Не тільки Індекс бігмака. Що таке паритет купівельної спроможності і з чим його їдять

Паритет купівельної спроможності (ПКС) — це концепція єдиної ціни, згідно з якою на одну і ту саму суму, перераховану за поточним курсом в національні валюти, в різних країнах можна придбати однакову кількість товарів і послуг. Англійською термін звучить як purchasing power parity (PPP).

Така логіка працює на припущеннях:

• валюта використовується виключно для купівлі товарів і послуг,
• немає обмежень з перевезення,
• немає додаткових витрат у процесі торгівлі: за вартістю і часом доставки, мит тощо.

Інакше кажучи, як у двох кіосках на площі ціна пляшки води не повинна дуже відрізнятися, так само й у різних регіонах ті самі товари нібито не можуть коштувати по-різному — як ми побачимо, це дуже умовний, хоча й у деяких випадках корисний висновок.

Суть припущення в тому, що американець, який отримує, скажімо, $1000, може купити приблизно стільки ж у США, як і українець на аналогічну суму в гривнях (зараз — близько 27 200 грн) у себе вдома.

Однак на практиці — коли порівнюються різні країни і валюти — так майже ніколи не відбувається. У нашому прикладі на $1000 в США прожити набагато складніше, ніж в Україні на 27 200 грн, з простої причини: в Штатах вищий загальний рівень цін.

Якщо ж ми справді хочемо на $1000 придбати однаковий кошик товарів, скажімо, в США і Україні, це буде можливо лише за умови, що ми перерахуємо обмінний курс: будемо переводити долари в гривні не 1 до 27, а, наприклад, 1 до 10 (нижче ми наведемо більш точні оцінки).

Такий фіктивний обмінний курс, розрахований на основі купівельної спроможності валют до певного набору товарів і послуг, також називається паритетом купівельної спроможності. Далі ми покажемо, що в цьому другому значенні ПКС використовується при розрахунку макропоказників, коли потрібно порівняти рівень життя в різних локаціях — регіонах і країнах.

Насамперед тому, що відрізняється вартість праці на різних ринках, нерідко — в рази.

Тут варто пояснити принципову різницю у формуванні реального курсу і розрахунку ПКС.

Курс валют, який ми бачимо на табло обмінників, визначається головним чином ринковими угодами і транзакціями між резидентами країни та зовнішнім світом. Якщо на прикладі України, то реальний курс гривні до інвалюти залежить від того, як багато іноземців купують наші товари і послуги і як багато ми (громадяни, бізнес, держава) закуповуємо за кордоном. У першому випадку іноземці обмінюють свою валюту на гривню, у другому — все відбувається навпаки. Таким чином, якщо попит на іноземну валюту відносно підвищується (імпорт більший за експорт) — вона дорожчає, якщо відносно знижується (експорт більший за імпорт) — вона дешевшає, а відповідно, курс гривні зростає. Звичайно, в реальності все не так просто, і грошові потоки значно ширші — наприклад, інвалюта може надходити в країну у вигляді кредитів, а йти шляхом виведення дивідендів. Один з найбільших каналів припливу валюти в Україну — перекази трудових мігрантів. Майже повністю відстежити ці потоки можна в платіжному балансі (у нас його складає НБУ).

А тепер ключове: не всі товари і послуги продаються за кордон, більшість — тільки на внутрішньому ринку, і як наслідок не спрацьовує принцип єдиної ціни. На жаргоні економістів — є "блага, що торгуються", ціни на які більш-менш вирівнюються в різних країнах, а є "такі, що не торгуються" — які залежать від внутрішнього балансу попиту і пропозиції. В основному значно важче, ніж товари, експортувати й імпортувати трудові послуги. Воно й зрозуміло, щоб продати велосипед з однієї країни в іншу, його можна просто відправити, а щоб відремонтувати — майстрові довелося б перетнути кордон. Звичайно, є послуги дистанційні (на кшталт підтримки через кол-центри) і високопродуктивні (на кшталт програмування і фінансового консалтингу), які можна надавати, перебуваючи хоч за тисячі кілометрів від замовника (іноді з поправкою на часовий пояс), проте в більшості професій це неможливо (зокрема через міграційний контроль) або просто нерентабельно.

Отже, вартість праці офіціантів, перукарів, таксистів, майстрів і багатьох інших представників сфери послуг визначається на локальному ринку. І більш того, зарплата найманих працівників на підприємствах, навіть орієнтованих на експорт, теж залежить від умов на внутрішньому ринку праці. У бідних країнах рівень механізації виробництва, як правило, нижчий, а частка відносно дешевої праці в собівартості — вища. Таким чином, виробництво продуктів обходиться дешевше. Багато з них (особливо продукти харчування) в основному продаються на внутрішньому ринку. Якщо країна небагата, то з описаних вище причин і собівартість продукції, і купівельна спроможність там нижчі. Тому що, підсумуємо в двох словах, в економіці витрати одних — це доходи інших і навпаки.

Нарешті, треба сказати, що на співвідношення ринкового і "паритетного" курсів валют також впливають валютні спекуляції, рівень процентних ставок, доступність нетрудових ресурсів на внутрішньому ринку, стан конкурентного середовища, вимоги законодавства і багато інших чинників. Але в основі цієї різниці курсів — неоднакова вартість праці, тобто "ціна людей", а не речей.

Оскільки при розрахунку паритету купівельної спроможності зіставляються ціни в країнах, валюти яких ми порівнюємо, важливо, які саме товари і послуги беруться в розрахунок. Можна взяти тільки те, що купують люди в звичайному житті (споживчий кошик). Але якщо ми хочемо порівняти економіки загалом (а так найчастіше), то повинні врахувати також інвестиційні товари і навіть неринкові послуги. Зрозуміло, що структура цих благ від країни до країни буде змінюватися, тому підбираються аналогічні або якомога більш зіставні товари і послуги, а потім вони об'єднуються в групи з урахуванням питомої ваги кожної в складі ВВП.

Усе це складні розрахунки, які скоординовано роблять статистики з різних країн. Цикл робіт з міжнародних зіставлень ВВП на основі ПКС триває, як правило, кілька років.

Для зручності порівнянь рівень цін на американському ринку приймається за базовий, а курс валюти будь-якої країни перераховується за ПКС до долара США.

Показники, виражені в грошах, — від обсягу виробництва до доходів населення — можуть перераховуватися за паритетом купівельної спроможності, коли отримані дані з різних регіонів або країн не можна порівняти "в лоб" через різницю в цінах. Так відбувається, якщо потрібно оцінити, скажімо, не загальний обсяг виробництва, а відповідний йому рівень життя (в бідніших країнах зазвичай нижчі ціни і навпаки).

Отже, цим займаються глобальні установи та організації, включно зі Світовим банком, МВФ і ОЕСР. Зокрема, розраховуються такі показники по країнах:

• ВВП, ПКС (GDP PPP),
• ВВП на душу населення, ПКС (GDP PPP per capita),
• мінімальна зарплата, ПКС (minimum wage PPP),
• частка податкових надходжень до ВВП, ПКС (tax revenue to GDP PPP ratio),
• міжнародний рівень бідності, ПКС (international poverty line PPP).

Як бачимо, у цьому випадку обов'язково вказується, що дані представлені з урахуванням паритету купівельної спроможності.

Крім того, до цієї концепції вдаються, щоб спрогнозувати напрямок руху ринкових курсів валют (якщо в країні розкручується інфляція, то і національна грошова одиниця, найімовірніше, буде знецінюватися на валютному ринку). Але будувати прогнози тільки на цьому не варто: обмінні курси часто дуже далекі від рівня, що відповідає ПКС.

Для порівняння рівня життя в різних куточках світу найчастіше дивляться на обсяг ВВП, який припадає на одного жителя. При цьому розрив між найбагатшими і найбіднішими країнами за цим показником може бути не просто в рази, а навіть в десятки і сотні разів. Однак варто враховувати, що більшість благ люди споживають за місцем проживання, а там, де менші доходи, зазвичай і нижчі ціни. Отже, типовий кенієць (на якого за статистикою припадає лише $2129 на рік) хоча й непомірно бідніший за норвежця ($81 995), але живе не в 39 разів гірше, як можна було б обчислити за цими сумами. То наскільки гірше? Для цього світові аналітичні центри перераховують показник ВВП на душу населення за ПКС. Наведемо деякі країни зі списку МВФ (для наочності візьмемо різні держави як за розташуванням, так і за часткою у світовому виробництві). Порівняйте, що виходить:

Як бачимо, в топових за доходами країнах показник ВВП на душу населення вищий без перерахунку за ПКС, а в середині і в кінці списку — навпаки (зрозуміло, що в США обидва стовпці рівні, оскільки в основі порівняння лежить купівельна спроможність долара на "рідному" ринку).

Ремарка: якими б інформативними і в низці випадків кращими були показники, перелічені "за паритетом", будь-яке представлення складної дійсності одним числом умовно не охоплює всієї картини, докладніше — наприкінці статті.

У 2021 р. долар з урахуванням ПКС "повинен" коштувати лише 8 грн (у 2020-му було 7,55 грн/$).

Це за розрахунками МВФ, які оновлюються двічі на рік у квітневому і жовтневому випуску World Economic Outlook (Implied PPP conversion rate).

Як згадувалося раніше, глобальний перерахунок проводиться раз на декілька років. Його результати публікує Світовий банк у спеціальному дослідженні (останнє: Purchasing Power Parities and the Size of World Economies 2017). А МВФ потім щорічно просто трохи "підправляє" цей фіктивний курс за своєю методикою.

Нагадаємо, що середньозважений курс гривні, згідно з НБУ, у 2020 р. становив 26,96 грн/$, у квітні-2021 — 27,93 грн/$, а в червні-2021 — 27,24 грн/$. Таким чином, різниця між звичайним і "паритетним" курсом української валюти до долара США останнім часом становить близько 3,5 раза або трохи менше. Звернемо увагу, що це, звичайно ж, відповідає даним МВФ з попереднього пункту, де ВВП на людину в Україні множиться приблизно на 3,5 для перерахунку за ПКС ($3984 і $13 943 на рік).

Концепція паритету купівельної спроможності, при всій інформативності та елегантності, непроста як для сприйняття, так і тим більше для розрахунків. Що й казати про новини, популярну, нехай і ділову пресу — читачеві потрібен яскравий зразок. І в 1980-х його знайшов журнал The Economist. Замість "кошика товарів і послуг", щодо якого розраховується купівельна спроможність валют, редакція запропонувала взяти стандартний бургер корпорації McDonald's. Це невипадковий вибір. По-перше, за цінами на бігмак дійсно можна порівняти більшість країн і валют: ресторани найбільшої мережі швидкого харчування працюють по всьому світу. По-друге, сам бігмак — це не що інше, як усічений, але збалансований набір товарів (продукти, електрика тощо) і послуг (обслуговуючий персонал, оренда, логістика тощо), легкий споживчий кошик для порівняння. І по-третє, практично всі ресурси для виробництва бігмака закуповуються на локальних ринках, а отже, гарно проявляється ефект різниці в цінах: вартість того самого бургера може відрізнятися в рази.

На момент нашої публікації найсвіжіше оновлення індексу датоване січнем 2021 р.

Наприклад, бігмак в США коштував $5,66 (ця ціна — база порівняння), а в Мексиці 54 песо, тобто в два з гаком рази дешевше (за ринковим курсом 20,1 песо/$), отже, The Economist вважає, що справедливий курс песо до долара США вищий: 9,54 до 1.

Бігмак в Україні в січні коштував 62 грн, тобто на 60,1% дешевше, ніж в США (за ринковим курсом на той період в 28,14 грн/$), отже, курс гривні до долара повинен був становити 10,95 до 1.

Для зручності можна було б назвати цей курс так: ПКС за бігмаком. Як бачимо на прикладі України, він помітно, але не критично відрізняється від розрахованого МВФ (8 грн/$).

Ми наголошували, що грошові показники перераховуються з урахуванням паритету купівельної спроможності, щоб коректніше порівняти рівень життя в різних регіонах і країнах. Хоча краще сказати — вартість життя. Адже тільки високі доходи (хоч із перерахунком за ПКС, хоч без) ще не кажуть про те, що жити в якомусь регіоні краще, ніж в іншому, менш забезпеченому. Неможливо все виміряти в грошовому еквіваленті, тим більше що та сама ціна ще не означає аналогічну якість товарів. Економісти, до речі, наполегливо намагаються вирішити цю проблему, створюючи різні композитні рейтинги — наприклад, індекс щастя. Аби не заглиблюватися в подробиці, скажемо, що навіть перерахунок макропоказників за ПКС відображає рівень (вартість) життя в повному обсязі і тільки якщо ми фокусуємося на доходах.

Навіть якщо ПКС "накидається" на середні показники, він не усуває їхні недоліки. Наприклад, якщо в країні високий рівень нерівності — чи буде середній дохід (нехай і перерахований за ПКС) відображати рівень життя більшості громадян? Питання риторичне. Або якщо в США середній дохід трохи вищий, а робочий тиждень довший, ніж у Нідерландах, — чи можна заявити, що в Штатах і живеться краще? Питання спірне, навіть якщо зважувати тільки два показники — купівельну спроможність людини і її особистий час.

Обмеження притаманні й самому методу ПКС. Ось деякі з них.

По-перше, метод неточний і дуже чутливий до змін у вхідних даних — тому самому наборі товарів і послуг, вартість яких спеціально визначається в кожній країні. Крім того, не зовсім правильно застосовувати один коефіцієнт ПКС і до доходів домогосподарств, і до ВВП, адже структура останнього, як зазначалося вище, помітно відрізняється від споживчого кошика.

По-друге, не всі громадяни проводять життя тільки в своїй країні — подорожуючи світом, туристи одразу відчувають різницю в доходах за ринковим курсом: американець може не раз сходити в ресторан у Києві за ту саму суму, яку він витрачає на обід в порівнянному закладі вдома, і навпаки. Тому некоректно говорити, що перерахунок доходів за ПКС в усьому краще відображає порівняльний рівень життя.

І нарешті, якщо ми хочемо порівняти не рівень життя, а, скажімо, економічну вагу країни на світовій арені, то краще не перераховувати макроекономічні дані за паритетом купівельної спроможності. Як правило, розвинені країни показують більш високий номінальний ВВП, ніж ВВП на основі ПКС, а країни, що розвиваються, — навпаки. Так, за першим показником США залишаються найбільшою економікою, а за другим — на перше місце виходить Китай.