Лікнеп для "слуг". Яку частину держави стоїть першою засунути в смартфон
Концептуальний підхід
Можливо помістити в смартфон всі функції взаємодії людини з державою? Які держпослуги реально зробити мобільними і дистанційними, а які - ні (і, можливо, не треба)? Як бути зі старшим поколінням і людьми, далекими від техніки? Який зарубіжний досвід Україна може запозичити, а на чиїх помилках навчитися? Як повинен трансформуватися сам держапарат, щоб стало можливим надання послуг в електронному вигляді? Хто і як буде вирішувати виникаючі конфлікти?
Відповісти на всі ці питання потрібно перед тим, як починати будувати загальнодержавну IT-систему, так вдало розрекламовану президентом Володимиром Зеленським. Зрозуміло, що технічно завдання побудови єдиної цифрової екосистеми в межах країни цілком вирішувана (хоча і зштовхнеться з масою труднощів). Але відповіді на ключові питання - про що використовуються конкретних технологіях, про необхідної ступеня трансформації законодавчої системи та інші - поки відсутні.
Досі електронні уряду (e-government), створюються у багатьох країнах світу, здебільшого зводяться лише до надання послуг громадянам та бізнесу через спеціальні інтернет-портали. Для реалізації цієї привабливою як для громадян, так і держави ідеї необхідно не так багато: реєстр послуг, реєстр громадян, механізм ідентифікації громадян і система онлайн-платежів для оплати послуг.
З технічної сторони система електронного уряду хоча і грандіозна за масштабами і вимогам безпеки, але цілком тривіальна: велика централізовано керована база даних і ряд додатків, що реалізують її зв'язок з веб-інтерфейсами.
За останні два десятки років у світі сформувалися чотири основні моделі електронного уряду: континентально-європейська, англо-американська, азіатська і пострадянська. Розглянемо їх докладніше.
Континентально-європейська модель передбачає, що технології насамперед орієнтовані на потреби громадян-користувачів. Для цієї моделі характерні наддержавні інститути, чиї рекомендації повинні виконуватися всіма країнами Євросоюзу; - висока ступінь інтеграції (єдина валюта, єдиний інформаційний простір і т. д.); відпрацьоване законодавство, що регламентує інформаційні відносини в просторі ЄС.
Англо-американська модель ре - ализована в США, Канаді та Великобританії. Її особливість - створені інформаційні супермагістралі, які забезпечують громадянам вільне отримання інформації про держуправлінні. Всі держпослуги відкриті і прозорі. У програмі Великобританії ("Електронні громадяни, електронний бізнес, електронний уряд. Стратегічна концепція обслуговування суспільства в інформаційну епоху") зроблено акцент на максимально ефективне використання соціальної інформації. Там головна мета e-government - максимально звільнити держслужбовців від виконання рутинних робіт.
Азіатська модель вважається дуже специфічною. У ній акцент зроблений на задоволення інформаційних потреб населення та впровадження IT в систему культури та освіти. Але робиться це таким чином, що позиції держави тільки посилюються, а ось прийняття рішень залишається непрозорим.
Пострадянська модель на перше місце ставить інформаційне взаємодія між різними органами влади і підпорядкованими їм відомствами. Основні декларовані цілі - підвищення ефективності державного та місцевого управління, вільний доступ до інформації та держпослуг через спеціальний урядовий портал.
У всіх цих моделей є загальні недоліки, причому вони зазвичай проявляються на ранніх етапах побудови e-government. Це, наприклад, надмірно "механічний" переклад традиційних державних і муніципальних послуг в електронний вигляд. Він зазвичай не включає в себе виявлення неефективних та застарілих нормативних документів, їх скасування, корекцію і розробку нових законів, наказів і положень.
Як не дивно, це питання скоріше політичне, адже для вирішення проблеми потрібно налагодити складний процес координації експертної роботи та нормотворчості. А часу на цю роботу зазвичай немає - політики поспішають виконати обіцяне виборцям. Відповідно, діють за принципом "спочатку запустимо систему, потім вже приберемо недоліки". У результаті виходить, що система є, але на практиці майже не працює. Так в чому вийшло, скажімо, в Росії та Білорусі.
На Заході більш актуальна інша проблема: там робочі групи по створенню електронного уряду в основному фінансуються з бюджету, в них переважають державні службовці та пошук компромісу з іншими учасниками екосистеми не передбачається або відбувається з працею. Такий технократичний підхід у підсумку істотно не покращує діловий клімат і не змінює зміст взаємодії між суб'єктами.
Приклад з української практики: перш вид на проживання в Україні оформляли у вигляді зручної книжечки паспортного формату. У минулому році на хвилі загальної диджитализации вирішили: відтепер все буде в "цифрі". Нове свідоцтво - пластикова картка, що містить на чіпі всю особисту інформацію, аж до відбитків пальців. Це було б круто, якщо б у структур, в яких може знадобитися ця карта, були апарати для читання інформації з таких карт. Крім того, раніше в документі вказувалася адреса реєстрації. Тепер ці дані не можуть помістити на карту в зашифрованому вигляді, так як у місцевих адміністрацій немає обладнання. Вихід із ситуації знайшли простий: людина отримує в райадміністрації довідку про прописку - аркуш паперу А4 з печаткою. Без нього вид на проживання недійсний, і людині доводиться носити з собою маленький "просунутий" пластик і величезний аркуш паперу.
Держава як сервіс
Держава як сервіс - це ідеал, поки, зізнаємося, важкодосяжний. Так, діджіталізація всіх процесів, усунення ланки "людина-людина" при наданні держпослуг, дійсно може допомогти викорінити корупцію, стане стимулом розвитку економіки і підвищення інвестиційної привабливості України. Ось тільки оцифрувати все не так просто. В Україні майже немає досвіду комплексного використання інформаційних систем на державному рівні, з-за чого всі дані в різних відомствах мають абсолютно різні формати.
Три роки тому у сусідній Білорусі спробували об'єднати бази даних різних відомств. Витратили мільйони доларів і людино-годин. В результаті робота податкових інспекцій взагалі зупинилася, учням середніх шкіл почали приходити вимоги заплатити аліменти, які живуть за кордоном громадянам - штрафи за перехід вулиці у недозволеному місці в Мінську, а вже померлим - вимоги заплатити в бюджет "податок на дармоїдство".
В Україні побільше масштаби і самої країни, і чиновницької недбалості. Можна уявити, у що виллється тут подібне об'єднання одних тільки баз даних. Способів вирішення проблеми не так багато: або зводити дані воєдино довго і копітко, по ходу все перевіряючи, чи будувати електронне державу з нуля, вносячи інформацію уже в нову, об'єднану базу даних.
І перший, і другий варіанти дуже довгі в реалізації, вони явно не дозволять чинному президенту через рік-два з переможним виглядом показати свій смартфон і сказати: "Як я і обіцяв, держава тепер тут!"
Крім того, горезвісне "держава в смартфоні" - це складна і серйозна система, яка має сенс тільки в тому випадку, якщо може гарантувати користувачам не тільки прозорість і зручність, але і достовірність, і захищеність даних. Між тим сьогодні особисті дані українців (баз операторів зв'язку, банків і т. д.) продаються в інтернеті по п'ять копійок за пучечок. Спочатку цю проблему треба вирішити, а вже потім заганяти державу в смартфон.
Можливо, першим і дуже важливим етапом у побудові держави як сервісу для громадян може стати відкритий доступ до публічної інформації. При цьому важливо не тільки кількість, але і якість, актуальність. Вільний доступ до інформації не лише фахівців, а й пересічних громадян неминуче підвищить ефективність роботи і трансформації державних та муніципальних структур.
Сьогодні ж у більшості відомств інформація ніби як і відкрита, але на сайті чорт ногу зломить. Це означає, що потрібно приводити подання даних до єдиного стандарту, причому до такого, щоб інформація легко сприймалася з мобільних пристроїв - тих же смартфонів.
Вже наступним етапом розвитку електронного уряду повинні стати консолідація та інтеграція держреєстрів і кадастрів, розробка стратегій розвитку цифрових соообществ, інформування населення та залучення всіх зацікавлених сторін до обговорення гострих питань.
Нарешті, українська система "держави в смартфоні" повинна бути синхронізована з світової. Тобто її потрібно будувати, орієнтуючись на те, як системи електронного уряду будуть виглядати не зараз, а через п'ять-сім років. Непросте завдання, враховуючи, з якою швидкістю розвивається ця галузь.
З іншого боку, багато робиться вже зараз. Готується приєднання України до процедур автоматичного обміну фінансовою і податковою інформацією за міжнародним стандартом Common Reporting Standard (CRS) і реалізація Багатосторонньої конвенції щодо виконання заходів, що стосуються угод з оподаткування з метою протистояння розмивання бази оподаткування та виведення прибутку з-під оподаткування (MLI).
Нарешті, поява і розвиток технології блокчейн змусило задуматися про принципово нові можливості реалізації e-government. За результатами звіту IBM Institute for Business Value "Зміцнення довіри до уряду", "дев'ять з десяти керівників країн планують 2019 р. інвестувати в розробку блокчейн-рішень в області фінансових операцій, управління активами, управління контрактами і дотримання нормативних вимог. Втім, перспективи використання блокчейна при побудові e-government - тема окремої великої розмови.
"Цифра" без дулі в кишені
Як зауважив впливовий американський політичний журналіст Мойзес Наїм, в епоху інтернету традиційна влада все більше слабшає. Нові політичні лідери швидко з'являються і так само швидко зникають з поля зору. Децентралізація влади може, з одного боку, стати великим кроком до кращого життя. Але з іншого - упереміш з популізмом може виявитися небезпечною провокацією. І майбутнє багато в чому залежить від нашої здатності організувати політичні та економічні процеси в цифровому середовищі. Можна сказати, що експеримент з політичною системою майбутнього йде прямо у нас на очах.
"Держава в смартфоні" насправді означає тільки те, що інформаційно-комунікаційні технології використовуються для перетворення уряду з метою зробити його більш доступним для громадян, більш ефективним і більш підзвітною. Але це зовсім не означає, що повинно стати більше комп'ютерів у кабінетах чиновників. Мова йде про зміну самої суті взаємовідносин між державними службовцями та іншими громадянами. Психологія "ти начальник - я дурень" (але з дулею в кишені) повинна зникнути, забравши з собою фактор особистих відносин між чиновником і громадянином. З іншого боку, чи готові українці до такого "знеособленому" державі - велике питання.
Що таке Liquid democracy?
Liquid democracy ("гнучка демократія") - модний гібридний концепт, який багатьма вважається майбутнім політичної системи. Виглядає це так: учасники можуть голосувати безпосередньо по конкретних питань, але, якщо лінь розбиратися в темі, можна делегувати свій голос більш компетентному товаришеві. Якщо товариш недобросовісно представляє інтереси, можна відібрати у нього голос в будь-який момент. Всі процеси голосування і делегування записані і доступні для всіх - в інтернеті або у самостійному блокчейне, назавжди. Підробити або перерахувати заднім числом результати голосування ніяк не вийде.
Кілька років тому цими ідеями були одержимі лише гики і піратські партії. Тепер, коли світ дізнався про блокчейн, стає все складніше виправдовувати непрозорість політичних процесів. А значить, політикам рано чи пізно доведеться почати використовувати інтернет не тільки для самопіару, але і для залучення громадян до вирішення складних проблем.
Тим більше для Liquid democracy вже розроблений цілий ряд мобільних платформ і додатків для смартфонів. У їх числі - Loomio, найпопулярніша платформа подібного роду, яку створили активісти руху Occupy Wall Street (переведена на 35 мов і застосовується в більш ніж 100 країнах); Liquid feedback, створена для потреб німецької Піратської партії, але переросла в самостійний проект; Represent.me, створений у Великобританії для залучення молодих людей до прийняття політичних рішень на локальному рівні; DemocracyOS, розроблена в Аргентині і використана в ході виборів у місцеві конгреси.
