Непотрібний транзит
Спір, як завжди в таких випадках, ішов про ціну послуг з транспортування аміаку. І хоча, здавалося б, сторони були приречені домовитися, так як простий аміакопроводу невигідний не тільки їм, але і ОПЗ, і українському бюджету, ситуація все одно зайшла в глухий кут — "Укрхімтрансаміак" (УХТА) заявив про початок підготовки до консервації трубопроводу, причому, щоб попередити такий розвиток подій, знадобилося ні багато ні мало — втручання самого прем'єр-міністра, пише "ДС" з посиланням на "Инфоиндустрию".
Зараз, коли конфлікт, здавалося б, врегульовано: відновлений транзит, а екс-керівництво УХТА звільнено, саме час розібратися, що ж сталося, чому сторони тривалий час не могли домовитися, ніж повторення подібних розбіжностей може загрожувати в майбутньому та Україні захистити свій національний інтерес.
ОПЗ і перевалка
Побачивши в 2002 р. Одеський припортовий завод наочно — величезне державне підприємство, що працює, як годинник, я вперше відчув гордість за Україну, за свою країну і людей, які здатні створити і зберегти.
ОПЗ створювався як експортний об'єкт, в першу чергу для експорту аміаку. Причому цікавий факт, завод почали будувати в кінці 70-х, у 1978 р. здали перший об'єкт. Перша продукція підприємства вийшла в 1978 р. — це був аміак. А вже в 1979 р. були здані в експлуатацію аміакопровід Тольятті–Одеса і другий агрегат аміаку, а також прийнятий перший аміак з аммикопровода від "Стиролу". Обидва агрегату карбаміду були запущені в 1984 і 1985 рр. За короткий період часу був побудований зразковий азотний комплекс сумарною потужністю перевалки аміаку 4,3 млн т у рік зі складом зберігання в 120 тис. т.
По суті, у перші роки своєї роботи завод працював як перевалочний комплекс і виробник аміаку. Майже весь аміак йшов у США, на той момент головного ворога в холодній війні, який закуповував у СРСР понад 2 млн т продукції в рік.
Цьому є пояснення. В епоху застою соціалізму СРСР активно використовував інвестиційні компенсаційні операції у зовнішній торгівлі. За такою ж схемою був побудований і ОПЗ. Компанія американського підприємця Арманда Хаммера (його батько Юліус Хаммер — уродженець Одеси) "Оксідентал Петроліум" завезла в СРСР обладнання по виробництву аміаку, змонтувала і запустила його, а Союз розплатився з Хаммером аміаком. Поки СРСР розплачувався за борги, валюта не надходила в країну, але вже у середині 80-х потік коштів пішов в Зовнішекономбанк.
У 2000-х роках Україна почала нарощувати експорт добрив. Тому було багато передумов.
По-перше, дешевий газ: ціна газу для українських заводів довгий час становила $50/тис. м куб. без доставки. У результаті собівартість аміаку була менше $100/т, при тому, що на світовому ринку ціна на аміак з 2003 р. рідко опускалася нижче $300 на умовах FOB, Чорне море, а в 2008 р. і зовсім досягла $850-900/т.
Надприбутки в буквальному сенсі окриляли власників заводів, які з кінця 1990-х розмивали міноритарні пакети акцій, робили емісії, збільшували власний капітал, виводили прибутку за кордон, але ніхто з них не замислювався про завтрашній день, розуміючи, що газ може зрости в ціні, а пропозиція аміаку і карбаміду на світовому ринку постійно збільшується. Власники заводів, користуючись можливістю, викачували мільярди доларів зі своїх підприємств. При цьому в бюджет йшли крихти.
Молода українська держава від державних підприємств ОПЗ і ДП "Укрхімтрансаміак" отримувало в казну більше, ніж від усіх хімічних заводів разом узятих. Парадокс. У 2008 р. чистий прибуток ОПЗ склала 796,98 млн грн, приблизно такий же дохід міг принести УХТА. Об'єктивно, щорічно при раціональному використанні обидва об'єкта аміакопроводу в Україні могли б отримувати прибутки за $100 млн кожен. Але завод в 2010 р. пішов у збиток, зумівши отримати прибуток тільки в 2011-му, а з 2013 р. і зовсім боровся за виживання.
В умовах нестабільної світової кон'юнктури на ринку азотних добрив для українського державного азотного гіганта єдиним способом вижити була перевалювання аміаку.
Перекидаючи в 2000-х на місяць по 150 тис. т російського і по 80-130 тис. т українського аміаку, завод отримував щомісячний дохід близько $1,5–1,8 млн. За рік могла накопичитися сума в $18-19 млн. В 2010-х вартість перевалки зростала, досягнувши в 2015 р. $20,22/т, а дохід від перевалки дозволив заводу мінімізувати збитки і вижити у складний період світової кон'юнктури.
Для розуміння: сьогодні для українських експортерів вартість перевалки аміаку в порту Південний становить 407 грн/т з ПДВ (з них послуги порту 35 грн/т). Це $12,1/т без ПДВ (за курсом 28 грн/$1.
Сумарний дохід тільки від перевалки російського аміаку обчислювався в $48-49 млн в рік. Але ж є ще й карбамід, тобто тільки на перевалці завод міг легко заробляти $60 млн на рік, нічого не виробляючи.
Табл. 1.
Відвантаження аміаку з порту Південний, тис. т (2013-2015 рр.)
Завод 2013 2014 2015
Тольяттіазот 1771,6 1881,75 1790,12
Міндобрива, Росош 469,15 473,4 586,2
Українські заводи 1265,5 693,2 625,7
Таблиця наочно показує збільшення обсягів відвантаження аміаку з Росії і скорочення українських обсягів перекачування.
Аміакопровід і УХТА
Загальна довжина аммикопровода Тольятті–Одеса становить 2417 км, з них по Україні проходить 1018 км. Гілка, по якій йде аміак ТОАЗ має протяжність 804 км. Оператором, який обслуговує українську частину аміакопроводу, є підлегле МЕРТ державне підприємство "Укрхімтрансаміак", російську частину обслуговує ВАТ "Трансаміак".
Вартість транспортування аміаку через трубопровід Тольятті–Одеса завжди була приводом для суперечок. Це єдиний у світі магістральний аміакопровід такого масштабу. Другий, куди більш скромний, функціонує в США. Тому, визначаючи тариф на прокачування, практично неможливо відштовхуватися від цін на аналогічну послугу на інших ринках - просто не з чим порівняти. У результаті тарифи на прокачування аміаку, як правило, залежать від комерційної вартості альтернативних способів транспортування сировини, в рідкісних випадках вони можуть залежати від вартості продукту на світовому ринку, насамперед коли падіння цін веде до того, що з урахуванням витрат на транспортування продажу аміаку стають збитковими — на відміну від залізниці, аміакопроводом можна прокачувати тільки аміак.
У 2002 р., коли співробітники УХТА звернулися в Держзовнішінформ з проханням про допомогу обґрунтування вартості транспортування і дослідження вартості транспортування трубопроводами на світовому ринку, ми дали короткий рада — зробити економічне обґрунтування собівартості транспортування (амортизація, сервіс, адмінвитрати, податки, охорона об'єктів), а ціну ренти розрахувати, виходячи з державних інтересів, враховуючи в тому числі і вартість альтернативних маршрутів транспортування залізничним транспортом. По суті, разом з рентою і перевалкою в порту трубний транспорт аміаку повинен був коштувати не дорожче 60-70% від вартості залізничної перевалки, так як велика ціна може призвести до рішення про будівництво альтернативного аміакопроводу, що врешті-решт і сталося.
До кінця 2006 р. тариф на транспортування аміаку був незмінним і становив $2 /т на 100 км аміакопроводу, тариф підвищився в 2007 і 2011 рр. Максимальний тариф $4,8 за 1 т на 100 км шляху був встановлений Міністерством економрозвитку в жовтні 2015 р., але вже в листопаді в 2016 р. Вищий адміністративний суд України визнав незаконним відповідне підвищення. В результаті тариф був знижений до колишнього рівня — $3,8 за 1 т на 100 км.
Зазначимо, що одночасно з тарифом на прокачування зростала і ставка рентної плати за транспортування аміаку з $1/т до $2,4/т на 100 км. Однак після останнього зниження ціни транзиту ставка рентної плати залишилося на колишньому рівні. В результаті зараз УХТА може заробити $1,4 на прокачування кожної тонни на 100 км.
Труба розбрату
В кінці грудня 2016 року із заяв тепер вже колишнього керівництва УХТА стало відомо, що УХТА відмовився знижувати тариф, як було наказано рішенням ВАСУ, і зажадав від ТОАЗ оплати за старим тарифом - 4,8 дол./т за весь 2016 рік. У свою чергу, в ТОАЗ заявили про те, що це УХТА повинен компенсувати здійснену ним раніше виплату надбавки до тарифу за весь період - адже суд визнав незаконним і недійсним її введення з самого початку.
З початком 2017 р., незважаючи на те, що додаткову угоду, повышавшее вартість транзиту до $4,8, припинило свою дію і тариф повернувся на бажаний для Тольятті рівень — $3,8, конфлікт не тільки не припинився, але розгорівся з новою силою.
Очевидно, керуючись прагненням компенсувати втрати від зниження від тарифу на прокачування, УХТА зажадав від ТОАЗ укласти нову додаткову угоду, що підвищує вартість "інших послуг", фактично це послуги з перевалки та митного оформлення аміаку, що вже сам УХТА закуповує в ОПЗ. Мовляв, в іншому випадку УХТА невигідно здійснювати транзит, враховуючи, що з отриманих від Тольятті $30,6 за прокачування тонни аміаку вони віддають державі у вигляді ренти $19,3. Питання ж зниження ренти у зв'язку зі зниженням тарифів Мінфін і податковий комітет ВРУ під час прийняття новорічної податкової реформи розглядати відмовилися.
Вимоги УХТА не знайшли розуміння у ТОАЗ, більше того, росіяни запропонували УХТА виключити з чинного контракту нібито збиткові послуги з перевалки, щоб перейти на прямий договір з ОПЗ. УХТА пропозицію відхилив, продовжуючи наполягати на підписанні нового додаткової угоди.
Логічно припустити, що причина такої поведінки колишнього керівництва УХТА полягає у спробах збільшити реальну прибутковість транзиту при формальному збереженні тарифу на рівні, встановленому рішенням Вищого господарського суду чинною редакцією контракту.
Як би те ні було, ТОАЗ не погодився на вимоги УХТА, наполягаючи на виконанні умов чинного договору, УХТА відмовився здійснювати транзит, після чого ТОАЗ звернувся в комерційний арбітраж при ТПП України з позовом про стягнення з УХТА збитків, завданих одностороннім відмовою від виконання чинного договору. У відповідь, як ми вже знаємо, колишнє керівництво УХТА заявило про намір законсервувати українську частину аміакопроводу.
Так чи інакше, "Укрхімтрансаміак" опинився в незручному становищі, з дефіцитом формальних аргументів, але з можливістю чинити тиск на ТОАЗ через припинення транзиту.
Така ситуація не нова і вже була відіграна в 2011-2012 рр.., коли піднімалося питання збільшення ставки за транзит. Однак ТОАЗ в 2015-2016 рр. підготувався до такого розвитку подій і в результаті протримався без транзиту більше місяця, так і не пішовши на поступки, в той час як в ході минулого конфлікту виявилося достатньо і одного тижня.
По-перше, "Тольяттіазот" почав будувати власні карбамідні потужності, на сьогодні це 950 тис. т в рік, лише за 11 місяців він продав 525 тис. т карбаміду, хоча працював тільки один агрегат. У 2016 р. завод заклав будівництво третього агрегату, що підніме потужність до 1,9 млн т, це більше потужності ОПЗ.
Маючи у себе сім агрегатів аміаку, тольяттинский завод більше половини з них легко завантажить виробництвом карбаміду, що залишився аміак піде на ринок Росії і на експорт.
По-друге, якщо раніше вартість транспортування аміаку залізниці в Росії була дорожче, ніж в Україні, то в останні два роки ситуація змінилася — по Росії вона стала набагато доступніше. Так, скажімо, за транспорт від Самари до кордону з Латвією цистерни аміаку виробник витратить не більше $75/т, транспорт і перевалка в порту Вентспілс складуть ще $25/т, разом — до $100/т.
При тариф на транзит аміаку по трубі в $3,8/т на 100 км ТОАЗ витрачає в Україні на перевалку і транспорт близько $50/т, в Росії ще близько $10-15/т. Разом, до $65/т транспорт аміаку, що для заводу вигідніше і логічно, якщо порівнювати з транспортом вагонами. Якщо ж вартість транспорту буде $4,8/т, то транзит по Україні виростає на $10/т і наближається до вартості поставок у Вентспілс. Цифри не точні, але навіть цього достатньо для розуміння процесу.
Всього в 2016 р. ТОАЗ відвантажив аміакопроводом в порт Південний 1,8 млн т аміаку. При цьому місячна відвантаження аміаку по залізниці до грудня 2016-го ТОАЗа зросла до 65 тис. т, іншими словами, тепер ТОАЗ може до половини аміаку вантажити на експорт в цистернах, у той час як ще два-три роки тому ця цифра була втричі меншою і становила близько 20 тис. т в місяць.
Але що буде, якщо з Росоші піде друга гілка аміаку в порт Тамань? Там з 2009 р. активно здійснюється перевалка аміаку з участю "Уралхіма". Аміакопровід поки не підвели, однак є можливість зливати аміак з діючого трубопроводу і поставляти цистернами до порту Тамань.
В Тамані планують побудувати більше десяти терміналів із загальним вантажообігом близько 90 млн т на рік. За оцінкою мінтрансу РФ, в 2013 р. обсяг інвестицій мав становити 200 млрд руб., зараз, ймовірно, всі 600 млрд руб. Частину грошей надають приватні інвестори: "Уралкалий", СУЕК, ОЗК, "Металінвест", Global, UCL Holding, "Базел". На даний момент у проект вже вкладено близько $300 млн інвестицій.
Швидше за все, інвестиції ТОАЗ дійсно можуть окупитися: завод замовив у компанії KBR розробку проекту збільшення потужності виробництва аміаку, і думаю, що підприємство може збільшити потужність даної виробничої площадки на 20-30%. При низькій ціні природного газу в РФ і можливості експортного логістики це вигідна інвестиція.
На жаль, слід визнати, що конфлікт "Укрхімтрансаміак" і "Тольяттіазот" ще більше простимулював російську сторону прискорити процес побудови нової гілки аміакопроводу в обхід України.
По суті, будівництво нової гілки аммикопровода в Тамань загрожує Україні повною відмовою росіян вантажити аміак через порт Південний. Так, схема поставок аміаку через дві гілки аміакопроводу могла б бути робочої тільки в тому випадку, якщо вартість транзиту по обом гілкам була рівною, що, на мій погляд, нереально, так як чисто географічно порт Тамань ближче до ТОАЗу. Таким чином, єдиним варіантом, при якому після закінчення будівництва в Тамані українська гілка продовжить роботу, є збільшення потужностей виробництва аміаку, призначеного для експорту через Чорне море, до рівня, що перевищує сукупні потужності обох портів. Однак при цьому залишається ризик, що відповідне зростання пропозиції надасть довгостроковий негативний вплив на кон'юнктуру цін на аміак на міжнародному ринку, що вигідно і самим росіянам.
Загроза нової гілки для УХТА стратегічна довгострокова, тактичної ж загрозою є можливість збільшення виробництва карбаміду в Тольятті і відвантаження залізничним транспортом. Навіть якщо врахувати, що порт Вентспілс розташований на 200 км далі від міста Самара, ніж порт Південний, все одно вантажити карбамід буде вигідніше через тарифу в рублях і трохи більш дешевої перевалки в Латвії.
Таким чином, конфлікт між "Тольяттіазот" і "Укрхімтрансаміак" небезпечний для України не тільки тактично, але й стратегічно. Так, у разі остаточної зупинки транзиту аміаку ОПЗ може повністю позбудеться заробітку від перевалки аміаку з Росії, як, власне, і сам "Укрхімтрансаміак", в той час як обслуговування аміакопроводу, навіть законсервованого, вимагає постійних витрат. Не кажучи вже про недоотримані доходи бюджету від ренти за транзит аміаку: за попередньою інформацією, тільки в 2017 р. запланована сума надходжень становить 1,13 млрд грн.
Зазначимо, що більше всіх заробляє на транзиті аміаку саме держава, чиї інтереси представляє Мінекономрозвитку України. Навіть після відновлення транзиту, у МЕРТ все ще залишається широке поле для діяльності.
Так, на сьогодні залишаються невирішеними глибинні причини конфлікту, а саме: довільне і непрогнозоване ціноутворення тарифу на прокачування і перевалювання аміаку. Адже якщо Україна хоче, щоб її трубопровід працював, а в бюджет надходили гроші за ренту, основною і фактично єдиний постачальник — ТОАЗ — повинен розуміти, що компанії гарантовані прозорі та передбачувані умови транзиту і перевалки, а головне — вигідніше поставляти продукцію через українську гілку, ніж будувати свою власну.
На мій погляд, тариф можна змінювати не частіше ніж раз на рік, а саме зміна може бути викликано вагомою зміною цін на аміак або збільшенням інтенсивності прокачування аміаку. В іншому ж випадку ми знову і знову будемо опинятися в абсурдній ситуації, коли на піку світових цін Україна недоотримує прибуток, а при їх падінні виставляє неадекватно високий тариф, робить прокачування аміаку нерентабельною для постачальника і ставить під загрозу не тільки ефективне функціонування, але і саме існування таких промислових гігантів, як ОПЗ і УХТА, а також наповнення держбюджету та світовий імідж самої держави.