Є айфони. Чому Трамп може посадити Китай на дієту
І це називається "стратегічна передбачливість": без айфона можна легко обійтися, а от їсти хочеться кілька разів в день.
Не все, що гарно виглядає, корисно для економіки
В Україні з завидною періодичністю в громадському просторі йдуть розмови, що наша країна зможе розбагатіти тільки в тому випадку, якщо буде розвивати високотехнологічні галузі, вкладати в IT, в літако - і ракетобудування і т. д.
При цьому той факт, що найбільшу частку у ВВП - 22% - забезпечує аграрний сектор, подається як ознака слабкості української економіки. Мовляв, усі розвинені економіки світу - індустріальні, а саму високу додану вартість дає сегмент hi-tech, тобто, дуже умовно кажучи, комп'ютери і телеком.
Залишимо навіть осторонь той факт, що сьогодні найбільш розвинуті країни (європейські) будують постіндустріальну економіку і заробляють взагалі на послуги. Звернемо увагу на інше. Наприклад, на закінчення американо-китайської торгової війни. Аналізуючи те, як вона проходила, ми з'ясували для себе цікавий факт: лише 10% американських поставок в Піднебесну - це автомобілі і літаки, одні з головних символів американської індустрії. Також значні поставки напівпровідників, нафти і газу, але домінують все ж не вони.
Дивно, але в основному Америка поставляє в Китай продукти харчування. Сою, пшеницю, кукурудзу, свинину, курятину, продукти переробки фруктів і багато іншого... Саме американські фермери, віддані виборці Дональда Трампа, і змусили його припинити торговельну війну з Пекіном - вони втрачали колосальний ринок збуту.
Китай же поставляє в Штати насамперед ширвжиток і комп'ютерну електроніку. При цьому майже вся ця електроніка розроблена саме в США, американськими компаніями та інженерами. Ті ж айфони створені корпорацією Apple в Америці, але збираються на заводах Китаю. Американський уряд, незважаючи на всю риторику Трампа, не підтримує фінансово виробників айфонів на своїй території. А фермерів - підтримує.
Тому що розуміє: якби щось глобально-катастрофічне з розривом торговельних зв'язків - і свої фермери забезпечать продовольством з надлишком. А китайці будуть є айфони і один одного...
Дійсно, ми звикли сприймати Сполучені Штати як найбільшу в світі індустріальну економіку. Насправді ж велика частина американського ВВП (84%) створюється у галузях сфери послуг. Сільське господарство Сполучених Штатів забезпечує лише кілька відсотків ВВП, але при цьому за обсягами сільськогосподарського виробництва США значно перевершують будь-яку іншу країну. Так, Штати займають перше місце в світі по виробництву зернових культур, сої і третє - по збору цукрових буряків. Тут вирощується 16% від загального світового врожаю зерна і 22% від світових обсягів сорго. Все це створюється на більш ніж 2,5 млн приватних ферм, на яких працює понад 20 млн осіб. Нарешті, Америка постачає на світовий ринок 50% кукурудзи, 20% яловичини, свинини, баранини, близько однієї третини пшениці.
Просто так склалося, що про американські автомобілі, літаки, комп'ютери добре знає весь світ, а от кукурудза і шматок м'яса в тарілці "національності" зазвичай не мають. Але в даному випадку приклад США - просто привід нагадати, що не слід зневажливо ставитися до аграрної складової економіки.
Питання ефективності
При словосполученні "аграрна економіка" багато хто, на жаль, починають думати про таку економіку, в якій більшість населення працює на землі або іншим чином зайняте в сільському господарстві. Але описана картинка останній раз була актуальна в XIX ст., ну ще може у вологих мріях президента Білорусі Олександра Лукашенка. І, до речі, якраз у XIX ст. Карл Маркс писав про переваги індустріальних країн над аграрними. Виходить, що ті, хто сьогодні ратує за максимальну індустріалізацію України, спираються на економічні ідеї родом з позаминулого століття.
Сьогодні в світі не існує виключно аграрних товариств, якщо не брати в розрахунок дику глушину Африки. Але багато розвинені країни сьогодні "повертаються до землеробства" на новому рівні, інвестуючи кошти саме в цей напрямок, приділяючи менше уваги промисловості і сфері послуг. По-перше, це дозволяє забезпечити продовольчу безпеку. По-друге, будь-яка диверсифікація йде на користь економіці. На вузькій спеціалізації або на розвиненому секторі послуг можна добре заробляти - але не занадто тривалий час. А є дійсно хочеться завжди.
Сучасні держави, які приділяють особливу увагу аграрному сектору, відрізняються:
- глибокою інтеграцією в процеси світової торгівлі;
- підготовкою кваліфікованих фахівців для аграрного сектору;
- відносно невисоким рівнем доходів населення;
- відсутністю великих промислових центрів;
- відставанням у технологічному плані від більшості сусідів.
Важливо розуміти, що нічого образливого в цьому переліку немає. Потрібно просто грамотно використовувати наявні переваги. За рахунок власної землі (тим більше - шикарних українських чорноземів), при наявності відповідних технологій дійсно можна не тільки прогодувати своє населення, а й заробляти великі гроші на експорт агропродукції. Проблеми, звичайно, виникають, наприклад, з задоволенням потреби в техніці - у країнах просто немає замкнутого циклу виробництва, коли всі компоненти навіть самого простого трактора проводяться тільки на одній території.
Важливо розуміти: в наші дні, на відміну від XIX (і навіть ХХ) ст. немає прямого зв'язку між обсягом виробленої в країні агропродукції та часткою населення, зайнятої в сільському господарстві. Вже навіть для країн, що розвиваються, не характерно, що в сільському господарстві зайнято більше половини населення. Збільшення обсягу виробленої продукції за рахунок збільшення площ для посіву, поголів'я худоби і кількості працюючих, тобто екстенсивний шлях, був актуальним до "зеленої революції" 1960-х.
Сьогодні механізація, хімізація і меліорація укупі з успіхами генетики дозволяють підвищити ККД агровиробництва до такого рівня, що 1% населення, зайнятого в АПК, може зробити держава великим експортером агропродукии. Ізраїль - яскравий тому приклад.
Для розвинених європейських та північноамериканських країн, званих постиндустриальными, характерний інтенсивний шлях розвитку сільського господарства, коли на тих же посівних площах підвищується врожайність завдяки науковому підходу і застосування новітньої техніки і технологій, різних добрив. Новітні методи - впровадження генної інженерії, електроніки та робототехніки.
Це шлях та України: сьогодні великі агрохолдинги і невеликі фермери в нашій країні використовують, наприклад, дрони для контролю за врожаєм. І є вже українські компанії, які ці дрони для аграріїв виробляють (в тому числі на експорт) - наприклад, UAV.tools або Kray Technologies. Це вже не дозволяє називати Україну "розвивається" країною.
Сьогодні прогрес АПК заснований на селекційних роботах з науковим підходом, що включає в себе виведення сортів високої врожайності для кожної агрокліматичної зони. Все більше використовується добрив, ростуть зрошувані площі, використання механізації, а також підвищується кваліфікація працівників. Як результат - зростання аграрного виробництва. Це все наслідки "зеленої революції", характерні також і для України.
В описаній ситуації найкращий вибір для нашої країни - інвестувати у високі технології, пов'язані з аграрним бізнесом. Це біологічні технології - генетика, біоенергетика, біохімія. Це технології переробки агропродукції та виробництва продуктів харчування. Це виробництво аграрної техніки, адже в сучасному комбайні більше електроніки, ніж в усьому міністерстві сільського господарства 20 років тому.
Про українське виробництво дронов ми вже говорили. Виходить, Україні немає сенсу намагатися наздогнати пішов поїзд, прагнучи створити власний умовний айфон або спортивний автомобіль. Найвигідніший варіант - розвивати високі технології, орієнтовані на сільське господарство. Адже в цьому випадку всьому створеному відразу буде гарантований попит як мінімум на внутрішньому ринку. А експорт вже додається - ми бачимо це по успішності українських агрохолдингів.
