Україна підводить Маркса. Чому українці не можуть створити національний фонд як у Норвегії

Без маневру

Кожен новий президент в Україні намагається ініціювати комплексну податкову реформу. Але системної трансформації фіскальної моделі країна так і не отримала. В основі будь-якого економічного дива, чи то корейської або польського лежить певний фіскальний маневр, завдяки якому запускається механізм причинно-наслідкових зв'язків у вигляді припливу прямих іноземних інвестицій і зростання економіки. Модель розвитку в такому варіанті являє собою створення базових точок зростання, після активації яких, вже можна починати стригти бюджетні купони. Простими словами - спочатку необхідно запустити економічний двигун, вибрати правильну траєкторію руху в глобальних ланцюгах доданої вартості та створити стійку поступальну інерцію. А потім можна поступово підвищувати і рівень оподаткування, у міру того як бізнес обросте необхідним запасом підшкірного жиру.

У нашому випадку ніякого фіскального маневру ніколи і не було. Держава спочатку взяв на себе підвищені соціальні зобов'язання, які апріорі передбачали значне фіскальне навантаження на бізнес. Точніше сказати, соціальні зобов'язання були негласно обміняні на неучасть населення в процесі приватизації. Кілька монопольних фінансово-промислових груп (ФПГ) неформально зобов'язалися створювати популярну в народі соціальну порядку денного, наскільки це дозволяла рентна, монополізована і корупційна модель економіки. Але високий рівень фіскального тиску могли витримувати лише ті самі монопольні ФПГ: як за рахунок зняття монопольної ренти, так і за допомогою політичних амортизаційних механізмів. А також завдяки перерозподілу сплачених податків через бюджетні інструменти, коли сьогодні платиш податок, а завтра забираєш його або у вигляді відшкодування ПДВ, або дотації, або держзамовлення. Саме ця репресивна фіскальна модель і стала спусковим гачком формування тіньової економіки та загального занепаду економічної активності малого і середнього бізнесу.

Економічний двигун у нас не активований, а швидше згасає на старому запасі потужності, траєкторія руху спрямована на деіндустріалізацію економіки і спрощення. Інерція руху загасаюча, що підтверджується і прогнозами НБУ щодо зростання ВВП в 2019-2020-х рр. Немає точок росту - немає і прямих іноземних інвестицій. На жаль, роль фіскальних стимулів у формуванні даної негативної парадигми розвитку є однією з ключових.

Всі останні спроби реформувати податкову систему закінчилися лише латанням фасаду, зведеного на гнилому фундаменті. Це як торговий павільйон в гоминьдановском Шанхаї: кожен новий господар прилаштовував то лапшичную, кімнату для гри в кістки. Податковий кодекс давно перетворився в "швейцарський сир" з величезною кількістю "дірок" - змін і доповнень, наочно демонструючи принцип прогнозованості та стабільності податкової політики навпаки.

Фіскальний профіль

Що ж являє собою нинішня система збору податків в Україні в контексті її "капіталізації"? Податкова і митна служби сумарно зібрали в минулому році в консолідований держбюджету приблизно один трильйон гривень, з яких, 769 млрд грн надійшло безпосередньо в центральний бюджет, а решта - місцеві.

Податкова служба забезпечує надходження 62% надходжень, або 623 млрд грн у бюджети всіх рівнів, а митниця 38%, або 376 млрд грн.

Сьогодні сама структура наповнення бюджету досить диверсифікована: приблизно 230 млрд грн, або 22%, збирається у вигляді податкових і митних платежів у місцеві бюджети; на митницю припадає 38%, а на центральний бюджет 40%.

Бюджетоутворюючих роль відіграє ПДВ, нарахований на вартість імпортних товарів - до 300 млрд грн. Таким чином, бюджет у нас формується за рахунок внутрішнього ринку, точніше сказати за рахунок його здачі в оренду іноземним товаровиробникам. Очевидно, що в такій моделі, думати про розвиток внутрішнього виробництва "небезпечно", адже скорочення споживання імпортних товарів загрожує бюджетною кризою. Податок на прибуток підприємств становить всього 97 млрд грн, що ще раз доводить надуманість концепції його заміни на податок на виведений капітал (НнВК). Прибутковий податок, що утримується з фізичних осіб - 92 млрд грн, але тут необхідно враховувати специфіку його розщеплення між бюджетами різних рівнів: 123 млрд грн цього податку надходить до місцевих бюджетів.

Таким чином, сумарно, населення підживлює бюджет безпосередньо за рахунок своїх доходів на 215 млрд грн, або на 22% від загальної суми надходжень, більш ніж в два рази перевищуючи корпоративний прямий податок на прибуток. Судячи з цієї пропорції, у нас вже сформовано повноцінне громадянське суспільство і ми майже розвинена країна західної демократії, де населення платить більше корпорацій. Можна вводити НнВК для фізосіб, коли домогосподарства не платять податки за умови інвестування "в сім'ю". Фіскальний оксюморон. На жаль, поспішний висновок про високій частці участі населення у наповненні скарбнички країни можна зробити лише при фрагментарному аналізі. При більш уважному ознайомленні, виявляється, що 298 млрд грн, або 39%, податкових надходжень забезпечується офісом великих платників податків. Скарбничку все-таки формують корпорації, в тому числі з допомогою як прямих податків, так і непрямих.

Населення так і не знає, скільки коштує вхідний квиток в центр управління країною. Як говорив коду-то Карл Маркс: "Непрямі податки приховують від кожної окремої особи суму, яку воно сплачує державі, тоді як прямий податок нічим не замаскований, стягується відкрито та не вводить в оману навіть самого темного людини. Прямі податки, а отже, спонукають кожного контролювати уряд, тоді як непрямі податки пригнічують всяке прагнення до самоврядування".

У цьому плані цікаво порівняти податкову систему Польщі та України. У структурі польських фіскальних надходжень прямі податки становлять 23%, а у нас - всі 40%. У той же час непрямі там займають 62%, а в Україні - 53%. Ще більша різниця в інших надходженнях, куди входить рента та мита: 13% у Польщі і 7% в Україні.

Значить вміння керувати країною не завжди залежить від високого рівня прямих податків.

Резерви зростання

Де ж приховані резерви і в яких точках спостерігається надмірний фіскальний тиск?

Вивізне мито за підсумками минулого року принесла в бюджет всього 0,5 млрд грн. Для країни, яка опускається в сировинний формат, непростимий фіскальний перекіс, який забезпечується виключно в інтересах кількох сировинних ФПГ. Сьогодні вивізне мито діє відносно брухту чорних металів та деревини, перманентно її намагаються вводити відносно насіння олійних. У свій час за експорт вовни в Англії просто вішали - там прекрасно розуміли, що потрібно в країні виробляти сукно. Класичною стала угода про вільну торгівлю між Португалією і Великобританією кілька сот років тому, описаної Давидом Рікардо як зразок застосування абсолютних і відносних торговельних переваг. Португальці, які роблять акцент на перше, так і продовжили виробляти вино, до чого сприяв клімат і грунти, а англійці, які зробили ставку на другі, за час, що минув, стали сучасної постіндустріальної країною з розвиненою промисловістю. Як показує досвід сировинних країн, програми модернізації і диверсифікації ризиків, пов'язаних з коливаннями цін на зовнішніх товарних ринках, вони можуть реалізовувати лише за рахунок створення національних резервних фондів, як це зробила Норвегія, чий суверенний резервний фонд досяг одного трильйона доларів або РФ, яка за допомогою системи резервних фондів амортизує західні санкції. Джерело наповнення таких фондів - експортне мито на сировину. Тільки у норвежців це нафта і газ, а у нас - руда і зерно.

Другий прихований резерв - це рента за видобуток корисних копалин. Україна з її колосальними природними ресурсами щорічно отримує ренту в розмірі 39 млрд грн, тобто трохи більше одного мільярда євро. Встановивши за глибинним газових свердловин (понад 5000 м) рівень рентних платежів у 6%, держава майже прирівняло до звичайного ФОПу, який платить до бюджету 5% з доходу, високоприбутковий газовий бізнес, якщо, звичайно, розглядати останній тільки в контексті ренти, а не всіх податкових платежів.

Те ж саме можна сказати і щодо акцизів, суми відрахувань за яким явно не відповідають потенціалу виробництва і споживання підакцизних товарів.

Нинішня структура відшкодування ПДВ стимулює активний експорт сировини за кордон, коли експортер гарантовано отримує 20% з боку держави. Щорічно з бюджету витрачається на відшкодування цього податку приблизно 130 млрд грн, і ці ресурси акумулюються за рахунок кінцевого споживача, який сплачує ПДВ у структурі цін на товари, як імпортні, так і вітчизняні. В результаті сальдовий показник "внутрішнього" ПДВ (валові збори мінус суми відшкодування) становить лише 79 млрд грн. Класична ілюстрація відомого прислів'я: "з миру по нитці - бідному сорочка", тільки в даному випадку, не бідному, а багатому. Кожен українець платить в структурі своїх споживчих витрат "свій ПДВ", який потім збирається у загальний бюджетний котел і перерозподіляється у вигляді відшкодування на користь найбільших ФПГ країни. Скільки платимо? Досить скласти суми ПДВ в чеках з супермаркетів за місяць.

Що стосується місцевих бюджетів, то тут основну роль відіграє прибутковий податок (123 млрд грн), у той час як надходження з єдиного податку та податку на майно в рази менше. Можна говорити як про низький рівень адміністрування, так і про тінізації МСБ.

Згідно з кодами КВЕД, в залежності від видів діяльності платників найбільшу роль у наповненні бюджету відіграє добувна та переробна промисловість, а ось сільське господарство, яке у нас сприймається як новий флагман економіки приносить всього 23 млрд грн, що порівняно з надходженнями з держсектора. Та й будівництво - ще один масмедийный "драйвер" - всього 13 млрд грн.

Таким чином, можна скільки завгодно довго говорити про туризм, ІТ та сільському господарстві як про потенційно перспективних галузях економіки, але бюджет формує внутрішній ринок, кінцевий споживач - населення і видобувна промисловість, з кожним роком цементуючи цей спотворений економічний профіль.

Що стосується регіонального зрізу, то київська агломерація (столиця і область) забезпечують 164 млрд грн надходжень, інші регіони - набагато менше. Судячи за даними показниками, в Україні вже складаються своєрідні економічні таксони у вигляді "нових-старих" територіально-промислових економічних районів. На жаль ця хаотична кластеризація ніяк не підтримується в частині створення окремих економічних кластерів на рівні державної адміністративної та промислової політики.

Фіскальний сосальщик

У цілому нинішня фіскальна модель продовжує паразитувати на внутрішньому ринку, кінцевому споживачі і населення, використовуючи у вигляді центрального балансуючого елемента по вхідних та вихідних фінансових потоків великий бізнес і концентруючи базові податкові грошові потоки в центральній точці збору - столичної агломерації.

Це типова модель рентної, сировинної, корупційної економіки, яка складається десятиліттями. Зруйнувати її можна за рахунок кардинального зниження прямих податків - прибуткового податку та податку на прибуток (як мінімум в два рази) та збільшення деяких видів непрямих податків (акцизи, імпортний ПДВ) та інших податкових і неподаткових зборів: істотне збільшення рентних платежів за використання природних надр, підвищення акцизів і кардинальна зміна політики стягування вивізних мит з сировинних товарів.

Україна може щорічно за рахунок експортних мит формувати національний резервний фонд на суму як мінімум $2 млрд. Ці ресурси цілком реально направляти на інфраструктурні проекти і структурне перетворення економіки.

Потрібна своєрідна фіскальна інверсія, коли за рахунок зміни механізмів стимулювання, таких як відшкодування ПДВ або зростання податкових відрахувань від експорту сировини, а також внаслідок захисту внутрішнього ринку будуть створені точки зростання більш складною, рельєфною економіки, що володіє високим рівнем доданої вартості, яка з часом і стане основним донором бюджету з поступовим залученням домогосподарств у фіскальну систему по мірі зростання їх добробуту. В іншому випадку основне джерело наповнення бюджету так і залишиться у вигляді імпортного ПДВ - і так аж до нового курсового обвалу, який поховає не тільки імпорт, але і дохідну частину бюджету. На жаль, враховуючи наскільки дана модель підходить для знімання сировинної ренти, інерція опору сировинних ФПГ буде колосальною.

Джерело інфографіки: ГФС