Політична примха чи прорив? Чи потрібен Україні промисловий безвіз з ЄС

Українські і брюссельські чиновники знову обговорюють терміни початку роботи технічної місії, яка повинна перевірити готовність України до переговорів щодо промислового безвизу з ЄС.

Ще один безвиз

Як і безвиз для громадян, аналогічний режим для нашої промислової продукції звучить привабливо. Але у кожного явища є дві сторони. На аверсі - спрощення складних процедур подолання розмежувальної риси між загальним європейським економічним простором і Україною. Ну а на реверсі - супутні ризики від дотику технологічної ефективності і відсталості, високих стандартів життя і низьких, європейської зарплати і української. І якщо не в повній мірі оцінити баланс ризиків і можливостей, то в результаті безвиз призводить до безлюдью, а експорт деревини - до "безлесу". До чого ж призведе промисловий безвиз?

Звернемося до дефініціям. Сам термін "промисловий безвиз" - квінтесенція сенсу, який формується відповідно до АСАА - Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислової продукції (Agreement on Conformity Assessment and Acceptance of Industrial Products).

Перед нами класичний транснаціональний механізм, завдяки якому українські виробники промпродукції зможуть продавати свої товари на європейському ринку, не отримуючи при цьому товарні сертифікати ЄС.

Здавалося б, логіка руху України по шляху підписання АСАА є, і цілком зріла.

Але повернемося в історію. Філософія угоди про створення між Україною та ЄС зони вільної торгівлі (ЗВТ) передбачала зовсім інший алгоритм трансформації української економіки. Звичайно, європейцям вигідно мати у себе під боком колосальний резервуар сировинних ресурсів, що продукуються українською економікою. Але щоб купувати наше сільськогосподарське сировину, руду або метал угоду про ЗВТ як би і не потрібно.

Насправді спільне торгове простір вигідно європейцям лише тим, що воно дає можливість продавати в Україні свою продукцію безмитно або з мінімальними ставками.

Ринок 40-мільйонної країни з потенціалом зростання - хороший приз для європейських компаній, що випускають продукцію з високим рівнем доданої вартості. Але не варто зводити філософію Східного партнерства ЄС до рівня дискримінації "глобального півдня" осьовими економічними країнами в рамках світ-системного аналізу. Європейці досить зріла спільнота, щоб зрозуміти: неоколоніалізм в чистому вигляді тривалої східному кордоні - це гра з сірниками поруч з великим ожередом сіна. Саме тому вони і запропонували більш композитну і глибоку модель співпраці, ніж покупка сировини в обмін на доступ до ринку.

У розумінні європейців Україна в обмін на частину свого внутрішнього ринку повинна отримати компенсатор у вигляді низкопошлинной торгівлі споживчими і промисловими товарами, виробленими національною економікою.

Ринок на ринок

В Євросоюзі віддавали собі звіт, що в разі укладення угоди про ЗВТ Україна може втратити традиційні ринки СНД і насамперед у таких країнах, як Білорусь, Казахстан, РФ та державах Середньої Азії. Звичайно, ніхто не припускав, що торговельне взаємодія ЄС і України викличе таку реакцію Росії, як анексія Криму і війна на Донбасі, адже та ж Німеччина активно просувала ідею єдиного економічного простору від Лісабона до Владивостока, і в Москві не були проти. Єдине уточнення - в Росії хотіли увійти в загальну торгову зону з Європою на чолі регіонального пулу країн у вигляді Митного союзу і ЄАЕС, що було неприйнятно для України, адже у нас вже був досвід входження в СОТ перш східного сусіда. Тим не менш певну реакцію з боку Москви в Брюсселі припускали, адже це було очікувано, як, наприклад, реакція Вашингтона на гіпотетичне торгове зближення Мексики і Китаю... Саме тому модель угоди ЗВТ включала в себе ключову опцію: можливість України торгувати з Європою споживчими і промисловими товарами, створеними за допомогою реновації індустріального ядра нашої країни. У Європі не потрібні наші котли, реактори, промислове обладнання, кораблі та літаки. Єврочиновники віддавали собі звіт, що український "Турбоатом" навряд чи зможе увійти на європейський ринок так само активно, як і на ринки країн СНД і Азії. Велика частина нашої промислової продукції ніколи не була сертифікована для продажу європейським споживачам, а якщо б сертифікація таки відбулася, то це вимагало б таких істотних витрат, що наша продукція тут же втратила б свою конкурентоспроможність за ціною. А для надання безповоротних дотацій для сертифікації у держави просто не було грошей, адже йшлося про мільярди доларів.

Саме тому формат угоди з ЄС припускав, що Україна перетвориться на своєрідний східноєвропейський Китай з тисячами дрібних і середніх промислових підприємств, які виробляють все те, що європейці купують у Китаї сьогоденні.

Невдала перезавантаження

Вартість робочої сили та інших факторів виробництва в Україні не набагато відрізнялася від Китаю, а логістика значно дешевше. Такі виробництва спочатку повинні були створюватись для випуску сертифікованої в ЄС продукції - як споживчої, так і промислової. У цьому плані Україна могла повторити успіх не тільки Китаю, але і Польщі. Для такої масштабної перезавантаження економіки потрібні були прямі іноземні інвестиції в розмірі десятків мільярдів доларів, але, враховуючи зацікавленість арабського світу, так і тих самих китайців в розширенні гібридних каналів збуту, необхідний ресурс знайшовся б. Природно, за умови захисту в Україні титулів власності інвесторів, податкової реформи, перезавантаження судів і системної дерегуляції. Дані зміни повинні були проводитися вже в рамках Угоди про асоціацію, але в Брюсселі явно не розрахували інерційний опір київських еліт, адже угода виконано всього на 43% навіть через п'ять років після укладення. Причому найбільш негативні результати спостерігаються в таких розділах документа, як "Статистика та обмін інформацією", "Управління державними фінансами" та "Захист прав споживачів".

Трансформація угоди про ЗВТ так і не привела до появи нової української економіки з тієї простої причини, що в Європі недооцінили укоріненість у нас так званих екстрактивних інститутів - мова про сплаві великого бізнесу і політичної надбудови. Цей управлінський субстрат звик самостійно знімати з національної економіки ренту, а максимально зручно це робити саме в сировинних сегментах. Йому не потрібні іноземні інвестиції і проникнення в країну нових технологій і виробництв. Не потрібні чужі транснаціональні корпорації, малий і середній бізнес і системний інвестор, адже всі ці суб'єкти формують протилежні інклюзивні інститути, звужують їх економічний простір і площа збору економічних рент і розширюють межі загальної системи для рівноправної ринкової гри, в якій перемагає не той учасник, у кого є популярний телеканал, а найбільш ефективний.

Саме тому вся філософія ЗВТ між Україною та ЄС звелася до постачання сировини, в основному сільськогосподарського, продуктів його переробки і безперервним скаргами України на швидке вичерпання лімітів на постачання курятини і меду, що викликає в Брюсселі подив, адже такий масштабний проект, як Угода про асоціацію і ЗВТ, затівався явно не тільки для птахофабрик і пасік.

До яких наслідків це призвело?

Структура українського експорту в 2014-2019 рр.., $ млн

Види товарів Період Дві тисячі чотирнадцятьДві тисячі п'ятнадцятьДві тисячі шістнадцятьДві тисячі сімнадцятьДві тисячі вісімнадцять2019*Всього505523542033560397014334145911Продовольство і сировина166701447815250177391859421415Мінеральні529126722391351738834550Хімія373024361832205223812172Деревина і товари195415401510164719651829Промтовари704503463575649687МеталиСтановить 149539164809998901140210451Машини та обладнання543233392748286230023315Інші181812881267141914651492

* 2019 - попередні дані

Джерело: НБУ

За даними Нацбанку, з 2014-го наш експорт скоротився з $50,5 млрд (дата підписання угоди) до $33,56 млрд в 2016-му - мінімальна точка екстремуму. Потім показники перейшли у фазу відновлення: у 2019-му експорт складе $46-47 млрд. Таким чином, перший шок втрати традиційних ринків та переорієнтації на ринки ЄС економіка подолала, хоча параметри 2014 р. ще не досягнуто.

Але сталося це за рахунок різкого збільшення експорту сільськогосподарської сировини й продуктів переробки: з 16,67 до $21,42 млрд. У той же час постачання обладнання і машин скоротилися з 5,4 до $3,3 млрд. Ми втратили більше $2 млрд експортного потенціалу своєї промисловості і близько $5 млрд в секторі металургії.

Тобто структура експорту істотно змінилася: питома вага сільськогосподарської сировини і продуктів переробки зріс з 34 до 48%, а один з основних сегментів складної промисловості (виробництво машин та устаткування) скоротився з 11 до 7%.

Джерело: НБУ, попередні дані

Якщо оцінювати зміну структури експорту за категоріями товарів, то питома вага коштів виробництва скоротився з 5 до 3%, а в абсолютному вимірі з 2,5 до $1,3 млрд. На 2% впав питома вага напівфабрикатів (проміжних товарів): мінус $4,8 млрд. Зате зросла роль в загальній структурі експорту споживчих товарів - з 14 до 19%, або +$1,5 млрд, що також є наслідком адаптаційної хвилі, яка трансформує нашу економіку під зміненою зовнішній попит.

Структура українського експорту за категоріями товарів в 2014-2019 рр.., $ млн

КатегоріїПеріодДві тисячі чотирнадцятьДві тисячі п'ятнадцятьДві тисячі шістнадцятьДві тисячі сімнадцятьДві тисячі вісімнадцять2019*Всього49,5423466632859389284260245215Засоби виробництва2,49514291214115112431307Проміжні товари398252747325190302773321635059Споживчі товари6,96155766182724778728527Інші261188273253271322

* 2019 - попередня оцінка

Джерело: НБУ

Що стосується регіональної структури, то експорт в країни СНД за період з 2015 по 2019 рр. (2015-й узятий в якості дна падіння) скоротився з 7,73 до $6,76 млрд, у тому числі постачання товарів в РФ впали з 4,2 до $2,8 млрд. Зате зросли поставки в ЄС з 10,47 до $17,45 млрд. Активізувалися і альтернативні ринки: продажі в Америку подвоїлися - з 0,76 до $1,5 млрд, Африки - з 3,75 до $4,77 млрд. Але не менш важливою, ніж ринок ЄС, для нас в частині нарощування експорту є Азія: продажу товарів на цей континент зросли з 12,27 до $14,6 млрд, що зіставно з європейським напрямком.

Регіональна структура українського експорту в 2015-2019 рр.., $ млн

20152019*Всього35,42045,911Країни СНД7,7296,755в т. ч. РФ4,2002,764Інші регіони27,69139,156Європа10,61917,890Азія12,27514,602Америка7621,530в т. ч. США4621,044Африка3,7554,773Австралія і Океанія1450довідково: ЄС10,44717,454

Джерело: НБУ

З боку ЄС відношення до надання Україні промислового безвиза не цілком однозначне, що навіть вилилося восени минулого року в публічну дискусію між торговим представником України Тарасом Хитанням і Люком Девинем, що представляє зовнішньополітичну службу ЄС. Девинь заявив, звертаючись до українського колеги: "Ви ставите себе в складну позицію - мовляв, якщо ACAA немає, то Україна програла. Навіщо? І я можу ще раз чітко сказати, що ми не обіцяли вам ACAA". Дане висловлювання прозвучало як грім серед ясного неба, адже згідно з Угодою про асоціацію (ст. 57) "після перевірки з боку ЄС і досягнення домовленості про стан погодження відповідного технічного законодавства України, стандартів та інфраструктури Угоду ACAA додається Протокол до цієї Угоди за домовленістю між сторонами у відповідності з процедурою внесення поправок до Угоди, яка буде охоплювати такі сектори зі списку в Додатку III до цієї Угоди, які повинні бути гармонізовані".

На даний момент ЄС підписав класичне угоди АСАА з Ізраїлем і ще ряд ідентичних за змістом, але кілька відмінних за формою, з США, Канадою, Японією, Австралією, Новою Зеландією. Крім того, сертифікація промтоварів скасована в ЄС у відношенні країн, що входять в осколок угоди про Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), яка є спадкоємцем колись потужного британського проекту євроінтеграції. Мова йде про Ліхтенштейні, Ісландії, Швейцарії та Норвегії.

Надалі єврокомісар з питань розширення і політики сусідства ЄС Олівер Вархеи під час візиту до Києва підтвердив можливість приєднання України до АСАА.

Інструмент захисту

Сама історія руху України до промислового безвизу становить вже без малого 15 років: перші кроки в цьому напрямку були зроблені в 2005-м. На жаль, у нас цей проект розглядався і розглядається як красива політична іграшка, яку можна вигідно помістити на передвиборні плакати. "Промисловий безвиз" - це звучить гордо! Але для повноцінної імплементації угоди Україні необхідно привести своє законодавство в частині технічних процедур сертифікації до європейського. Але це півбіди - витрати тут лише на зарплату депутатів. Крім того, на нашу країну покладено завдання уніфікувати технічні вимоги з прийнятими в ЄС і створити спеціальні органи контролю. А це вже мільярди гривень витрат як з боку держави, так і бізнесу. На практиці все виглядає наступним чином: українські контролюючі органи зможуть видавати національним виробникам сертифікати якості, і вони будуть визнані на ринку ЄС без додаткового підтвердження у європейських сертифікаційних центрах.

До того ж ми повинні скасувати всі регуляторні практики, які не відповідають вимогам ЄС. За цим непримітним пунктом і ховається вся сіль угоди.

Після підписання АСАА ми вже не зможемо вводити спеціальні національні вимоги по сертифікації імпортних товарів з Євросоюзу, а отже, повністю демонтуємо можливість звичайних протекціоністських практик, до яких вдаються країни для захисту своїх ринків, особливо напередодні світової кризи та глобальної дефрагментації міжнародної торгової кооперації.

Наприклад, згадаймо заборону на постачання стрілочних переводів з України, введений в РФ на підставі спеціальних сертифікаційних вимог, які були визнані законними в рамках спору в СОТ по стандартам ГАТТ.

Зрозуміло, що Україна - не Росія, і не буде вдаватися до подібних дій відносно імпортерів з ЄС, але можливість захисту свого ринку обладнання в рамках спеціальних технічних вимог (які, до речі, цілком обґрунтовані) завжди може стати надійним інструментом.

Загроза заміщення

В іншому випадку Україну чекає посилення заміщення вітчизняної продукції на європейську, особливо в сегменті енергетичного обладнання (котли, реактори), залізничного рухомого складу, тяга, інженерне обладнання), сільськогосподарської техніки, виробництво якої тільки-тільки почало відроджуватися з допомогою скупих госметодов стимулювання. Адже в разі прийняття АСАА навряд чи наші вагони і сівалки знайдуть ринок збуту в ЄС навіть з сертифікатом якості, зате імпорт з ЄС вже не буде підданий загороджувальним заходів у вигляді особливих національних технічних та ліцензійних вимог. Останнім інструментом захисту ми, на жаль, поки не користуємося і тому недооцінюємо його, але ми будемо змушені до нього вдатися у разі реалізації активної національної політики.

А з іншого боку, активація нових промислових точок, як-то виробництво запчастин, електротехніки, комплектуючих, вже знайшла вихід на ринок ЄС і без АСАА. В ЄС чудово розуміють, що промисловий безвиз для наших чиновників - така ж політична забаганка, як ЗВТ з Канадою, і така ж безглузда, як проект ЗВТ з Албанією. На даний момент ЄС уклав угоди АСАА з найбільш технологічно зрілими економіками, серед яких немає жодної країни, що розвивається. А Україні потрібно подумати про промисловому безвизе з Азією, але це тема окремої статті.