Непорожній горіх. Хто залишився жити в ОРДЛО і скільки в Україні переселенців
"Польові дослідження" регіональної демографії
Якщо судити за офіційною інформацією, вимальовується досить суперечлива картина. З одного боку, травневі демонстрації в Донецьку в кращих традиціях пізнього СРСР, на яких спільно з віялками і сівалками радісно марширують трудівники "республіки" і діти в бантах і краватках. А з іншого - неодноразові згадки про 1,5 млн біженців, "порожній горіх" замість економіки ДНР, екологічну катастрофу регіонального масштабу і багато іншого.
Навіть якщо виходити з правил стандартного системного аналізу, можна зробити попередній висновок, який підлягає перевірці за допомогою наявної статистичної інформації, так би мовити, методом "польових досліджень". Цей висновок досить простий. Півтора мільйона біженців ніяк не в'яжуться з поточним моніторингом соціально-економічної ситуації на контрольованих територіях. Приплив лише кількох сотень тисяч сирійських біженців в Німеччину викликав чи не криза Євросоюзу на системному рівні. Значні маси переміщених осіб неминуче стали б об'єктом уваги преси та громадськості. Не можна просто так взяти і "розподілити" півтора мільйона осіб по всій країні, не викликавши істотного напруження як у соціальній, так і в економічній сферах. Точніше сказати, напруга в 2014-2015 рр. таки виникло, але викликане воно було негативним балансом зовсім інших факторів, і міграція в їх структурі була не на перших позиціях.
Навіть для тих, хто особливо не цікавиться економікою окупованих територій, демографічний стан ДНР має значне прикладне значення. Перш за все в контексті виборів та розподілу бюджетних коштів. Важливим для прозорості майбутнього виборчого процесу є наявність адекватного реєстру виборців. Зараз існує ймовірність того, що під видом тимчасових переселенців на найближчих виборах, як президентських, так і парламентських, можуть взяти участь кілька десятків, а може бути, сотень тисяч виборців з самопроголошених республік", які перед цим благополучно вибрали "республіканське керівництво. Саме цим і пояснюється той факт, що в тому ж Донецьку триває активна агітація за деяких кандидатів в президенти.
Ще більш цікавий економічний аспект. Тимчасові переселенці отримують різні соціальні виплати від держави, в тому числі компенсацію за оренду житла. Скільки в цьому списку фіктивних реципієнтів, бюджетної допомоги досі достеменно невідомо. А за рахунок наведення порядку в реєстрах виплати реальним переселенцям можна було б збільшити як мінімум у два рази, і це в межах чинного бюджетного ліміту. Поки навіть рейди силовиків по квартирах, де в одній кімнаті "прописані" десятки жителів окупованих територій, нічого не дають, хіба що господарі житла раптово дізнаються про "приписки". Точно така ж картина спостерігається в секторі пенсійного забезпечення. Багато пенсіонери отримують виплати і ДНР (в рублях), і в Україні (у гривнях). Для них - це лише мізерна компенсація за перебування в тих важких умовах, в яких вони раптово опинилися. В результаті КПП на лінії розмежування перетворюються в "дороги смерті", в довгих чергах яких постійно вмирають старі люди. Крім того, в плані реалізації системної державної політики на окупованих територіях, така модель взаємодії держави і місцевого населення, м'яко скажемо, не є оптимальною.
Труднощі дзеркальної статистики
Визначимося з базовими показниками. На 1 грудня 2013 р. чисельність населення Донецької області, за даними Держстату, становила 4,35 млн осіб. Через п'ять років на 1 грудня 2018 р. даний показник скоротився до 4,168 млн, тобто перед нами звичайна для України динаміка депопуляції, не выбивающаяся із загальної канви по країні. Але проблема полягає в тому, що наша статистика не виробляє облік населення в розрізі окупованих контрольованих територій, так що дані цифри є досить умовними. З початкового показника на 2013 р. Держстат просто віднімає померлих в Донецькій області і додає народжених, але цю інформацію він бере з діючого реєстру актів цивільного стану, а це масиви даних, що охоплюють лише підконтрольні території. Нічого нам не дає і показник економічно активного населення, який розраховується в потрібному територіальному розрізі. За п'ять років цей індикатор скоротився з 2,133 млн осіб до 0,859 млн, тобто на 1,27 млн, які виїхали з регіону, або залишилися на окупованих територіях. Але статистика ДНР не показує чисельність економічно активного населення в діапазоні 15-70 років, як того вимагає міжнародна класифікація. І знову статистичний глухий кут. Хоча вже зараз можна зробити проміжний висновок: 1,5 млн виїхати на контрольовані території ніяк не могли, адже більшість з них повинні були прибути саме ДНР.
Але ми спробуємо все ж таки вийти на шукані величини.
У 2013 р. в Донецькій області числилося 1,097 млн штатних працівників. У 2017-му штатників на контрольованих територіях було всього 412 тис., а в ДНР штатний персонал склав 351 тис. Виходить, виходячи з дзеркальних даних статистики, по обидві сторони розмежування, у штаті підприємств і бюджетних організацій трудиться 763 тис. осіб, що на 334 тис. менше, ніж п'ятьма роками раніше.
Таким чином, саме 334 тис. є реальним показником відтоку трудових ресурсів.
Це ми поки оцінили відтік фахівців з легального сектору економіки, а як вони могли поїхати з регіону, так і перейти у тіньовий сектор, нікуди не виїжджаючи.
Але є й інші групи населення: безробітні, діти, пенсіонери, люди, які не числяться у штаті. З останніми найважче, так як статистика їх практично не враховує. У 2013-му в Донецькій області проживало 1,036 млн економічно активного населення, не входив у штат працюючих. Зараз на підконтрольних територіях таких залишилося 447 тис. А скільки в ДНР? Якщо від чисельності населення невизнаної "республіки" відняти кількість штатників (351 тис.), безробітних (51,7 тис.), пенсіонерів (680 тис.), дітей дошкільного віку (55 тис.) і 148 тис. школярів, то отримаємо 1,04 млн осіб економічно активного населення поза штатом. Цей показник (з урахуванням дзеркальних даних нашої статистики) приблизно на 455 тис. перевищує демографічно обґрунтований, а якщо його скоригувати на загальний коефіцієнт убутку населення в Україні, отримаємо майже 420 тис. осіб "подвійного обліку", які, умовно кажучи, виявилися між Україною і ДНР. Скільки з них перебиваються випадковими заробітками або працюють у тіньовій економіці України, а скільки в ДНР - поки невідомо. Частина з них припадає на зрослий тіньовий сегмент економіки, а сотні тисяч справді поїхали, і цей міграційний потік розподілився між Україною, РФ, Білоруссю та іншими країнами світу.
З урахуванням відтоку кадрових працівників (штат) загальний показник міграційного потоку з регіону слід оцінити в межах 700-800 тис. осіб максимум.
Досить достовірні дані з міграції лише в європейські країни і Білорусь. В останню емігрували 160 тис. українців, переважно з Донбасу. Кілька десятків тисяч виїхали в інші країни. Сотні тисяч - у РФ. На підконтрольні території України, очевидно, довелося не більше половини, тобто реальна чисельність переміщених з ДНР осіб в нашій країні не перевищує 200-300 тис. осіб.
Як показує статистика, найбільш немобільні групи - це пенсіонери та безробітні. У 2013-му кількість офіційно зареєстрованих безробітних у Донецькій області становила 165 тис., у 2017-му дзеркальні дані статистики показали наступні цифри: Україна - 125,3 тис., ДНР - 51,7 тис., в сумі - 177 тис. осіб, тобто загальний показник навіть збільшився.
Що стосується пенсіонерів. У 2013-му їх в Донецькій області було близько 1,4 млн чоловік. В даний час, за даними нашої статистики, пенсії на контрольованих територіях отримують 885 тис. Дзеркальні дані ДНР говорять про 680 тис. пенсіонерів.
В сумі це дає 1,565 млн осіб, з урахуванням загального коефіцієнта скорочення чисельності пенсіонерів по країні, отримуємо розбіжність у понад 220 тис. Цю цифру можна вважати базовою оцінкою кількості пенсіонерів, які отримують пенсію і в Україні, і в ДНР.
А це приблизно третина всіх жителів даної групи, що проживають в невизнаній "республіці", тобто кожен третій пенсіонер перетинає КПП з метою отримати свої виплати по інший бік лінії зіткнення. Розмір мінімальної пенсії в ДНР і ЛНР зараз повністю синхронізований, хоча в попередні роки дані показники дещо відрізнялися, що свідчить про те, що обидві невизнані "республіки" рухаються не тільки до об'єднання залізниць, але і до злиття пенсійних систем, що можна розцінювати як черговий крок до появи в найближчі роки якогось інтеграційного об'єднання. Зараз розмір мінімальної пенсії становить 3,2 тис. руб. Середнє значення пенсійних виплат у ДНР збільшилася за минулий рік до 4,2 тис. руб.
Чисельність населення в ДНР має невелику тенденцію до збільшення: у 2015-му воно становило 2,3 млн осіб, а в 2017 р. - 2,33 млн. Примітно, що збільшення облікового складу пенсіонерів з 650 тис. до 680 тис. осіб склало ті ж 30 тис., на які "підросло" і населення в цілому.
Що стосується зміни базових демографічних показників, то тут вимальовується суперечлива картина. Коефіцієнт перевищення смертності над народжуваністю скоротився з 3,2 до 2,8, але в цілому спостерігається вкрай негативна динаміка: у 2017-му в ДНР народилося 11,8 тис. осіб, а померло 33,6 тис. У той же час, починаючи з 2016-го, спостерігається міграційний приріст населення: в 2017-му повернулися було на 11,8 тис. більше осіб, що зайвий раз свідчить про початок реалізації нового плану Кремля в регіоні, про який ми вже неодноразово згадували. Мова про створення патерналістської "вітрини" на південно-сході України. Згідно з грантом президента РФ, виділеним в 2017-му краснодарської організації Центру розвитку регіону в розмірі 471 тис. руб., центром було проведено дослідження про можливості реалізації програми репатріації біженців з Донбасу, назад на непідконтрольні Україні райони Донецької і Луганської областей. Необхідність подібного дослідження як раз і продиктована планами РФ щодо реанімування виробничих потужностей ДНР, на яких уже зараз відчувається істотний недолік кваліфікованої робочої сили. Варто відзначити, що дані по динаміці демографічних показників "республіки" не цілком корелюють зі зростанням загальної чисельності населення в регіоні.
Як показує проведений аналіз, населення, що опинилося під владою
ДНР, змушене пристосовуватися до нових, вкрай негативним факторам життя. І робить це за рахунок максимального використання того обмеженого інструментарію соцпідтримки, який для нього ще доступний. Політика РФ в ДНР спирається на забезпечення в регіоні мінімального соцстандарта часів пізнього СРСР. В Україні ж допомога тимчасово переміщеним особам тонким шаром намазується на довгий "бутерброд", хоча його довжина повинна бути в рази менше, а шар "масла", відповідно товщі. Відбувається це в результаті нецільового використання коштів на місцях, так і через невисокого рівня компетенції в даному питанні обласних військово-цивільних адміністрацій. Небезпека цієї моделі полягає в тому, що вже через кілька років, вибираючи між різними системами соціального забезпечення, жителі регіону, можливо, будуть схилятися до мінімального соціального набору часів пізнього СРСР.