Леонід Козаченко: Для експорту в ЄС в модернізацію підприємств харчопрому необхідно інвестувати не менше $15 млрд

В новому маркетинговому році чиновники Міністерства аграрної політики і продовольства прогнозують рекордні показники експорту зерна з України. Втім, за рахунок падіння світових цін виручка від продажу чи перевищить торішні показники. Про експортні перспективи нашої країни, специфіку роботи з азійськими та африканськими покупцями і труднощі входження на європейський ринок "ВД" розповів Леонід Козаченко, голова підкомітету з питань економічної та фінансової політики в АПК аграрного комітету Верховної Ради, президент Української аграрної конфедерації.
 
"ВД" Які уроки витягують українські компанії, завойовують азіатські та африканські ринки? Як розширення експортної географії продукції АПК позначилося на їхній діяльності?

Л. К. Географія експорту змінюється постійно. Її розширення не відбулося в останні рік чи два. Це результат роботи 10-15 років.

Сьогодні основні ринки збуту продукції українського агропромислового комплексу - країни Близького Сходу, Північної Африки та Індокитаю (В'єтнам, Китай, Індія, Південна Корея). Кожен з них непростий і вимагає від компаній обліку своєї специфіки.

Великі українські компанії змушені активно відкривати офіси в азіатських і африканських країнах присутності і наймати місцевих фахівців для вирішення своїх проблем.

Наприклад, в Центральній Африці з-за низької купівельної спроможності і дефіциту грошей постійно виникають складнощі з отриманням оплати за вже поставлену продукцію. Без власних офісів в цих країнах важко отримати гроші навіть за поставлений товар. Досить поширена практика, коли покупці спочатку наполягають на умовах CIF (постачання в регіон), а потім пред'являють претензії до якості продукції, відмовляючись викуповувати її, або пропонують за партію товару суму, вдвічі менше зазначеної в договорі.

Інший варіант, коли покупець робить передоплату у розмірі 50%, обіцяючи сплатити решту за фактом отримання товару, але не платить. Судитися в місцевих судах, де процвітає корупція і недосконале законодавство, можна нескінченно і без будь-якої гарантії виграти справу.

Специфічні правила та на мусульманських ринках Близького Сходу. Там, наприклад, покупець може відмовитися оплачувати товар, пославшись на відсутність у експортера сертифіката Halal. Причому наявність міжнародного сертифіката відповідності SGS для таких покупців не аргумент. Або буває, що корабель з вантажем запізнюється на пару днів і починається Рамадан, тоді покупець може просто передумати купувати товар.

По Ірану були інші проблеми. У зв'язку з торговим ембарго там діяла складна і заплутана система взаєморозрахунків за поставлену продукцію (через треті країни, напівлегально, через зустрічні поставки товару).

"ВД" А як йде справа з країнами Індокитаю?

Л. К. В країнах Індокитаю присутній елемент корупції, а так як багато операцій ведеться на державному рівні, то експортеру важливо розуміти, з ким із чиновників вчасно "поділитися". Однак "дякувати" самостійно експортерам категорично не рекомендується. Варто шукати моделі співпраці і партнерських взаємовідносин з локальними компаніями. Краще всього мати на місці якогось стратегічного партнера, який буде відповідати за дистрибуцію та комунікації з чиновниками. За такою схемою, наприклад, добре працювати з Китаєм, Індією, Бангладеш.

Українські виробники соняшникової олії часто організовують спільне виробництво з локальними підприємствами. При цьому місцеві компанії беруть на себе всі ризики, пов'язані з внутрішнім ринком.

"ВД" Як держава допомагає експортерам на зовнішніх ринках?

Л. К. Компаніям не вистачає досвіду, і вони потребують допомоги. Але ситуація не змінилася в кращу сторону, незважаючи на обіцянки вітчизняних чиновників створити діючий інститут державних торгових представників за кордоном. Наші дипломатичні відомства за кордоном досі не працюють так, як це роблять представництва інших країн - підказують, дають безкоштовні консультації, допомагають вирішувати конфліктні ситуації, при наявності системних проблем зустрічаються з першими особами держави. В ряді країн в України немає навіть власних послів (тільки виконуючих обов'язки), тому ставлення багатьох іноземних партнерів до нас відповідне.

"ВД" Україна (за винятком соняшникової олії) здійснює сьогодні експорт сировини, а не готової продукції. Чому виробники не хочуть вкладати в переробку і продавати за кордон готову продукцію з високою доданою вартістю?

Л. К. Тут кілька причин. По-перше, в модернізацію підприємств харчової промисловості та поглиблення процесів переробки відповідно до стандартів якості ЄС Україні необхідно інвестувати не менше $15 млрд. Витрачати такі гроші зараз компанії не готові.

По-друге, на тих зовнішніх ринках, куди б ми хотіли відправляти свою готову продукцію, вже є власні підприємства з переробки сільгосппродукції. Щоб потіснити їх, потрібно або демпінгувати, або придбавати акції локальних компаній. Наприклад, в Єгипті вже зараз чимало харчових підприємств з українським капіталом. Однак у багатьох країнах виштовхувати локальних операторів не лише складно, а часто й економічно невигідно.

Хто сьогодні найбільший постачальник аграрного сировини на світовому ринку? Номер один по експорту зернових - Сполучені Штати Америки. Щорічно ця країна реалізує на зовнішніх ринках близько 80 млн т зерна, не заморочуючись його переробкою. Невже хтось думає, що в США не вистачає грошей або інтелекту, щоб поставляти на зовнішній ринок борошно, а не зерно? Просто там давно вважають це недоцільним.

"ВД" Як вплинула на експорт девальвація гривні?

Л. К. Завдяки девальвації національної валюти вітчизняні сільгоспвиробники два сезони поспіль успішно нарощують виручку в гривні. Але в той же час вони скаржаться на подорожчання імпортної складової собівартості (імпортні засоби захисту рослин, добрива і насіння, а також запчастини, техніка та паливно-мастильні матеріали, ціни на які теж залежать від долара).
Протягом 2014-2015 років експорт активно зростав в тоннажі, але скорочувався валюті з-за низьких світових цін на продовольство. За моїми прогнозами, в нинішньому році рівень валютної виручки від експорту продукції агропромислового комплексу повинен зберегтися на рівні торішнього, насамперед за рахунок збільшення обсягу поставок до 35-36 млн т.

"ВД" Наскільки стратегічним для наших аграріїв можна вважати європейський ринок збуту?

Л. К. Українському АПК потрібно орієнтуватися на інші ринки, які є дефіцитними. А європейський ринок профіцитний, тому там дуже ревно ставляться до появи нових претендентів на їх "аграрний пиріг". Незважаючи на всі публічні декларації політиків про відкритість, ця тема для європейців є надзвичайно болючою. Адже в Західній Європі сільське господарство тримається на величезних дотацій у фермерство. Причому це скоріше інвестиції не стільки в аграрну економіку, скільки на підтримку стабільності, традицій і класичного способу життя сільських жителів.

Одна з головних причин вітчизняної конкурентоспроможності - індустріалізація сільського господарства. Новітні технології та обладнання, які по кишені великим агрохолдингам і середнім сільгосппідприємствам, більшість дрібних фермерів дозволити собі не можуть. До того ж світова економіка активно рухається по шляху глобалізації, в якій знайти своє місце фермеру "з трьома свинями і двома коровами" дуже складно.

"ВД" Як вплине на українських виробників і експортерів відкриття зони вільної торгівлі з ЄС?

Л. К. Суттєвих змін не відбудеться. Поки Україна не стане членом Євросоюзу, диктувати якісь правила гри там нам не під силу. Європейці ж, навпаки, будуть продовжувати відбиватися від української аграрної продукції руками і ногами. У найближчі п'ять років Європа для нас свій ринок не відкриє. Після приходу Польщі та інших східноєвропейських країн у ЄС додаткові конкуренти в аграрному секторі, такі як Україна, їм більше не потрібні. Крім того, після введення санкцій на постачання європейської продукції АПК в Росію в ЄС додалося проблем зі збутом власних товарів.

"ВД" Дійсно ринок на порозі експортної монополізації? І як зміни в бюджеті-2016 вплинуть на великих і дрібних експортерів?

Л. К. В Україні сьогодні офіційно зареєстровано понад 300 експортерів продукції АПК. З них по зернових - близько 250 компаній, між якими постійно ведеться жорстока конкуренція за сировину. Про який диктат цін і монополії при такій кількості операторів може йти мова?

Проблему створило державу. Своїм ставленням до повернення податку на додану вартість, з-за якого експортерів штучно розділили на дві частини. Одним ПДВ буде повертатися автоматично, іншим - тільки після перевірки. Перша десятка експортерів, яка за рахунок компенсації ПДВ має можливість платити аграріям за зерно і олійні трохи більше, отримала серйозну перевагу. Причиною цієї дискримінації, поставила великих і дрібних експортерів у нерівні економічні умови, є корупція. Міністерство фінансів вирішило заробити "під столом" свої 20% за рахунок фермерів. Але ми вже підготували законопроект, який повинен усунути цю дискримінаційну норму. Тепер все буде залежати від рішення депутатів.

Опубликовно в журналі "Власть денег" №3 (440) за березень 2016