Кому потрібні шахтарі без шахт? У що перетворилася видобуток вугілля за 5 років війни на Донбасі
Кордон 2014 р.
Видобуток вугілля в Україні за 11 місяців 2019 р. скоротилася порівняно з аналогічним періодом минулого року на 6,8% - до 28,4 млн т, повідомили в Міністерстві енергетики і навколишнього середовища. І хоча коксівне вугілля, що використовується як сировина в металургії стали видавати на-гора навіть більше на 5,3% (в цілому 5,6 млн т), видобуток енергетичного вугілля, який направляється на електростанції для вироблення електроенергії, знизилася на 9,3% (до 22,8 млн т).
Невтішна тенденція простежується ще з часу здобуття Україною незалежності. У 1991 р. у країні було видобуто 135,6 млн т вугілля, фантастично багато за сьогоднішніми мірками. І навіть сім років тому обсяги видобутку ще вселяли повагу - у 2012 р. українська вугільна промисловість видала в три рази більше вугілля, ніж у поточному році, а саме 85,9 млн т.
Проте переломним став 2014-й, коли Україна практично втратила контроль над трьома чвертями вугільних шахт на Донбасі. Це і стало стало головною причиною дефіциту вугілля, який виник в 2014-2015 рр. і почав заповнюватися за рахунок активного імпорту.
Росте як на дріжджах
Втім, імпорт вугілля в Україну зростав і в благополучні для вугільної галузі роки. Наприклад, за перші 20 років незалежності вітчизняні металурги наростили імпорт коксівного вугілля практично вдвічі: якщо на початку 1990-х частка закордонного ресурсу для виробництва коксу становила менше 15%, то в 2011 - вже майже 38%.
Коксівне вугілля і сьогодні посідає першу сходинку в списку імпортованих марок: за підсумками першого півріччя 2019-го з 10,5 млн т імпорту він зайняв 6 млн т.
Але після 2014 р. в Україні виник дефіцит не тільки вугілля, але і енергетичного вугілля. І імпорт став зростати лавиноподібно. Наприклад, в 2015 р. Україна купила за кордоном 14,6 млн т вугілля, в 2016 р. - 15,6 млн, в 2018 р. - вже 21,4 млн, а в січні-листопаді поточного року - 19,1 млн т.
Основним постачальником вугілля для українських споживачів стала Росія, яка і отримувала левову частку грошей, витрачених нами за закупівлю ресурсу. Наприклад, в 2015 р. Україна заплатила Росії $0,7 млрд (загальний імпорт - $1,6 млрд), у 2016 р. - вже $0,9 млрд з $1,5 млрд, у цьому році - $1,5 млрд із $2,6 млрд. Але це - частка РФ в грошах. У фізичних обсягах поставки з РФ ще вище. Так, за офіційними даними, в 2018 р. завезли 15 млн т російського вугілля (нагадаємо, загальний обсяг імпорту склав 21,4 млн т).
Ще один тренд вугільного імпорту - за обсягами ввезення перші рядки почала займати компанія NT Marine, зареєстрована в Естонії, власником якої називають білоруського бізнесмена Миколи Горобця. Ні Естонія, ні Білорусь не значаться великими компаніями вугілля - просто через Білорусь оформлялися поставки російського вугілля в зв'язку з тим, що РФ ввела обмеження на його експорт в Україну.
Ціна питання
Другий після дефіциту причиною зростання обсягів експорту з Росії стала дешевизна російського палива. На відміну від України, де вугілля добувається в шахтах, в РФ є відкриті вугільні басейни, а видобуток кар'єрним способом набагато дешевше шахтного. Наприклад, антрацит у першому півріччі цього року купувався в Росії українськими споживачами в середньому по $110 за тонну, неантрацитовый вугілля - по $117 за тонну. Всього ж середня ціна поставок російського вугілля за період 2015-2019 рр .. склала $104.
При цьому українське вугілля держшахти продають по 2,5 тис. грн за тонну, але собівартість його видобутку становить майже 4 тис. грн. І різниця шахтам компенсується з бюджету, що, звичайно, невигідно державі. Між тим за прогнозом Міністерства енергетики, за цей рік собівартість зросте до 4,3 тис. грн.
Крім того, у компанії ДТЕК, яка контролює левову частку приватної теплової генерації електрики, є і свої вугільні активи в РФ - шахтоуправління "Обухівська" в Ростовській області.
Держава втрачає кермо
За останні 10 років дуже сильно змінилися не тільки обсяги видобутку та імпорту вугілля, але і структура видобутку у розрізі "держава - приватний бізнес". Якщо в 2011 р. із загального обсягу видобутку в 81,8 млн т на частку держшахт припадала майже половина видобутої (38,4 млн т), то в минулому році вони змогли видати на-гора лише скромні 4,8 млн т із 33,3 млн. Це трохи більше 12%, тобто частка держави скоротилася вчетверо.
І це ще не межа - влада планує і надалі скорочувати частку держави у вуглевидобутку. Міністр енергетики Олексій Оржель, виступаючи в грудні в Мадриді на 5-й Конференції сторін Рамкової конвенції зі зміни клімату, запевнив, що Україна закриє багато держшахт.
Це заява не стало несподіванкою - держпідтримка державних шахт в останні роки дуже сильно скорочується. Наприклад, влітку цього року уряд Володимира Гройсмана двічі урізав суми, які планувалося виділити з бюджету на програми технічного переоснащення шахт - спочатку з 1 млрд грн до 700 млн, потім - до 380 млн.
Всього ж у цьому році на підтримку вугільної галузі було передбачено 2,3 млрд грн, які повинні були покрити різницю між собівартістю видобування вугілля та ціною його продажу. Для порівняння: в 2014 р. на держпідтримку шахт було заплановано 13 млрд грн.
Однак причина скорочення допомоги від держави - не тільки зменшення списку реципієнтів цієї допомоги. Головний чинник - неефективність використання держкоштів. Зокрема, влітку цього року Рахункова палата оголосила, що перевірить ефективність використання держпідтримки в 2017-2018 роках За цей період держава дала шахтам більше 5 млрд грн, але вирішити основні проблеми традиційно не вдалося: сьогодні в управлінні держави перебуває понад 30 шахт, але при цьому 20 з них - збиткові. "Думаю, що українцям вже набридло постійно фінансувати вугільну галузь, оскільки вона на себе не заробляє останні 10 років", - заявив у жовтні цього року заступник міністра енергетики Віталій Шубін. Він зазначив, що лише десяток держшахт, які мають перспективи розвитку, продовжать роботу, решта будуть закриті.
Тут важливо відзначити, що чисельність працівників держшахт, що залишилися підконтрольними Україні, становить понад 36 тис. Не так багато, щоб можна було прогнозувати сильний соціальний вибух, після закриття всіх збиткових шахт, але й не так мало, щоб не підготувати спеціальну програму інтеграції шахтарів в ринок праці з одержанням нових професій. Про подібні плани Міненерго поки не розповідає.
