Не злякати. Як правильно Україні розблокувати велику приватизацію
До 31 грудня 2019 р. уряд має завершити підготовку до масштабної хвилі великої і малої приватизації, яка, згідно сподіванням нової влади, може поповнити бюджет на 12 млрд грн і значно поліпшити інвестиційний клімат в країні. Поки на цьому шляху чимало перешкод, і неясно, чи вдасться з наскоку підштовхнути неповоротку махину держвласності в потрібному напрямку. Однак Кабмін Олексія Гончарука сповнений надій і квапить всі сторони процесу.
В Києві якраз працює місія МВФ, а Верховна Рада у швидкісному режимі прийняла Закон "Про держбюджет" на 2020 р. Мало того що Кабмін вперше заклав в бюджет доходи від ліцензування азартних ігор, ренти від видобутку бурштину та концесії держоб'єктів - на рівні 3 млрд 532 млн і 16,5 млн грн відповідно. Несподівано для багатьох між першим і другим читаннями уряд змінив прогноз: там впевнені, що дохідна частина державної скарбниці поповниться не на 5, а на 12 млрд грн - саме за рахунок приватизації.
Фіговий листок
Розпочати підготовку до великої приватизації та роботу по залученню інвесторів президент Зеленський доручив прем'єру і міністру розвитку економіки Тимофія Мілованову ще 2 вересня. Через місяць Верховна Рада прийняла Закон "Про визнання таким, що втратив чинність закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". 17 жовтня Закон президент підписав закон, і 20 жовтня він набув чинності.
Паралельно Фонд держмайна готується прийняти в управління 500 підприємств (а їх у держвласності понад 3,5 тис.), щоб почати підготовку до їх продажу в рамках прозорих конкурсних процедур. Олексій Гончарук наголосив - у ФДМ безліч завдань: "Потрібно знайти незалежних професійних радників, очистити наявне майно від всіх корупційних інтересів, кримінальних справ, штучних боргів. Так, щоб ці об'єкти стали цікавими для інвесторів".
При цьому скептики впевнені, що плани уряду можуть в черговий раз залишитися лише красивими цифрами на папері. Вони нагадують, що до держбюджету на нинішній рік Кабмін Володимира Гройсмана закладав надходження від приватизації в розмірі понад 17 млрд грн, а в січні 2019-го був затверджений перелік з 16 держоб'єктів, що підлягають приватизації. За фактом - за перші вісім місяців нинішнього року надходження до держскарбниці за цією статтею склали близько 370 млн грн, тобто план був виконаний на 5%.
Як результат - показники інвестицій в Україну, які скрупульозно фіксують в Міжнародному валютному фонді. Згідно з прогнозами МВФ, у 2020 р. за кількістю прямих іноземних інвестицій в економіку в процентному співвідношенні з ВВП Україна випередить тільки Азербайджан. Обганяють нас з чималим відривом Угорщина, Туреччина, Білорусь, Казахстан, Румунія, Росія і навіть Камбоджа.
"Всі останні роки стаття приватизаційних доходів у структурі держбюджету виконувала роль фігового листка для закриття планового дефіциту і складання красивих звітів перед МВФ, - пояснює фінансовий аналітик Олексій Кущ. - Якщо в структурі доходів не вистачало кількох десятків мільярдів доларів, Міністерство фінансів сміливо "малювала" доходи від приватизації в розмірі 17-21 млрд грн, прекрасно знаючи, що не одержить навіть десятої частини".
Універсальний маркер
Україні вдалося залучити до бюджету більше 10 млрд грн від приватизації лише двічі - в 2005 р. за рахунок продажу "Криворіжсталі" і в 2011-му - завдяки продажу "Укртелекому". Нинішній прогноз, закладений у держбюджет на 2020-й, виправдається лише за умови, що залучення інвесторів в ті найбільші підприємства, які повинні стати флагманами великої хвилі - Одеський припортовий завод, "Центренерго", "Турбоатом", "Електроважмаш", - вдасться зрушити з мертвої точки. "Судячи з дій Мінекономіки, зараз йде процес відбору підприємств на приватизацію, так що список, напевно, буде збільшуватися. Але всі ці плани можуть бути реалізовані лише у разі привабливості інвестиційного клімату", - переконаний директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко.
Вчені-економісти наполягають не перший рік: нинішня сировинна модель економічного розвитку України - давно за фактом банкрут. Державні підприємства, за інерцією виживаючи в рамках другого-третього укладів, безнадійно відстали від світових лідерів, вже більше десятка років розвиваються в рамках п'ятого і шостого укладів. Пошук нової моделі, з урахуванням пострадянських звичок управління і планування, потрібно здійснювати негайно.
"Нова модель може виникнути лише в парадигмі пошуку додаткової ефективності, а для цього потрібні інвестиції, - упевнений Олексій Кущ. - Прямі іноземні інвестиції - це універсальний маркер успішності економіки. А приватизацію також необхідно розглядати в контексті привабливості наших об'єктів для іноземних інвесторів".
З початку нульових про інвестиційну привабливість тих чи інших державних об'єктів в Україні не міркував тільки лінивий, однак створити горезвісний сприятливий клімат для інвесторів так і не вдалося. В останні п'ять років він істотно погіршився зі зрозумілих причин - ризики вкладень у воюючій країні так і не здійсненої судовою реформою занадто високі.
Та й сама ідея поповнення доходної частини держбюджету за рахунок масштабної приватизації великих і середніх держпідприємств давно перезріла - з нею Україна запізнилася, як мінімум, на 15 років, що суттєво ускладнює завдання, яке стоїть перед Кабміном на даному етапі. Про це говорить прем'єр Олексій Гончарук: "Приватизація - це ще й дуже важливий антикорупційний чинник, тому що на державних підприємствах прибуток "приватизували" вже давно, а збитки регулярно залишали державі. Чим більше об'єктів вдасться реалізувати, тим менше буде займати держава. Тобто приватизація - це швидкість і довіра".
Змінити клімат
Але як у цих обставинах забезпечити і швидкість, і довіру? Експерти впевнені: будь-які масштабні приватизаційні проекти в Україні сьогодні можливі лише у двох форматах - небудь олігархічна приватизація, або роздержавлення із залученням міжнародних системних інвесторів.
"Перший формат вже неможливий, другий - поки недоступний, - вважає Олексій Кущ. - Адже для пошуку інвесторів потрібні не тільки якісні об'єкти та презентації інвестиційних радників, найнятих державою, а насамперед захист титулів власності, в тому числі і в судах, і довгострокові гарантії, включаючи компенсацію державою вартості втраченого інвестиційного активу".
У цьому контексті можлива реприватизація "Укртелекому", а також проблеми "Арселор Міттал - Кривий Ріг" з фіскальними та силовими органами можуть поставити хрест не лише на інвестиційні плани уряду, але і на русі прямих іноземних інвестицій у приватний сектор економіки, упевнений експерт.
"Очевидно, що заяви про реприватизацію самі по собі негативно впливають на інвестиційний клімат, оскільки передбачають можливість примусового відчуження майна, - говорить голова експертної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук. - Як можна інвестувати в розвиток підприємства, яке колись було приватизовано і може бути відібрано?".
Економіст пояснює: реприватизація передбачає і взаємну реституцію, тобто держава повинна буде повернути кошти, які колись були заплачені за підприємства. І зрозуміло, що вільних коштів у державному бюджеті на це просто немає. "Особливо смішною виглядає ситуація з реприватизацією підприємств, за які в реальності переплатили - наприклад "Укртелекому" і "Криворіжсталі", - підкреслює Кушнірук.
Навіть якщо врахувати, що в 2005 р., коли "Криврожсталь" була приватизована, курс гривні становив 5 грн за дол., і держава може формально виграти, слід розуміти, що власник звернеться в міжнародні суди і гарантовано виграє. А це означає, що Україні доведеться компенсувати йому не лише $4,8 млрд, яких підприємство наразі не варто, але значно більше.
Ще складніше ситуація з "Укртелекомом" - за нього було заплачено 10,5 млрд грн, за курсом 2011 року - понад $1,3 млрд. Продажна ціна компанії сьогодні, за розрахунками аналітиків, може скласти 1,3 млрд грн, або $53 млн, тобто в 4-8 разів менше первісної ціни. Але компенсувати, у разі реприватизації, доведеться знову ж не менш $1,3 млрд. Проте ключовий момент тут - навіть не компенсації власникам, а ризики для прямих іноземних інвестицій. У разі реприватизації великих підприємств для більшості інвесторів вони стануть дуже високими, з урахуванням і так не самих привабливих умов для ведення бізнесу.
Заслужений економіст України Олександр Пасхавер одного разу зауважив: "Реприватизація (або точніше - деприватизация) доречна лише в тому випадку, якщо власник порушив закон. В іншому випадку це пограбування власника". У цивілізованих країнах реприватизація підприємства представима, лише якщо у суді доведено недобросовісне використання активів.
Сам Олексій Гончарук виступає проти реприватизації: "Нам потрібно створити умови, коли люди будуть вкладати в Україну гроші і не будуть боятися, що у них ці гроші просто заберуть". За словами прем'єра, така практика існувала в країні протягом десятків років, і це саме те, що зараз підриває довіру до України і робить ресурси для неї неймовірно дорогими.
"Державі потрібно розробити чіткий та прозорий алгоритм взаємодії з інвестором, в тому числі і в контексті виконання зобов'язань, - упевнений Олексій Кущ. - Але на платформі недоторканності приватної власності. Лише в цьому випадку Україна може повторити рекорди минулих років - понад 10 млрд дол. у рік прямих іноземних інвестицій та десятки мільярдів гривень, отриманих від продажу об'єктів державної власності системним інвесторам".
Незавидне становище - на передостанній сходинці у списку країн, що відбиває їх инвестактивность, - це виклик і для української влади, і для учасників ключових вітчизняних ринків. Його слід прийняти гідно і відповісти на нього правильно. Серед найважливіших невідкладних завдань - безумовна недоторканність приватної власності. Це повинні підтверджувати не тільки риторика політиків, але і поточні рішення судів, справедливо встають на захист власника. Тільки добившись цього, ми зможемо розраховувати на виконання сміливих планів великої і малої приватизації.
