Мрії фіскалів. Кому і навіщо вигідно знищити спрощенку

Постійні наскоки з різних сторін на спрощену систему оподаткування для малого бізнесу розвинули у представників підприємницького руху та експертів, реально розбираються в цьому питанні, здоровий умовний рефлекс миттєвої відповіді в поєднанні зі здоровим ж скепсисом щодо реальності таких атак. Хоча доводиться з жалем визнати, що партизанські вилазки проти спрощенки іноді досягають мети, як сталося, наприклад, із введенням обов'язкового використання Реєстраторів розрахункових операцій (РРО) на складну техніку (не набере чинності, доки не буде затверджено список такої техніки) та підвищенням мінімальної зарплати, яка, крім інших неприємностей, автоматично подвоїло податки для другої групи.

Останньою на сьогоднішній день новиною став проект Меморандуму з МВФ, який нібито передбачає повне скасування спрощеної системи з 2018 р. — це було б справжньою катастрофою, враховуючи, що попередня подібна спроба в 2010 р. коштувала економіці 2 млн легальних робочих місць.

На щастя, у новому варіанті, який опинився в розпорядженні автора, слово "скасувати" (abolish) закреслене, а замість нього стоїть "Ми розробимо пропозиції, спрямовані на зменшення зловживань спрощеною системою, її пільговості і складності. Ці пропозиції будуть прийняті парламентом і вступлять в силу з 1.01.2018". Таке пом'якшення формулювання, як кажуть, заслуга нинішньої команди Мінфіну, яка, треба віддати їй належне, на відміну від попередників, не йде на поводу у податковій і добре розуміє справжню пріоритетність реформ.

У той же час за згадкою про нібито складності спрощеної системи (від якого вітчизняних практиків розбирає сміх) явно стирчать вуха деяких іноземних експертів, які не намагаються розібратися в реаліях, тупо намагаючись втиснути Україну в прокрустове ложе власних уявлень про податкової системі. Або ж всі розуміють, але хочуть лобіювати інтереси податківців і деяких працюючих в Україні компаній, яким спрощенка стоїть поперек горла. А також, принаймні побічно, — великих акул, які традиційно використовують будь-яку можливість відволікти увагу від своїх дійсно великих (на відміну від зловживань з спрощенкою) афер.

Практично всі 20 років з того недоброго моменту, коли пан Азаров створив цього репресивного монстра, щоб Кучма міг тримати в узді бізнес, держава справно забезпечувало цю структуру знаряддями вимагання у вигляді неисполняемых законів, дискреційних процедур, поєднання всіх мислимих і немислимих функцій (від написання законодавства до силового захоплення) в одному кулаці і т. д. Спрощенка була єдиним серйозним винятком з цього правила — не дивно, що податківці її так зненавиділи.

І ось тепер зусиллями реформаторів з громадянського суспільства, парламенту і уряду, ці знаряддя у ДФС забирають одне за іншим: відшкодування ПДВ, списання податкового кредиту, роз'яснення, тепер ось — податкова міліція, на підході — бази даних і податок на прибуток, а там недалеко і до повного перезавантаження... Відповідно, у тих, хто звик до корупційних доходів, починає боліти голова про майбутнє. Спробували було створити інститут "податкових эдвайзеров" для працевлаштування колишніх податківців — не вийшло: задум розкусили в зародку.

Тепер звернули свій погляд на ринок праці. Відчайдушно намагаються втюхати всіма РРО, оскільки тоді, з одного боку, буде кого постійно перевіряти (в сенсі "доїти"), а з іншого — контрабанду та "скруточный" лівий товар будуть гнати через кришовані "конверти", а не якісь ліві Фопи. Ну а в ідеалі податківцям хотілося б спрощенку скасувати взагалі, та ще й ввести непрямі методи контролю доходів фізосіб — ось тоді безбідне життя їм забезпечена. Та й перезавантаження залишиться тільки в мріях, бо хто ж буде на час такої реформи робити мільйони перевірок?

Звичайно ж, у розмовах з іноземними радниками звучать зовсім інші аргументи: це, мовляв, все тіньова економіка. І нібито основна "тінь" — саме тут, де дають три чека в ресторанах. Радникам це все добре зрозуміло, але в Україні все навпаки: оскільки левову частку економіки займають великі та особливо великі підприємства, до того ж ще й пов'язані в бізнес-адміністративні групи, і при цьому наявність бухгалтерії абсолютно не заважає їм ухилятися від податків (міноритарні акціонери не в пошані), то ось саме ці підприємства і виводять капітал в офшори — в середньому $11.6 млрд в рік, що становить, на хвилинку, в середньому майже 10% ВВП. При цьому весь оборот всієї спрощеної системи — це близько 7% від обороту сектора підприємств.

І не потрібно думати, що "всі вони перевищують": обсяг перевищення був оцінений статистично (так, уявіть собі, це можна зробити!) до 13,2 млрд грн, тобто з запасом — не більш 1%. І все. Зате до офшорів потрібно ще приплюсувати "конверти" та повну "тінь", від якої спрощенка як раз і рятує. Ось інтереси всієї цієї тіньової мафії і захищає за фактом у даному випадку МВФ і ті, до кого він прислухається. Оскільки кращий спосіб відвернути увагу від головного — це кіпіш, піднятий навколо другорядних проблем. Точніше, навіть не другорядних...

Ну і, нарешті, масла у вогонь підливають бізнес-лобісти. Дійсно є обурливі факти, коли зовсім не малі фірми створюють схеми з використанням єдиноподатників і використовують їх у конкурентній боротьбі. І можна зрозуміти представників білого бізнесу, коли вони такими методами обурюються і доносять свої претензії до деяких іноземних радників, до яких мають прямий доступ. Ось тільки не можна погодитися з їх пропозицією скасувати або вихолостити систему в цілому (наприклад, нав'язавши всіма РРО і супутній йому товарний облік) хоча б тому, що тоді незрозуміло, де в їх словах закінчується справедливе обурення нездоровою конкуренцією і починається боротьба з конкуренцією як такої.

Наприклад, лише лицемірством можна назвати знищення конкурентів під фальшивим приводом "турботи про інтереси покупця", як це було в ситуації з РРО на складну техніку: найкращий спосіб забезпечити такі інтереси — це саме вільна конкуренція. Так, держава має право не піклуватися про захист прав споживача, якщо той не може пред'явити фіскальний чек, — ось така поправка до закону була б доречною і зрозумілою. А нав'язувати конкурентам непотрібні їм для бізнесу дорогі апарати, в навантаження до яких йде купа перевірок, поточних витрат (у тому числі на утримання підозрілих схем) і т. д. — це, вибачте, щось інше. І зовсім не випадково на невеликий мітинг в підтримку такого рішення під ВР вийшли чомусь аж ніяк не споживачі, а проплачені роботодавцями працівники однієї з торгових мереж (до речі, з російським корінням).

Однак, з іншого боку, у знищенні схем, які зловживають спрощенкою, зацікавлені і сумлінні підприємці. Такі речі виявляються на увазі і дійсно підривають легітимність такої необхідної справжньому мікробізнесу спрощеної системи. Справжній малий бізнес ніяк не постраждає від того, що велика фірма не зможе більше, наприклад, оформляти продаж товарів на Фопів. Тому, даючи жорсткий (і справедливий) відсіч спробам вбити або вихолостити спрощенку, варто було б пошукати — можливо, навіть разом з нинішніми супротивниками — компромісне рішення, що дозволяє забезпечити виконання першого пункту з наведеної на початку оновленої редакції Меморандуму.

У значній частині це рішення лежить у площині реформи загальної системи оподаткування. Якщо замість дискреційного (тобто корупційного) податку на прибуток буде введений податок на виведення капіталу з бізнесу ("розподілений прибуток"), як це вже передбачено нещодавно прийнятим законом №1797, причому об'єктами контролю залишаться тільки зовнішньоекономічні операції, що дозволяють сьогодні безкарно і без сплати податків виводити згадані вище мільярди доларів, то для багатьох малих підприємств, які виросли з спрощенки, перехід на загальну систему більше не буде означати виставлення себе на милість начальників від податкової, і вони згорнуть свої схеми.

Такі зміни, як і скорочення загального податкового тиску (за рахунок скорочення видатків бюджету) були б вигідні обом сторонам конфлікту і дозволили б значно знизити гостроту проблеми зловживань.

У ряді інших випадків ці інтереси не так тісно співпадають, однак все одно можна домовитися про компроміс. Тим паче, що обидві сторони в кінцевому рахунку зацікавлені насамперед перемогти саме зловживання, і у них є спільний ворог в особі нинішньої ДФС з її амбітними планами щодо масового "доїння" бізнесу всіх масштабів. МВФ повинен нарешті зрозуміти, що, навіть вирішивши ці проблеми, не варто очікувати ніякого суттєвого зростання бюджетних надходжень, тому фокус має бути на зовсім інших реформ.

Володимир Дубровський, старший економіст CASE Україна