівська академія наук у Стокгольмі оголосила імена номінантів Нобелівської премії з економіки. Ними за традицією стали відразу кілька економістів: Девід Кард "за емпіричний внесок в економіку праці", а також Джошуа Ангріст і Гвідо Імбенс "за методологічний внесок в аналіз причинно-наслідкових зв'язків"

Нобелівські лауреати з економіки Девід Кард, Джошуа Ангріст і Гвідо Імбенс (на екрані) / Getty Images

Вважається, що всі економісти-лауреати свого часу зробили так звану "революцію достовірності" в прикладних соціальних науках, оскільки проводили дослідження, які в широкому сенсі можна назвати експериментами.

Почнемо з канадсько-американського економіста Девіда Карда. Тим більше що його дослідження, які базувалися на статистичній базі локальних спостережень в економіці США, могли б бути додатково підтверджені на прикладі України останніх років, тобто в масштабах цілої країни. Погодьтеся, експерименту подібного масштабу світ ще не бачив.

Журнал МВФ "Фінанси і розвиток" у 2016-му підготував великий матеріал про Карда, який, ймовірно, став своєрідним інформаційним прев'ю, після чого цей економіст потрапив до "листа очікування" на вручення премії.

Кард — втілення скромності і немейнстримності в економічній науці, саме з цієї причини він ще в 90-ті роки отримав від економічного офіціозу статус бунтаря і поборювача правил, які здавалися якщо не аксіомами, що не вимагають доказів, то принаймні апоріями, які таких доказів не мають. Але Кард почав формувати свою немейнстримну теорію. Його помітили і навіть нагородили престижною премією Джона Бейтса Кларка, яку Американська економічна асоціація (АЕА) вручає що два роки найбільш перспективним економістам у віці до 40 років. Ідеї Карда настільки суперечили усталеним канонам, що напередодні його номінації організатори премії провели ряд круглих столів, на яких обговорювали, чому Кард... не правий.

Свої ідеї Девід базував на так званих природних експериментах. Водночас існувало усталене переконання, що підвищення мінімальної заробітної плати призводить до зниження рівня зайнятості.

Мінімалка чи зайнятість? І те й інше

Ще в 1982 р. Чарльз Браун, Куртіс Гілрой і Ендрю Кохен у дослідженні "Ефект мінімальної зарплати на зайнятість і безробіття: огляд" (The effect of the minimum wage on employment and unemployment: a survey) визначили рівень впливу розміру мінімальної заробітної плати на зайнятість і безробіття у двосекторній гетерогенній моделі американського ринку. Їх висновок: зростання мінімалки збільшує рівень безробіття, причому найбільше страждають молоді фахівці і низькооплачувані працівники. У континентальній Європі до таких же висновків прийшли французькі економісти Стефан Базен і Джон Мартін у статті "Вплив мінімальної заробітної плати на заробітки і зайнятість у Франції" (The impact of the minimum wage on earnings and employment in France, 1991), які на прикладі ринку праці Франції доводили, що зростання мінімальної заробітної плати знижує зайнятість молодих працівників.

Подібні аксіоми виступали колосальним гальмом в механізмі державної соціальної політики: будь-які вимоги збільшити мінімальну зарплату, що звучать з боку лівих партій і профспілок, зустрічали звинуваченнями в популізмі і соціалістичному реванші. Більш того, ініціаторів підвищення відразу ж заносили до списку "руйнівників" природного балансу на ринку праці. Подібна позиція мейнстримної економіки наочно доводила правоту класика про те, що капіталізм є механізмом з присвоєння додаткової праці для формування додаткової вартості, що відчужується від найманих працівників.

Але в 1992 р. у Карда з'явилася унікальна можливість провести "природний експеримент": губернатор штату Нью-Джерсі прийняв рішення підвищити мінімальну зарплату в точках швидкого харчування з $4,25 до $5,05 за годину роботи. Водночас у сусідньому штаті Пенсильванія рівень мінімалки залишився без змін. Співавтор Карда, професор Прінстона Алан Б. Крюгер, згадував: "Наш природний експеримент дивом не зірвався, оскільки склад законодавчих зборів штату [Нью-Джерсі] змінився, і він проголосував за скасування підвищення мінімальної зарплати до набуття ним сили. Губернатор наклав вето, і у нього ледве вистачило голосів для запобігання скасуванню вето... певною мірою це зробило наше порівняння більш переконливим, оскільки підвищення мінімальної зарплати частково виявилося сюрпризом, тому у роботодавців не було можливості повністю адаптуватися до нього заздалегідь".

Як показав цей природний експеримент, зайнятість у точках швидкого харчування Нью-Джерсі не зменшилася, а навіть збільшилася на 13%, тоді як у Пенсильванії вона залишилася майже без змін.

Другий постулат, який вдалося спростувати Карду, — це вплив трудової міграції на зниження рівня заробітної плати місцевих працівників. Традиційно вважалося, що трудовий демпінг повинен знижувати заробітки громадян країни.

У 1989 р. Кард проаналізував вплив прибуття 125 тис. мігрантів з Куби на ринок праці Маямі (новий приплив кубинців становив 7% місцевого ринку праці) в періоді 1980–1985 рр. Дослідження Карда показали, що приплив цих мігрантів практично не вплинув на ринок праці Маямі (в негативному плані), причому зайнятість і рівень оплати праці не знизилися навіть у мігрантів попередньої хвилі.

Тут варто зробити кілька відступів і розглянути цей досвід щодо України.

За останні роки мінімальна зарплата в Україні зросла з 1218 до 6000 грн, тобто майже в п'ять разів. Дотримуючись мейнстримної економічної теорії, у нас повинен був різко збільшитися рівень безробіття. Але цього, очевидно, не відбулося.

Можна згадати і роботу The effects of minimum wages on employment: theory and evidence from Britain (1999) англійських економістів Річарда Дікенса, Стефана Мечіна і Алана Меннінга. Вони виявили трудову модель, у якій усі роботодавці індивідуально розглядалися як умовно ізольована монопсонічна сила (монопсонія — один покупець і всі продавці). Простіше кажучи, на локальній ділянці праці роботодавець — цар і бог, який формує унікальну пропозицію на ринку праці, якій можуть відповідати умовні "всі". А в таких умовах прихованої монопсонії зростання мінімалки матиме позитивний вплив на ринок праці.

Загалом неокласична теорія, яка визначає зарплату як якусь рівноважну точку попиту і пропозиції на ринку праці, вже в повній мірі не працює. Зростання мінімальної зарплати є спусковим гачком для збільшення трудових доходів по всій структурі тарифної сітки: спочатку підвищуються заробітки низькооплачуваних, потім внаслідок скорочення зарплатної дистанції з "серединою" відбувається збільшення трудових доходів і в інших груп найманих працівників. Крім того, зростання мінімалки призводить до залучення в сектор зайнятості тих соціальних груп, для яких поріг очікування по доходах був вищий колишнього її рівня, але нижчий її збільшеного розміру.

З іншого боку, непропорційне нарощування мінімального рівня трудових доходів загрожує збільшенням тіньового ринку праці та жорсткою регіональною, а також галузевою диференціацією.

Що стосується трудових мігрантів, то відсутність їхнього негативного впливу добре видно на прикладі наших заробітчан у Польщі, приплив яких не зменшує доходи поляків і трудових мігрантів колишніх хвиль. Таким чином, для дії гіпотези Карда в країні повинна реалізовуватися масштабна модель економічного зростання, як у тій же Америці у 80-х ("рейганоміка").

Неоднозначні відносини

Тут важливу роль відіграє індекс Кейтца, який показує відношення мінімальної зарплати до середньої (чим він вищий, тим сильніше збільшення мінімалки впливає на ринок праці). За методологією МОП оптимальне значення даного індикатора — 0,5, коли мінімальна зарплата становить половину середньої, — це таке собі золоте правило для ідеальної економіки. Але в житті більше різноманітності. У розвинених країнах індекс Кейтца знаходиться в діапазоні вище 0,4. В Україні при середній зарплаті в 14 тис. грн і мінімальній в 6 тис. він дорівнює 43%, що відповідає європейській практиці і рівню безробіття за методологією МОП до 10%. Однак з огляду на те, що у нас не розвинена, а економіка, що розвивається, даний індикатор в Україні можна вважати завищеним: його значення має бути на рівні 0,3–0,35. Тобто або мінімалка повинна бути до 5 тис. грн, або середня зарплата збільшена до 17 тис.

Як показує досвід Греції, зростання індексу Кейтца вище 0,5 призводить до безробіття на рівні понад 20%.

Сам Кард ставився до своїх досліджень з неабиякою часткою обережності, акцентуючи увагу на тому, що отримані дані не можна сліпо мультиплікувати на інші країни і масштабувати на всю економіку. Але його попередження виявилися марними, і на початку нульових років відбулося спрощення інтерпретації його теорії зайнятості: тепер усі говорили про відсутність зв'язку між розміром мінімальної зарплати і рівнем зайнятості... Кард написав: "Наш базовий рівень знань в економіці набагато нижчий, ніж це можна було уявити... Неекономістів найбільше дратує, що економісти говорять зі знанням справи і з неймовірною впевненістю, коли насправді вони до кінця не знають того, про що говорять".

Не тільки IQ. Ефективність освіти

Але особисто для мене найбільш цікавими стали спостереження Карда, пов'язані з підвищенням ефективності освіти. Як показали його дослідження, збільшення зарплати вчителя на 10% приводить до зростання ефективності освіти на 0,1%, тоді як скорочення кількості учнів в класі на п'ять осіб — на 0,4%. Тобто для зростання віддачі від освіти необхідно збільшувати кількість вчителів і класів. Крім того, він визначив, що програми для найбільш талановитих учнів (тест IQ) спрацьовують в основному для вихідців із забезпечених сімей, а для дітей бідних батьків потрібен додатковий невербальний тест оцінки рівня здібностей.

А якби? У пошуках причин

Що стосується американського економіста Джошуа Ангріста, професора економіки кафедри імені Форда Массачусетського технологічного інституту, і Гвідо Імбенса, професора Стенфордського університету і фахівця з економетрики, а також члена економетричного товариства Американської академії наук і мистецтв, то свою премію вони отримали за виявлення точності висновків щодо причинно-наслідкових зв'язків під час експериментів у природних умовах (згадаємо природний експеримент Карда).

До речі, Гвідо Імбенс одружений на Сьюзан Ейті, яка першою серед жінок отримала згадану вище премію Джона Бейтса Кларка і займається проблемами технологічної економіки і питаннями машинного навчання в економічних дослідженнях.

Сам Імбенс свого часу провів дослідження, під час якого спростував тезу про те, що виграш в лотерею обов'язково змінить наше життя на краще: через десять років у переможців лотереї в США залишилося лише 16% від виграшу. Крім того, третина з них стали банкрутами.

Гвідо Імбенс сформував причинно-наслідкові висновки для статистики, соціальних і біомедичних наук. Ось що сказано в одній із його робіт: "Більшість питань в соціальних і біомедичних науках мають причинний характер: що сталося б з окремими людьми або групами, якби частина їхнього середовища була змінена?.. У цьому підході причинно-наслідкові зв'язки являють собою порівняння таких потенційних результатів. Фундаментальна проблема причинного висновку полягає в тому, що ми можемо спостерігати тільки один з потенційних результатів для конкретного суб'єкта".

Роботи Імбенса і Ангріста зводяться до так званого рандомізованого контрольованого випробування, коли учасники експерименту поділяються на кілька груп, в одній з яких оцінюється зовнішнє втручання (наприклад, прийом ліків, або спеціальний режим харчування, або активності), а в іншій групі все залишається без змін (або замість ліків приймаються "пустушки" — ефект плацебо). Мета дослідження — побачити, наскільки ефективним було зовнішнє втручання в експериментальній групі в порівнянні з контрольною.

На практиці це означає, наприклад, вивчення, як впливає на рівень нерівності в суспільстві роздача "вертолітних грошей" або введення безумовного базового доходу, коли одній групі видають просто так певну суму на місяць, а інша позбавляється такої допомоги.

Однак природний експеримент не так просто поставити. Потрібно дочекатися, поки в життєвій ситуації сформуються сприятливі умови (коли одна група людей піддається якомусь впливу, а інша порівнювана група — ні). Причому, як з'ясували Ангріст і Імбенс, оцінювати ступінь впливу можна тільки на тих, хто змінив свою поведінку в результаті природного експерименту. Нарешті Ангрісту спільно з Аланом Крюгером вдалося знайти такі умови, і вони показали, що рік навчання в школі корелює з більш високим заробітком після її закінчення (+ 9%). Справа в тому, що в Америці, в залежності від штату, можна закінчити шкільне навчання або в 16, або в 17 років. І в більшість шкіл могла піти тільки дитина, якій виповнилося 6 років на 1 січня того року, коли її хочуть відвести в перший клас. Логічно, що діти, народжені на початку року, йдуть до школи в більш пізньому віці, ніж ті, хто з'явився на світ наприкінці року і тим самим мають можливість закінчити школу раніше. Отримана залежність майбутнього доходу від додаткового року середньої освіти, таким чином, може бути застосована тільки до тих, хто дійсно вирішив піти зі школи на рік раніше.

Цей і подібні експерименти можна вважати спробами відповісти на один з "проклятих" побутових, а не філософських питань: що було б, якби... Якби пощастило влаштуватися на роботу, якби народився в багатій родині, якби став депутатом, якби, якби…