Чи є життя після 2019 року. Як врятувати українську ГТС від Путіна і Меркель
Мова йде про ділянку проекту, який повинен проходити у виключній морській економічній зоні Німеччини в Балтійському морі. Протяжність гілки на даній ділянці морського дна складе 31 км. Ордер на будівництво підписаний 27 березня цього року.
Для початку будівництва росіянам залишилося отримати остаточні дозволу в аналогічних відомствах Фінляндії, Швеції і Данії.
Нагадаємо, "Північний потік-2" є тим "мідним тазом", який може надовго прикрити всі унікальні можливості України як країни-транзитера і потенційні плани по створенню країни — газового хаба. В цих умовах ті кілька мільярдів доларів, які Україна планує отримати, заарештовуючи активи "Газпрому" по всьому світу, можуть стати останніми валютними "вітамінними" ін'єкціями в пухке тіло "Нафтогазу".
А тим часом в Україні озвучили дані щодо обсягів транзиту російського газу по території України в минулому році. За даними "Укртрансгазу", нашою газотранспортною системою (ГТС) було прокачано 93,46 млрд куб. м, що стало своєрідним рекордом останніх років: обсяг прокачування порівняно з 2016 р. виріс на 13,7%, або на 11,26 млрд куб. м. При цьому на ринок ЄС було поставлено 90,75 млрд куб. м, а в Молдову — 2,707 млрд.
Читайте також: МИХАЙЛО КОРЧЕМКІН: КРЕМЛЬ ПОСТАВИВ МЕТОЮ ЛІКВІДУВАТИ УКРАЇНСЬКИЙ ТРАНЗИТ. ДУМАЮ, ЦЕ НЕМОЖЛИВО
Враховуючи, що базовий контракт "Нафтогазу" з "Газпромом" закінчується в кінці 2019 р. (якщо не буде достроково розірвано до того часу), настільки вагомі результати, досягнуті за підсумками минулого року, можуть стати лебединою піснею.
Які наслідки можуть чекати в такому випадку нашу економіку і наскільки серйозно вплине відсутність транзиту на макроекономічні показники в цілому? Почнемо з передісторії і постановки проблеми.
Довгі роки наша ГТС виконувала роль якогось "фалічного" символу, з допомогою якого відбувалася ідентифікація владних еліт. Все було гранично просто: хто контролює ГТС — контролює сьогоднішній системоутворюючий фінансовий потік, хто контролює фінансовий потік — контролює майбутні вибори.
За останні 10-15 років пропонувалося кілька моделей корпоратизації ГТС: за допомогою приватизації, продажу частини акцій, кредитування міжнародними партнерами з подальшим викупом певного пакета корпоративних прав.
Всі ці плани були перекреслені відомим принципом "безприданниці": так не діставайся ж ти нікому.
Параметри газотранспортної системи вражають: магістральні газопроводи протяжністю 37,6 тис. км в однонитковому обчисленні, мережа компресорних станцій загальною потужністю 5405 МВт, пропускна спроможність на кордоні РФ 288 млрд куб. м і на кордоні України з Польщею, Румунією, Білоруссю, Молдовою — 178,5 млрд кубометрів в рік, у тому числі з країнами ЄС — 142,5 млрд. Протяжність розподільних мереж — 246,1 тис. км. Перлиною нашої системи є підземні сховища природного газу з активним об'ємом 32 млрд куб. м (більше 20% активної ємності сховищ ЄС).
Починаючи з 2011 р., коли транзит російського газу по території України склав 104,2 млр куб.
Цілком закономірно, що разом з обсягами транзиту виріс і питома вага України в поставках російського газу на ринок Європи. Якщо в 2010 р. даний показник становив 69%, а в 2014-му знизився до 37%, тобто майже в два рази, то в 2016-м збільшився до 45%.
У настільки високих показниках українського транзиту зовсім не було пієтету "Газпрому" до нашої ГТС. Все пояснювалося цілком утилітарно: росіянам вкрай необхідні були будь-які транзитні маршрути, адже в умовах західних санкцій, падіння цін на вуглеводні і масованого відтоку капіталу з країни їм вкрай необхідні були будь-які канали поповнення валютних запасів. Про що наочно свідчить зростання поставок російського газу в Європу: зі 138 млрд куб. м в 2010 р. до 158 млрд в 2015-му і 178 млрд в 2016-м.
РФ ніколи не змогла б наростити за один рік поставки своїх енергоресурсів на європейський ринок майже на 20 млрд куб. м, якщо б Україна не підставила своє партнерське плече, точніше трубу. Як говориться, гібридно, прикро, але що вдієш.
Що стосується транзитних каналів, то тут росіяни, можна сказати, вдало відскочили. До 2012 року, поки не була запущена друга нитка "Північного потоку", залежність РФ від українського маршруту перебувала на критичному рівні, якщо оцінювати її з точки зору транзитної диверсифікації маршрутів поставок. Можна з упевненістю сказати, що до 2012-го росіяни не могли організувати серйозних агресивних дій щодо нашої країни.
На даний момент доходи України від транзиту російського газу становлять приблизно $3 млрд в рік, або близько 3% ВВП. Враховуючи, що дефіцит рахунку поточних операцій у нас становить році за $3-4 млрд, випадання експорту послуг на $3 млрд призведе до посилення дефіциту платіжного балансу, який третій рік поспіль зводиться з профіцитом. У розрахунку на курсову динаміку це буде означати приблизно 1,5–2 грн додаткової девальвації національної валюти — гривні.
Як показали розрахунки "Нафтогазу" за результатами дев'яти місяців минулого року, відсутність транзиту призвело б до скорочення податкових надходжень з підзвітних йому підприємств на 24,9 млрд грн (з фактичних 91,6 млрд до 66,7 млрд грн). Крім цього, відсутність транзиту призвело б до того, що всі витрати на утримання ГТС лягли на плечі "Укртрансгазу", але тільки без адекватних ринкових компенсаторів. Як показує звіт цієї компанії за дев'ять місяців 2017 р., витрати на операційну діяльність склали 36 млрд грн. Крім того, аналітики "Нафтогазу" підрахували, що при подібному розкладі державі довелося б субсидувати утримання ГТС у розмірі 5 млрд грн на рік.
Читайте також: МИХАЙЛО КРУТІХІН: "ТУРЕЦЬКИЙ ПОТІК" — ЦЕ КАПІТУЛЯЦІЯ ПУТІНА, АЛЕ ВІН ЗАЦИКЛЕНИЙ НА ІДЕЇ НАНЕСЕННЯ ШКОДИ УКРАЇНІ
По суті, в України зараз є чотири базових сценарії для планування подальших дій.
1. Проведення прямих переговорів з РФ та підписання нового базового договору. В умовах анексії Криму і війни на Донбасі нереальний сценарій.
2. Блокування "Північного потоку-2". Для цього необхідно максимально використовувати результати виграшу в Стокгольмському арбітражі, тобто показати недоговороздатність "Газпрому" і неповагу їм міжнародних норм і зобов'язань. Ризикована стратегія, враховуючи, що доведеться грати в довгу не тільки проти Росії, але і Німеччини і забезпечити спадкоємність рішень у випадку зміни влади в 2019 р. Як показує практика, з цим у нас завжди виникають проблеми.
3. Реалізація замкнутої моделі газового самозабезпечення: програма 20/20 (вихід "Укргазвидобування" на позначку видобутку 20 млрд куб. м українського газу в рік), що дозволить забезпечити більшу частину внутрішніх потреб. Реалізації цього варіанту будуть сприяти збільшення частки альтернативної енергетики, програм енергозбереження і подальша деіндустріалізація економіки. При такому варіанті ми втратимо велику частину транзиту газу, зате зможемо заробляти кілька сотень мільйонів доларів в рік на його зберіганні (реверс з Європи). Цим проектом можуть зацікавитися італійські оператори ринку, і, швидше за все, саме цей варіант як базовий розглядають в "Нафтогазі", намагаючись передати в управління газові сховища і лише частина ГТС, що йде в бік Австрії, Італії. Негативні моменти даного сценарію вказані вище.
4. Найбільш вигідний варіант — створення в Україні глобального європейського газового хаба, функціонування якого буде для німців, голландців і англійців економічно більш доцільним порівняно з "Північними потоками". Тобто йдеться про передачу всієї нашої ГТС в довгострокову концесію консорціуму європейських країн (Німеччина, Нідерланди, Франція), який самостійно вирішував би з "Газпромом" всі питання, пов'язані з купівлею природного газу і його транзитом, причому вже на східних точках входу і вузлах обліку (на кордоні України і РФ). На даний момент європейці найбільше бояться невизначеності та непередбачуваності не тільки з боку Росії, але і з боку України.
В цих умовах "Північні потоки" для європейців — це невизначеність, поділена надвоє.
Газовий хаб, створений за європейськими стандартами, може забезпечити для європейців цю саму передбачуваність і визначеність в частині енергетичної безпеки, наприклад, для Німеччини як найбільшого покупця російського газу. Але для цього доведеться піти на істотні поступки, аж до надання консорціуму можливості забезпечувати безпеку ГТС за рахунок залучених ззовні сил.
Філософія цього варіанту досить проста. Зупинити будівництво "Північного потоку-2", швидше за все, не вийде. Але у випадку створення газового хаба у нас є можливість виграти цю боротьбу з допомогою конкурентних ринкових переваг: ціни на вхід/вихід, вартості транзиту, наявності газових сховищ, гарантій ключових європейських держав та їх системних операторів газового ринку. На жаль, цей варіант, можливо, не влаштовує "Нафтогаз" (і значну частину політичної еліти), адже у такому разі, крім газового видобутку, у нього нічого не залишається (ринок продажу газу промисловим споживачам він вже майже втратив, а при створенні газового хаба втратить транзит і зберігання). Тобто реальної, а не вигаданої необхідності в збереженні такої масштабної корпоративної надбудови з мільйонними зарплатами вже не буде. Ось і виходить, що йому більш вигідний варіант з реверсом і часткової концесією магістральних газопроводів плюс зберігання, ніж масштабний проект по створенню європейського газового хаба у нас в країні.