BMW та iPhone замість інвестицій. Як НБУ заохочує "проїдання" міжнародної допомоги
Національний банк України під керівництвом Андрія Пишного занадто перейнявся утримуванням курсу гривні, що дозволило заможним українцям більше скуповувати долари та імпортні предмети розкоші

Куди пішла міжнародна допомога
За даними НБУ, наша країна в 2024 р. отримала значну міжнародну допомогу у вигляді грантів та кредитів, її обсяг становив $42 млрд. До цієї суми слід додати ще $3,5 млрд, залучених на внутрішньому ринку за допомогою ОВДП (облігації внутрішньої державної позики). З цієї суми $6,7 млрд було витрачено на погашення і обслуговування валютних кредитів, зокрема й за згаданими валютними ОВДП, та $3,4 млрд – на погашення боргів перед МВФ. В результаті залишається $34,8 млрд, які Нацбанк продав на внутрішньому ринку у вигляді валютних інтервенцій.
Витрати валюти, отриманої Україною у 2024 р.
Найбільше тривожить, що понад половина цих коштів – $19,1 млрд – по суті пішло на потреби населення. Зокрема, $12,2 млрд купили фізичні особи у вигляді готівкової та безготівкової валюти, переважно у банках (відзначимо, що банки цю валюту купують за гривню з резервів НБУ). Ще майже $7 млрд пішли на розрахунки гривневими картками за кордоном та зняття готівки в іноземних банкоматах – це підтримка українців, які перебувають за межами нашої країни.
Що ж тоді залишається? Значну частину валютних витрат займає непродуктивний імпорт, стимульований штучно заниженим курсом. Наприклад, у 2024 р. в Україні було зареєстровано 69,6 тис. нових легкових автомобілів, що на 14% більше, ніж у 2023 р. У такій економічній ситуації це викликає запитання щодо пріоритетності витрат, бо значна частина цих автомобілів, очевидно, не стосується потреб фронту чи критичної інфраструктури
Чому це погано?
Міжнародна допомога, яка зараз підтримує Україну, не може тривати вічно. Ймовірно, найближчими роками обсяги фінансової підтримки суттєво зменшаться, бо західні партнери почнуть скорочувати витрати через власні економічні проблеми. Це серйозний ризик для України, бо без зовнішньої підтримки платіжний баланс стане ще більш вразливим. Експорт, основне джерело валютних надходжень, не відновиться миттєво навіть після закінчення війни. Значна частина виробничих потужностей зруйнована, а відновлення потребує часу, капіталовкладень і гарантій безпеки.
У такій ситуації політика НБУ не враховує стратегічну перспективу. Зараз штучне утримання курсу гривні дозволяє населенню скуповувати валюту за вигідним курсом, але це пригнічує експорт, а бізнес стикається з обмеженнями у валютних операціях. Та й масштаби купівлі валюти викликають питання: чи справді мільярди доларів придбали звичайні громадяни?
Офіційна динаміка золотовалютних резервів, представлена НБУ (див. графік) не має вводити в оману. Звісно, поки є приток міжнародної допомоги, міжнародні резерви не вичерпуються. Але коли зовнішнє фінансування скоротиться, а це неодмінно станеться, Україна може зануритися в глибоку кризу, подібну до тієї, що сталася після схожої політики 2012–2013 рр. (зверніть увагу на обвал у резервах в цей період).
Міжнародні резерви України у 2010–2024 рр. $ млрд
Чи раціонально витрачати значну частку міжнародної допомоги на купівлю валюти, оплату витрат за кордоном і збільшення імпорту товарів, які не мають стратегічного значення для держави? У ситуації, коли економіка балансує на межі, а майбутня фінансова підтримка може значно скоротитися, такий підхід виглядає не лише недоцільним, а й небезпечним для стійкості країни.
За логікою, скасування більшості валютних обмежень для населення мало б відбуватися в останню чергу. Пріоритет у цьому питанні повинен надаватися бізнесу, тим, хто інвестує в економіку країни, а не покупцям нових BMW та iPhone. Навіть у стратегії пом’якшення валютних обмежень, розробленій Нацбанком, населення згадується лише на третьому етапі — разом із можливістю виплат за кредитами та інвестиціями, кредитування нерезидентів та інвестицій за кордон.
На жаль, замість професійного і обґрунтованого підходу ми спостерігаємо переважно популістичні кроки. Схоже, що Андрій Пишний, замість того щоб зосередитися на системному регулюванні валютної політики, переймається заграванням з електоратом, будівництвом "фінансових фортець" та забавками з монетами й павербанкінгом. У такі ігри дозволяє гратися потужна міжнародна допомога. Але вона скінченна.