Миготливий червоний. Чому валютна свобода-2019 порадує більше "шляхту", ніж інвесторів
Режим функціонування валютних каналів в країні як базових комунікацій для руху зовнішніх інвестицій є одним з ключових факторів, здатних спонукати іноземного інвестора прийняти рішення про вкладення коштів саме в нашу країну, а не в сусідню Польщу.
В Україні часто люблять згадувати про реформи Бальцеровича, які стали "вихідним кодом" польського економічного дива. Але поминати всує і робити адекватні кроки з рецепції цього досвіду в українських реаліях - це як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Новий закон як раз і повинен був хоча б частково розблокувати канали інвестування та руху валютних фінансових потоків, адже валютна дерегуляція була застосована у Польщі в пакеті з шоковою терапією 90-х. Що і дало свої позитивні плоди у вигляді істотного припливу прямих іноземних інвестицій кілька років потому. А починаючи з нульових років валютна дерегуляція і приплив ПІІ були вже успішно конвертовані в динамічний економічний ріст, який не був зупинений навіть кризою 2008 р.
Кореляція тут досить прозора. Дезинфляционная політика, часткова конвертація нацвалюти, жорстка бюджетна дисципліна, роздержавлення і демонополізація економіки підприємницького середовища на тлі повної свободи руху капіталу. В таких умовах інвестиції не йдуть з країни, а приходять до неї, адже інвестори переконані в стрімкому зростанні місцевих недооцінених активів в найближчі 10-15 років.
Будь-який інвестор чекає від країни - реципієнта його вкладень декількох базових умов, серед них: колір семафора на "вихід" повинен бути зеленим, як і на "вхід". Зауважимо, саме зеленим, а не жовтим або тим більш червоним.
В Україні зараз якраз діаметрально протилежна ситуація: на вхід - "жовтий", на вихід - миготливий червоний, коли висновок тих же доходів, отриманих в Україні, можна проводити в перерві між блокуючими діями НБУ.
Саме цим, зокрема, пояснюється і вкрай низький приплив ПІІ в нашу країну: на рівні трохи більше $2 млрд на рік. Але ситуація в Україні, порівняно з Польщею, ускладнюється тим фактом, що і шокова терапія, і валютна лібералізація в останній відбувалася на тлі структурних реформ і посилення ринкових інституцій. У нашій країні ці процеси мають різношвидкісний характер: шокова терапія і частина монетарних інструментів застосовуються значно швидше, ніж відбувається системна трансформація вітчизняної підприємницького середовища, а значить, при відкритті будь-яких "дверей", країну чекає неминуча міграція за кордон - небудь робочої сили, капіталу.
І валютна лібералізація може принести приблизно той же ефект, що і "безвиз", тільки в частині відтоку інвестицій із країни, коли і населення, і бізнес спробують вкласти свої заощадження у більш стабільні фінансові активи за кордоном.
Великий бізнес це вже давно зробив з допомогою міжнародного структурування та податкової оптимізації, а в разі відкриття валютних вікон те ж саме можуть зробити економічні агенти і дрібніші.
Неможлива трійця
У монетарній теорії є таке поняття як "неможлива трійця", тобто не можна одночасно сидіти на трьох стільцях": забезпечувати фіксований курс нацвалюти, незалежну грошову політику (в першу чергу в частині рівня інфляції та відсоткових ставок) і вільний рух капіталу. Успішно можна робити лише дві дії одночасно, жертвую третім.
В СРСР проводили незалежну грошову політику і фіксували курс, але при цьому рух капіталу було повністю заблоковано. В Україні до 2014-го забезпечували стабільний курс і відносну свободу руху капіталу, але при цьому жертвували незалежної грошової політики, внаслідок чого рівень ставок за кредитами завжди був на високому рівні, а стрибки інфляції нагадували кардіограму в стані аритмії, коли гіперінфляція різко змінювалася дефляцією і навпаки.
Сьогодні НБУ переходить до нового формату: монетарна політика, спрямована на поступове зниження процентних ставок укупі з низькою інфляцією і лібералізація руху капіталу на тлі плаваючого курсу гривні. Виходить поки не дуже: інфляція продовжує залишатися вище цільового горизонту (в два рази: 10% замість 5%), облікова ставка зростає, утягивая вгору за собою ставки за депозитами і кредитами.
Лібералізація в спецрежимі: батоги і пряники
Єдине потенційно проривний напрямок - це валютна дерегуляція. Причому це саме та сфера діяльності регулятора, де він може отримати максимально швидкий відгук від реального сектора економіки та інвесторів.
На жаль, поки ці наміри так і залишаються добрими. Ще влітку 2018-го, коли був прийнятий Закон "Про валюту...", ми вказували на те, що з урахуванням перехідних положень заробити він може через сім місяців з дати опублікування, тобто не раніше лютого 2019 р., якраз на період максимальної політичної турбулентності.
У цій ситуації НБУ практично приречений ввести режим спеціальної валютної захисту (право у нього є за законом) і максимально вихолостити саме поняття "лібералізації", адже безпосередньо сам "спеціальний режим" визначається вже законами, а підзаконними актами - нормативною базою.
Нацбанку, яку в минулому році ще тільки належало розробити. Нагадаємо, згідно з нормами зазначеного вище закону, діяти такий "спеціальний режим" може протягом 18 місяців, один період по введенню обмежень становить шість місяців з правом продовження. А це означає, що у центрального банку є інструментарій щодо відстрочення валютної лібералізації приблизно до середини 2020 р.
І ось у грудні 2018-го НБУ опублікував свою концепцію поетапної дерегуляції. З 7 лютого повинні вступити в силу сім нормативно-правових актів, які розроблені регулятором для "наповнення" рамкового закону, надала НБУ фактично необмежені можливості по встановленню правил гри на валютному ринку.
"Спеціальний валютний режим", згаданий вище, буде регулюватися Положенням про застосування заходів із захисту, спрямованих на протидію кризовим явищам. У відповідність з ним НБУ може:
• обмежити репатріацію дивідендів на суму до $7 млн і репатріацію інвестицій на суму до $5 млн;
• заборонити надання кредитів у гривні нерезидентам;
• збільшити терміни зарахування валюти на рахунок клієнта банку на один день - принцип Т+1;
• заборонити купівлю валюти в кредит, а також без відповідних зустрічних зобов'язань;
• зафіксувати залучення кредитів нерезидентів лише через один уповноважений банк;
• зберегти обов'язковий продаж валютної виручки на рівні 50%;
• залишити взаємозаліки по операціях зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) в систему обмежень валютного нагляду.
Це, так би мовити, той "батіг", який буде введений в дію одночасно з Законом "Про валюту...". А далі - довга дорожня карта поступальної лібералізації під невсипущим наглядом МВФ.
Однак є і "пряники":
• розрахунки по ЗЕД можуть бути збільшені до 365 днів;
• замість індивідуальних ліцензій - е-ліміти, тобто в межах визначеної НБУ суми можна буде проводити будь-які операції, пов'язані з перерахуванням валюти за кордон, а не отримувати "индивидуалку" на кожен чих;
• для фізичних осіб за заявницьким принципом можна буде вільно перераховувати валюту в еквіваленті 150 тис. грн (в тому числі і без відкриття рахунку), більше того, в межах зазначеної суми можна буде купувати валюту онлайн за допомогою системи "клієнт-банк";
• можна валютні свопи та безпоставкових форвардів, тобто відкриється нове вікно можливостей для валютних спекулянтів.
Що стосується дорожньої карти лібералізації, то після запровадження спеціального валютного режиму (з "пряниками" і "батогами", зазначеними вище), НБУ планує на другому етапі зняти всі обмеження, крім обов'язкового продажу валютної виручки, знизивши це вимога до 30%. Ну а потім, на третьому етапі, нас чекає режим вільного руху капіталу.
Ось тільки станеться це, швидше за все, не раніше середини 2020-го року, про що ми згадували, аналізуючи текст закону ще в минулому році.
Ну а в найближчий рік замість глибокої валютної дерегуляції нас чекає новий "спеціальний валютний режим", де повновладним господарем становища, контролюючим всі валютні потоки, залишиться НБУ. Вірогідність цього сценарію - 99%. На жаль, для інвесторів глобально нічого не зміниться: так, на вході горить "жовтий" з перспективою переходу на "зелений", але на виході раніше - "миготливий червоний". Тобто репатріювати зароблене в Україні, вийде лише у проміжку між "миганиями".
І мова йде про можливість виведення не мільярдів, а мільйонів. А значить, саме мільйонами, а не мільярдами буде вимірюватися і щомісячний приріст ПІІ в найближчим часом.
Інвестори дуже цінують принцип пропорційності і взаємності і не приймають "нерозділеного кохання". Ну а виграє від нової моделі лібералізації "нова шляхта", тобто та частина населення, яка може "виводити" до 150 тис. грн в місяць в еквіваленті. І яка не робила цього раніше з причини високої вартості "вихідного" квитка у вигляді індивідуальної ліцензії НБУ. Залишилося тільки підрахувати кількість таких щасливчиків. Судячи з динаміки видачі електронних дозволів на репатриацю за минулий рік (1,435 е-ліцензій на суму $30,8 млн, тобто $21,5 тис на "душу"), зробити такий підрахунок буде нескладно.
